Паризька розправа 1961 року (також у Франції відома як різанина 17 жовтня 1961 року) — масове вбивство алжирців, які жили в Парижі, Національною поліцією Франції. Це сталося 17 жовтня 1961 року під час війни в Алжирі (1954–62). За наказом голови паризької поліції Моріса Папона Національна поліція напала на демонстрацію 30 000 алжирців, які підтримували Фронт національного визволення (FLN). Після 37 років заперечення та цензури преси в 1998 році уряд нарешті визнав 40 смертей, тоді як деякі історики вважають, що загинуло від 200 до 300 алжирців. See Einaudi (1991), La Bataille de Paris. Смерть наставала внаслідок жорстокого побиття поліцією, а також масового утоплення, коли поліціянти кидали демонстрантів у річку Сену.
Різанина була навмисною, як підтвердив історик Жан-Люк Ейнауді, який виграв судовий процес проти Папона в 1999 році. (Папон був засуджений у 1998 році за злочини проти людства за свою роль під час колабораціоністського режиму Віші під час Другої світової війни.) Офіційна документація та свідчення очевидців у паризькому поліційному департаменті свідчать про те, що Папон сам керував розправою. Записи поліції показують, що він закликав офіцерів однієї з дільниць до «підривної діяльності» при придушенні демонстрацій і запевнив їх у захисті від судового переслідування, якщо вони братимуть участь.
Через сорок років після різанини, 17 жовтня 2001 року, Бертран Деланоє, мер Парижа – соціаліст, встановив меморіальну дошку на згадку про різанину на мосту Сен-Мішель. Скільки було вбито демонстрантів, досі невідомо. За відсутності офіційних оцінок, на меморіальній дошці, присвяченій різанині, написано: «В пам’ять про багатьох алжирців, убитих під час кривавого придушення мирної демонстрації 17 жовтня 1961 року». 18 лютого 2007 року (на наступний день після смерті Папона) було зроблено заклики назвати станцію паризького метро, що будується в Женнвільє, «17 жовтня 1961», на спогад про розправу.
Передумови Розправа сталася в контексті війни в Алжирі (1954–62), яка ставала дедалі жорстокішою. Після повернення до влади Шарля де Голля під час травневої кризи 1958 року та його раптової зміни політики щодо незалежності Алжиру, Таємна збройна організація використала всі можливі засоби, щоб протистояти Фронту національного визволення (FLN), який переніс війну до метрополії, де допомогли такі активісти, як мережа Жансона. Репресії з боку французької влади, як в Алжирі, так і в метрополії Франції, були дуже жорстокими.
Національна поліція Франції
За словами історика Жана-Люка Еноді, фахівця з цієї розправи, деякі з причин жорстокого придушення демонстрації 17 жовтня 1961 року можна найкраще зрозуміти з точки зору складу самої французької поліції, яка все ще включала багато колишніх членів сил, які діяли під час режиму Віші і співпрацювали з гестапо для затримання євреїв, як, наприклад, у Вель-д'Івській облаві 16–17 липня 1942 року.
Переважна більшість поліціянтів, відсторонених після звільнення Парижа в 1944 році за крайні форми колабораціонізму (в тому числі допомогу Французькій народній партії та подібним групам), згодом були реінтегровані в поліцію. Навпаки, деяким поліціянтам, які були частиною Французького руху опору, просування по службі було заблоковано через антикомунізм холодної війни, оскільки рух опору частково був комуністичним, а міністрів-комуністів було виключено з уряду в травні 1947 року. Крім того, поліціянти, які були учасниками Опору, цілком могли брати участь у різноманітних рейдах проти євреїв та інших переслідуваних груп під час режиму Віші, інакше їх було б звільнено. See Einaudi & Rajsfus 2001.
Кар’єра Папона як керівника поліції Парижа в 1960-х роках і міністра фінансів під час президентства Валері Жискар д’Естена в 1970-х роках свідчить про те, що інституційний расизм у французькій поліції існував принаймні до 1960-х років. Насправді Папон не був звинувачений і не був засуджений за свої злочини проти людяності під час Другої світової війни, коли він був відповідальним за депортацію 1560 євреїв, включаючи дітей і людей похилого віку, між 1942 і 1944 роками, аж до 1997–1998 років.
Папон призначений головою префектури поліції (березень 1958 р.) До свого призначення начальником паризької поліції Папон з 1956 року був префектом департаменту Константіна в Алжирі, де брав активну участь у репресіях і застосуванні тортур до цивільного населення. 13 березня 1958 року 7000 поліціянтів вийшли на демонстрацію у дворі поліційного управління проти затримок виплат "" (премій за ризик), обіцяних у зв'язку з війною, хоча FLN ще не почали атакувати поліціянтів . Підбурювані ультраправим депутатом Жаном-Марі Ле Пеном, 2000 з них намагалися увійти до Бурбонського палацу, резиденції Національної асамблеї, з вигуками « " (Брудні євреї! В Сену (річку) їх! Смерть (алжирським) повстанцям! ). За рекомендацією міністра внутрішніх справ Моріса Буржес-Монурі наступного дня Папон був призначений префектом. Двома роками раніше в Константіні, Алжир, він обійняв посаду "" (IGAME – Генеральний інспектор Адміністрації з надзвичайних місій). «Заборонені зони, в'язниці (), тортури, розстріли без суду – це реальність війни, якою він [Папон] там керував». За словами Еноді, у наступні роки Папон застосовував ці методи в Парижі та департаменті Сени. Einaudi 1991, p.72
Після травневої кризи 1958 року та встановлення П'ятої французької республіки під проводом лідера «Вільної Франції» Шарля де Голля, Папона залишили на посаді. Він створив (районні роти), поліційні загони, які спеціалізувалися на репресіях, і в них готували новобранців міліції. Ці роти були сформовані в основному з ветеранів Першої індокитайської війни (1947–54) і молодих французів, які поверталися з Алжиру.
Рейди серпня 1958 року 25 серпня 1958 року боївка FLN у Парижі вбила трьох поліціянтів на бульварі де ль'Опіталь у 13-му окрузі та ще одного перед . Папон відповів масовими рейдами на алжирців у Парижі та його передмістях. Понад 5000 алжирців утримували в колишньому госпіталі Божон, у гімназії Жапі (11-й округ) і у Вель д'Іві. Під час режиму Віші гімназія Жапі та Вель д'Ів використовувалися як в'язниці. See Einaudi & Rajsfus 2001, pp.73–74 for the 25 August 1958 FLN offensive; the detention of 5,000 Algerians; L'Humanité quote and the "boasting about throwing Algerians in the Seine". Колишня учасниця опору FTP, репортерка Мадлен Ріфо написала в Юманіте :За останні два дні в Парижі відкрили расистський концтабір. Їм навіть не вистачило розуму вибрати місце, яке б не нагадувало французьким патріотам, які зараз святкують річницю визволення Парижа, про те, що там відбувалося.
Створення CIV й ополчення FPA (1959–1960) За словами Еноді, «вже в той час поліціянти вихвалялися киданням алжирців у річку Сену». У січні 1959 року під керівництвом префектури поліції було створено «Ідентифікаційний центр» у Венсенні (CIV — Centre d'identification de Vincennes). Алжирці, затримані під час поліційних рейдів у паризькому регіоні, могли бути доставлені туди для перевірки особи, але також могли бути поміщені префектом під домашній арешт. «Ці рейди нерідко були приводом для насильства», — стверджував Еноді. Einaudi & Rajsfus 2001, p.74
Допоміжні поліційні сили (FPA — Force de police auxiliaire) були створені в 1959 році. Ці спеціальні поліційні сили підпорядковувалися Координаційному центру алжирських справ префектури поліції (Center dekoordination des Affaires algériennes de la préfecture de police), перебували під наглядом військових і контролем Папона. Очолювані капітаном Раймоном Монтанером і розташовані у Фор-де-Нуазі, Роменвіль, вони повністю складалися з алжирських мусульман, завербованих в Алжирі чи Франції. Восени 1960 року FPA налічували 600 членів. Спочатку вони діяли в 13-му окрузі, де реквізували кафе-готелі. Ходять чутки, що застосовувалися тортури, особливо на вулиці Гарві, 9 і на вулиці Шато де Рентьє, 208. Мали місце зникнення. Потім FPA поширили свою діяльність на 18-й округ, де було реквізовано три готелі на вулиці Гутт-д'Ор. FPA також були активні в передмістях, з літа 1961 року, зокрема в нетрях Нантера. Деякі діячі висловлювалися проти цих злочинів, заперечуваних префектурою поліції. Einaudi & Rajsfus 2001, p.75 Християнський журнал писав: «Неможливо мовчати, коли в нашому Парижі люди відроджують методи гестапо». Cited by Einaudi 1991, p.76
1961 рік FLN вирішив відновити використання бомб проти французької поліції наприкінці серпня 1961 року; з кінця серпня до початку жовтня 1961 року в Парижі та його передмістях було вбито 11 і поранено 17 поліціянтів. «Ці вибухи призвели до поширення страху в лавах паризької поліції, а також до посилення бажання помсти та ненависті до всього суспільства. Весь вересень алжирське населення зазнавало жорстоких репресій. На практиці ці масові репресії ґрунтувалися на зовнішності», - каже Еноді Einaudi 1991, p.76. Були щоденні рейди проти алжирців — і часто будь-яких людей з Магрибу (марокканців чи тунісців), і навіть іспанських чи італійських іммігрантів, яких сприймали за алжирців. Алжирців заарештовували на роботі чи на вулицях і кидали в Сену зі зв’язаними руками, щоб втопити їх, серед інших методів, як показано, наприклад, у звіті священника Джозефа Керлана з Місії Франції. Report cited by Einaudi 1991, pp.76–79.
За словами Еноді, «саме в такій атмосфері 2 жовтня, під час похорону поліціянта, вбитого FLN, префект поліції [Папон] проголосив у дворі префектури: «За одну атаку ми повернемо вдесятеро!». Цей заклик був заохоченням вбивати алжирців і був негайно розтлумачений саме так. Того ж дня, відвідавши поліційну дільницю Монружа, префект поліції заявив присутнім поліціянтам: «Ви так само повинні бути диверсантами у війні, яка протиставляє вас іншим. Ви будете захищені, я даю вам своє слово». Einaudi 1991, p.79.
Події 5 жовтня 1961 року префектура поліції оголосила в заяві для преси про введення комендантської години з 20:30 до 5:30 ранку в Парижі та його передмістях для «алжирських мусульманських робітників», «французьких мусульман» і «французьких мусульман Алжиру» (усі три терміни використані Папоном, хоча приблизно 150 000 алжирців, які жили на той час у Парижі, офіційно вважалися французами та мали французьке посвідчення особи). Таким чином, Французька федерація FLN закликала все алжирське населення Парижа, чоловіків, жінок і дітей, вийти на демонстрацію проти комендантської години, яка загалом сприймалася як расистський адміністративний захід, 17 жовтня 1961 року. За словами історика Жана-Люка Еноді, Папон мав 7000 поліціянтів, 1400 бійців республіканських загонів безпеки і жандармів (поліцію заворушень), щоб заблокувати цю демонстрацію, на яку префектура поліції не дала згоди (що було обов’язково для законних демонстрацій). Таким чином, поліція заблокувала всі в'їзди та входи до самої столиці, станцій метро, вокзалів, паризьких портів тощо. Проте з приблизно 150 000 алжирців, які проживали у Парижі, 30 000–40 000 вдалося приєднатися до демонстрації. По всьому місту проводилися поліційні рейди. 11 000 осіб було заарештовано та транспортовано автобусами RATP до Parc des Expositions та інших центрів інтернування, які використовувалися за режиму Віші. Léopold Lambert, “Chrono-cartographie du massacre du 17 octobre 1961”. Серед затриманих були не лише алжирці, а й марокканські та туніські іммігранти, яких потім відправляли до різних поліційних дільниць, до внутрішнього дворика поліційної префектури, палацу спорту Пор-де-Версаль (15-й округ) і стадіону П’єр де Кубертен тощо.