Ма́р'ївка — село в Україні, в Інгульській сільській громаді Баштанського району Миколаївської області. Населення становить 923 особи.
Економіка На території села знаходяться фермерські господарства, діє загальноосвітня школа (ЗОШ) І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад (ДНЗ) «Калинка», фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), приватні (продовольчі, промислові) магазини.
Заклади культури: бібліотека, музей (кімната бойової слави та музей С.П. Бойченка у Мар'ївській ЗОШ І-ІІІ ступенів), будинок культури.
Географія
Село розташоване на лівому березі річки Інгул, яка є окрасою села та відіграє важливу роль у житті мешканців: завдяки річці у селі є прісна вода та риба.
Рівновіддалене від районного (Баштанка — Мар'ївка — 37 км) та обласного (Миколаїв — Мар'ївка — 35 км) центрів. Селом пролягає автотраса республіканського значення Миколаїв — Дніпро.
Найперша згадка про цю місцевість трапляється у працях давньогрецького історика Геродота. Згідно з його записами у Інгулі було безліч риби. Річка була глибокою та повноводною, місцями сягала глибини 5-6 сажнів (10,67-12,8 м). На берегах росли густі ліси з кущами.
До середини ХХ ст. річка у межах села була красивим плесом, чистим від очерету. Але після того, як у 50-х роках ХХ ст. плавні розорали під колгоспний город, річка швидко замулилась, заросла очеретом і рогозою.
На південний захід від с. Мар'ївки розташоване урочище Мар'їн гай.
Площа Мар'ївки становить 0,8 км².
Історія На місці, де тепер знаходиться Мар'ївка, був зимівник Івана Сушка (1778 р.). Хутори, котрі виникли тут пізніше, належать до с. Михайлівка (нині Михайло-Ларине). Цим пояснюється одна з назв — «хутори Михайлівські». До 80-х років XIX ст. на території Мар'ївки було два села з назвою Михайлівка та Мар'ївка. Записи про ці села є в метричних книгах Балацьківської волості, до якої вони належали.
Село Мар'ївка було засноване у 1820-30 рр. поміщиком Папенгутом Петром Івановичем, який привіз із собою шістнадцять сімей кріпаків з села Ришки Орловської губернії Кромського повіту Нікольської волості, частину з яких виміняв на собак, а частину виграв у карти. Окрім них у селі з'явилися переселенці з Курської, Полтавської та Чернігівської губерній.
Перші мешканці Мар'ївки (ті кріпаки, яких Папенгут П. І. виміняв на собак) на прізвища Леонов, Літвінов, Орлов, Жуков, Нікіфоров, Страхов оселилися на вулиці, яка нині називається на честь М. В. Будюка. Однак у народі (від дня заснування і аж до 1957—1958 рр.) ця місцина у селі називалася «собачки» — у пам'ять про кріпаків, яких поміщик Папенгут виміняв на собак.
Папенгуту П. І. належало 3146 десятин землі. У 1858 р. в селі було 58 дворів, 354 мешканці, у тому числі чоловіків — 185, жінок — 169.
Станом на 1886 рік у селі Балацківської волості мешкало 462 особи, налічувалось 77 дворових господарств, існувала лавка.
У 1880 р. в селі 1081 десятина землі належала графу Стембокфермеру Василю Івановичу.
У 1880 р. було засновано земську однокласну школу. У 1886 р. в селі було 77 дворів, мешканців — 462.
Маєток останнього пана Соковніна Олексія Миколайовича було збудовано у найкращий частині села (за 100—150 від річки Інгул, займав сучасні вулиці ім. С. П. Бойченка та М. В. Будюка). Добре спланований, маєток відзначався особливими зручностями. Будинок був двоповерховий, кам'яний, критий цинком. Вікна першого поверху були низько над землею, заґратовані. З першого на другий поверх вели дерев'яні сходи. По обидва боки сходів стояли дерев'яні діжечки з квітами. На стику сходів під час підйому на другий поверх стояв портрет, на якому була зображена в повний зріст поміщиця Марія Річардівна Соковніна. У вітальні стояли шафи для одягу, дзеркала, крісла. В опочивальнях стояли дерев'яні ліжка, крісла. На стінах висіли портрети.
Багато томів налічувала бібліотека, яка знаходилась на другому поверсі, над білою (панською) кухнею.
Дворові доглядали велику оранжерею. Біля будинку був квітник, де росли пишні кущі бузку та троянд. Перед будинком були висаджені два ряди абрикосів. Від будинку вниз до річки був висаджений сад, за яким добре доглядав садівник, який жив у будинку на території маєтку. У саду були альтанки, лавки для відпочинку, гарно оформлені алеї.
Панське господарство було велике: 10-12 корів, свині, воли, 6 пар коней (пара виїзних), кури, гуси, качки. Отару овець доглядав пастух-татарин. Визвольні змагання У 1919 р. під час визвольних змагань південь України тимчасово був окупований армією Денікіна А. І. Цього року поміщицю Соковніну Марію Річардівну було жорстоко вбито більшовиками. Панський будинок і стіну розібрали на побудову інших будинків, а фундамент стіни панського дому довго не чіпали — аж до 50-60 рр. ХХ ст. Залишки стіни розібрали на побудову своїх будинків жителі сіл Нове Життя та Новомар'ївки (друга бригада колишнього колгоспу). Розбивали стіну молотами, камінь возили підводами.
Радянська влада Після громадянської війни селяни отримали по 2 десятини на кожного члена сім'ї, але не могли обробити ці наділи через браком техніки, тому здавали їх в оренду. Але це не покращило становища. У багатодітних сім'ях часто не було хліба, їжу готували надто просту — затирка (молочний суп з молока та тіста, яке розтирали руками або за допомогою сита), суп, мамалига. Основним взуттям були постоли, які шили самі з телячої шкіри.
Після встановлення радянської влади замінили старосту села: замість заможного Василя Костенка обрали бідняка Кузьму Івановича Кравченка.
У 1920 р. в селі було 155 дворів, мешканців — 1012 осіб, чоловіків — 499, жінок — 513. У цьому ж році 26 липня був організований КНС (Комітет незаможних селян), у який входило 285 членів — чол. 137, жін. — 148. Їм було відведено 1203 дес. землі. Головою обрали Захара Страхова.
29 вересня 1922 р. в Мар'ївці було організовано с/г артіль «Досвітні вогні», до якої увійшли 9 членів, їм було відведено 90 десятин землі.
6 травня 1923 р. в селі було створено с/г кооперацію. Цього ж року працювала школа, у якій навчалось 32 учні.
Перший колгосп (спершу називався «Перемога», пізніше був перейменований в колгосп ім. М. С. Хрущова) був організований у 1929 р. До його складу ввійшли 22 двори найбіднішого селянства, якого у селі була більшість. Аби вижити їм було простіше вступити до колгоспу. Незначна кількість заможних селян й надалі господарювала окремо, розраховуючи тільки на власні сили, а не на найманих працівників.
Колективізація та Голодомор 1932—1933 рр. На початку 1930 року хвиля розкуркулення докотилась до Баштанського району. У сусідніх селах Інгулці та Новий Данциг (сучасна Виноградівка) у значної кількості заможного селянства було конфісковано та передано до колгоспу худобу та реманент. В Мар'ївці таких виявилось мало, оскільки село було бідне. Над всіма заможниками села висіла загроза «розкуркулення» та примусовий перехід в колгосп. Одними з перших позбулися своїх господарств родини Горовенків, Костенків, Терентієвих. Були такі селяни, які чинили опір і не хотіли примусово переходити в колгосп. Пізніше їх було заарештовано. Так Дорошенко Іван Гнатович, 1902 р.н. був арештований 01.02.1933 та засуджений за ст. 54-10 КК УСРР до ув'язнення в концтаборі на 3 роки.
У 1931 р. заможні селяни після «розкуркулення» створюють колгосп «ОСОВІАХІМ».
На початку 1932 р. представники КНС разом з уповноваженими з Баштанки і Миколаєва забирали в першу чергу у більш-менш заможних селян все їстівне: невеликий запас зерна, крупи. Не залишили ні картоплі, ні сушених фруктів, ні овочів. Почався голод. Були смертельні випадки, переважно серед неповнолітніх дітей, на яких найбільше впливало постійне недоїдання.
Друга світова війна
Звістка про початок Другої світової війни застала більшість жителів с. Мар'ївки в степу на польових роботах. Новину почули по радіо, що знаходилося на станції Лоцкине, оскільки колгоспні поля були біля самої залізниці.
У перших числах липня 1941 р. чоловіків почали забирати до армії. Спочатку мобілізували 80 осіб. У перших числах серпня в м. Миколаєві сформувався добровольчий кавалерійський корпус у кількості 1000 шабель. Двоє жителів села вступили до цього корпусу, який пізніше увійшов до складу кінної армії Бєлова П. О.
У селі нацисти з'явилися в середині серпня. Їхали сучасними вулицями ім. Будюка та ім. Бойченка мотоциклами і танками. Територія села була тимчасово окупованою 2,5 роки. Під час окупації усі роботи на полях виконували люди похилого віку, жінки та підлітки. Тягловою силою були коні, воли, один трактор «Фордзон», гарби, вози. До сівби зернових зорану землю розрівнювали за допомогою корів. Цивільний спротив під час окупації У будинку сучасної пекарні Гевора Папікяна знаходився млин. Мірошником працював Микита Дмитрович Терентьєв, який пік коржі і роздавав їх потребуючим, а також таємно — радянським бійцям. Але пізніше про це дізналися німці — прийшли до нього та сильно побили.
Маслюк Єфросинія Пилипівна вирішила допомогти пораненим та голодним радянським бійцям, які воювали на околицях села. Зваривши курячий бульйон вона відправила свого восьмирічного сина Володю передати їм гарячу їжу.
Сміливість проявила мешканка села Степанець Євдокія Степанівна. Переправа на інгульському мості була забита ворогом, що відступав. Євдокія на простому човні переправляла радянських бійців на правий берег Інгулу. Вони поспішали, бо щойно дізналися про запланований розстріл мирних жителів села Інгулки. Вчасно перевезені Євдокією Степанівною солдати з'явилися так раптово з тилу, що німці не встигли відступити.
Визволення села Визволяла село 9-та гвардійська козацька кавалерійська дивізія у складі 4-го гвардійського Кубанського козацького кавалерійського корпусу. Весною 1944 р. 3-й Український фронт до складу якого входив 4-й гвардійський Кубанський козацький кавалерійський корпус проводив Березнігувато-Снігурівську операцію. На шляху радянських солдатів стояли дві перешкоди — жорсткий опір німців і непролазна багнюка.
16 березня 1944 р. зранку німецькі літаки бомбардували село, люди сиділи в льохах, деякі у своїх будинках.
З боку села Новий Данциг на Мар'ївку насувався незвичайний гуркіт, постріли, крики. Це наступали радянські війська. Першим на сучасній Баштанській вулиці з'явився радянський танк, за ним ішла піхота.
Частини підрозділів 9-ї гвардійської козацької кавалерійської дивізії 4-го гвардійського Кубанського козацького кавалерійського корпусу були відрізані від основних бойових сил. Недалеко від с. Мар'ївка зав'язався запеклий бій радянський солдатів з німцями. Нацисти відчайдушно рвалися до переправи через Інгул.
Не зважаючи на холод, дощ, бездоріжжя Мар'ївка була звільнена 16 березня 1944 р. 33 солдати загинули при визволенні Мар'ївки. Вони поховані в центрі села. + Ветерани села, нагороджені бойовими орденами та медалями ПІБ та рік народження Бойові нагороди та рік нагородження Безсмертний Петро Костянтинович (1917) Медаль «За відвагу» (1940) Дроздов Дмитро Олександрович (1920) Медаль «За бойові заслуги» (1943) Кабаченко Петро Григорович (1922) Орден Червоної Зірки (1945) Медаль «За відвагу» (1945) Корчемаха Василь Іванович (1918) Орден Червоної Зірки (1944) Медаль «За відвагу» (1944) Корчемаха Петро Іванович (1923) Медаль «За відвагу» (1945) Корчемаха Микола Іванович (1926) Медаль «За відвагу» (1945) Кравченко Олексій Пилипович (1922) Медаль «За відвагу» (1944) Медаль «За оборону Кавказу» (1944) Леонов Артем Аникійович (1903) Медаль «За бойові заслуги» (1944) Леонов Василь Минаєвич (1908) Орден Червоної Зірки (1945) Леонов Дмитро Герасимович (1904) Медаль «За бойові заслуги» (1945) Леонов Мефодій Аникійович (1909) Орден Червоної Зірки (1943) Медаль «За відвагу» (1943) Літвінов Гаврило Васильович (1896) Орден Слави ІІІ ступеня (1944) Літвінов Микола Федорович (1923) Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня (1945) Літус Яків Іванович (1923) Медаль «За бойові заслуги» (1944) Лященко Василь Маркович (1915) Орден Червоної Зірки (1943) Орден Слави ІІІ ступеня (1945) Михайлов Михайло Михайлович (1924) Орден Слави ІІІ ступеня (1944)