Вільям Френсіс Мьорфі (), більше відомий як Френк Мьорфі (), (13 квітня 1890, Габор-Біч, Мічиган — 19 липня 1949, Детройт, Мічиган) — американський політик, юрист і правознавець з Мічигану. Він був членом Демократичної партії США, який був призначений до Верховного суду США у 1940 році після політичної кар'єри, під час якої обіймав посади Генерального прокурора США, 35-го губернатора Мічигану та мера Детройта. Він також був останнім генерал-губернатором Філіппін і першим Верховним Комісаром Філіппін.
Життєпис Френк Мьорфі народився 13 квітня 1890 року в Сенд-Біч (пізніше — Гарбор-Біч), Мічиган. Він був третім з чотирьох дітей в родині Джона Ф. Мьорфі, сільського юриста, активного члена Демократичної партії США, та Мері Бреннан Мьорфі. Френк відвідував державну школу в рідному місті, а потім вступив до Університету Мічигану, де отримав ступінь бакалавра права в 1914 році. Потім Мьорфі приєднався до детройтської юридичної фірми «Монаган та Монаган» та викладав право у вечірній школі.Cushman, Clare, ред. (2013). The Supreme Court Justices: Illustrated Biographies, 1789—2012 [Судді Верховного суду: Ілюстровані біографії, 1789—2012] (англійською). SAGE Publications. с. 361—364. ISBN 1608718336.
Коли США оголосили війну Німеччині в квітні 1917 року, Мьорфі записався на офіцерські курси і проходив навчання у Форт-Шерідані, Іллінойс. У Форт-Шерідані він також деякий час служив армійським юристом. Він отримав звання лейтенанта в піхоті, а потім його відправили до Кембриджу, Массачусетс, де він проходив спеціалізоване навчання під керівництвом французьких офіцерів. Пізніше Мьорфі відправили до Франції, де він спочатку займався небойовими завданнями: координував логістику. Пізніше його призначили до бойового підрозділу, він прибув на фронт за декілька годин до оголошення комп'єнського перемир'я. Згодом разом із своїм підрозділом Мьорфі опиняється в Німеччині.
Перед тим як повернутись додому, він вступив на юридичні курси до Лінкольнз інн, одного з юридичних закладів Лондона, та до Триніті-коледжу в Дубліні. Через три дні після звільнення з армії, в 1919 році Мьорфі дав присягу першого помічника прокурора США в східному окрузі Мічигану. На цій посаді Мьорфі виграв у суді всі справи, якими займався, окрім одної. Зокрема, Мьорфі займався справою про шахрайство на 30 мільйонів доларів, в якій обвинувачував політично впливових бізнесменів. Він добився їхнього засудження, за що отримав похвалу від тодішнього Генерального прокурора А. Мітчелла Палмера.Незабаром обсяг роботи для Мьорфі значно збільшився через прийняття Вісімнадцятої поправки до Конституції США, якою запроваджувався «Сухий закон». В перші роки «Сухого закону» 195 з 585 кримінальних справ, якими займався офіс Генерального прокурора в Детройті, стосувались порушення «Сухого закону». Так само, із 162 цивільних справ, порушених офісом Генерального прокурора в Детройті, 60 — стосувались порушення «Сухого закону».
Перебуваючи на посаді помічника прокурора, Мьорфі також виконував обов'язки, пов'язані із так званими рейдами Палмера — силовими акціями, спрямованими проти соціалістів та інших угруповань лівого напрямку, які часто були іноземцями. З приводу цього він писав своїм батькам, що, хоча він і співчував загнаним людям з нижчих верств населення, в нього не було співчуття до іноземця, «який прибуває в цю країну та займається змовою, щоб повалити уряд».
В 1920 році він втратив посаду, оскільки до влади в Мічигані прийшли республіканці. В тому ж році він спробував обратись до Конгресу від Демократичної партії, однак, зазнав поразки.
Починаючи з 1919 року, Мьорфі весь час перебуває на державній службі, за винятком короткого періоду в 1921 та 1923 роках, коли він займався приватною практикою, яку він заснував у партнерстві з Едвардом Г. Кемпом. Крім того, в 1922 році він починає викладати вечірні курси в Детройтському коледжі права, єзуїтському закладі, який потім буде пов'язаний із Детройтським університетом Мерсі. В цей час в нього встановлюються важливі зв'язки із ветеранськими та релігійними групами.
В 1923 році Мьорфі обирається суддею в суді рікордера, що являв собою об'єднаний суд Детройта для розгляду кримінальних справ, з 1924 по 1930 рік. Найважливішою справою, яку Мьорфі розглядав, перебуваючи на посаді судді в суді рікордера, була справа про вбивство, в якому обвинувачувався доктор Оссіан Світ та десять інших афроамериканців. Світи придбали будинок на Гарленд-стріт в Детройті, де жили білі американці. Наступного для після того, як Світи оселились в будинку, біля нього на вулиці зібрався натовп та закидав камінням будинок Світів, а також автомобіль, що проїжджав повз вулицю, та в якому знаходились афроамериканці. Світ взяв пістолет і пішов до своєї кімнати. Тим часом відбулася стрільба, було застрелено двоє чоловіків. У вбивстві обвинуватили Оссіана Світа та 10 інших афроамериканців. Мьорфі головував на судовому розслідуванні справи. Судовий процес над одинадцятьма обвинуваченими завершився тим, що присяжні не змогли дійти одностайного рішення. Процес привернув загальнонаціональну увагу та в пресі лунали позитивні відгуки про те, як Мьорфі вів справу. Девід Лілієнталь, який тоді писав для Nation, називав Мьорфі «незвичайним молодим суддею», а сам процес охарактеризував як, мабуть, найсправедливіший серед тих, що проводився над афроамериканцями в США. Мьорфі задовільнив клопотання адвоката обвинувачених і призначив окремі судові розслідування для одинадцяти обвинувачених. Першою розглядалась справа Генрі Світа, брата Оссіана Світа, єдиного обвинуваченого, який визнав, що стріляв. Присяжні винесли вердикт, що Генрі Світ невинен у вбивстві. Згодом прокурор Роберт М. Томс подав клопотання про припинення судового розгляду справ щодо інших обвинувачених.
В 1930 році Мьорфі обирається мером Детройта, нанісши поразку діючому меру.
Те, як Мьорфі вів справу Світів, його обрання і подальше переобрання мером Детройта, його діяльність на посаді мера Детройта привертали загальну увагу на державному рівні, і, врешті, на нього звернув увагу Рузвельт, який тоді був кандидатом на пост Президента США від Демократичної партії США. Команда Рузвельта побачила в Мьорфі найкращого кандидата для організації виборчої кампанії в Мічигані. Так Мьорфі став делегатом від Мічигану на з’їзді Демократичної партії США, на якому Рузвельта було висунуто в кандидати на пост президента. Мьорфі також агітував за Рузвельта під час виборчої кампанії.
У визнання його підтримки під час президентської кампанії 1932 року, в 1933 році Рузвельт призначає Мьорфі генерал-губернатором Філіппін. Коли Філіппіни в 1935 році отримали статус співдружності, Рузвельт призначив Мьорфі першим Верховним Комісаром на Філіппінах. Мьорфі допомагав впроваджувати політику Нового курсу на Філіппінах та був палким прибічником незалежності Філіппін.
В 1936 році, вважаючи, що йому потрібна підтримка Мьорфі, Рузвельт повертає його до США, де Мьорфі обирається губернатором Мічигану. В 1938 році під час перевиборів, Мьорфі програє вибори республіканцю Френку Фіцджеральду. В 1939 році Рузвельт призначає Мьорфі Генеральним прокурором США. Після смерті судді Верховного суду США, Пірса Батлера, Рузвельт призначає на його місце Мьорфі. 16 січня 1940 року Сенат одностайно затвердив кандидатуру Мьорфі на посаду судді Верховного суду США.
Після нападу на Перл-Гарбор Мьорфі хотів звільнитись з посади судді, щоб командувати військами на місці, однак, це було неможливо з огляду на його вік. Тоді він в статусі лейтенанта в запасі брав участь у військових навчаннях, під час перерви роботи Верховного суду в 1942 році. Він благав Рузвельта призначити його на якусь посаду, на якій він зможе перебувати на Філіппінах або поблизу Філіппін. Однак, за місць цього його призначили головою комітету з надання допомоги жертвам війни на Філіппінах, а також головою Національного комітету проти нацистського переслідування та знищення євреїв.
В 1942 році в Мьорфі були проблеми із серцем. Під час останніх трьох років на посаді судді Верховного суду його періодично госпіталізували. Він помер у Детройті від коронарного тромбозу 19 липня 1949 року у віці 59-и років.
Діяльність на посаді мера Детройта Мьорфі стає мером Детройта в той час, коли місто знаходиться в стані кризи в умовах Великої депресії. Ставши мером, Мьорфі запропонував програму, що складалась з трьох пунктів: відновлення функціонування трамваїв, надання впевненості 41 000 робітників у місті, та виплата допомоги безробітним. Він створив Комітет мера проти безробіття, що являв собою позапартійну групу промислових, трудових та громадянських лідерів, яка займалась виробленням плану для відновлення зайнятості та доповненням роботи державних структур із соціального захисту. Промисловці вийшли з Комітету після того, як він рекомендував звернутись по федеральну допомогу для безробітних: вони розглядали це як «московську ідею». Серед реальних дій Комітету були: загальноміський перепис безробітних, забезпечення дітей безробітних гарячими шкільними обідами, забезпечення сімей, які не користуються пільгами, продуктовими кошиками, створення безкоштовного центру зайнятості, який опрацював 200 000 звернень і забезпечив 54 906 робочих місць, як тимчасових, так і постійних.
Мьорфі переконав автомобільні компанії General Motors і Studebaker зробити свій внесок на користь міста та віддати приміщення двох непрацюючих заводів для розміщення сотень безробітних несімейних чоловіків, які залишились на вулицях Детройта. Згодом в цих притулках мешканців почали забезпечувати дворазовим харчуванням. Незважаючи на численні сперечання, ці притулки, так звані ложі Фішера та Студебекера, діяли протягом двох років Великої депресії.
Іншим заходом, яким Мьорфі запам’ятався на посаді мера Детройта, було впровадження так званого Проекту Економних Садів (). Цей проект спонсорував створення овочевих городів для сімей, які користувались пільгами, а також сімей, що знаходились на межі злиденності. Домогосподарства подавали заявку на участь у програмі та могли або тримати домашній город у дворах або прилеглих вільних ділянках, або отримати зорану ділянку розміром 40 x 100 футів на території одного з польових садів, подарованих місту. Городники отримували добрива, саджанці та насіння овочів, для особливо неродючих земель постачався гній. Інструменти можна було позичати в польових конторах. Мічиганський державний коледж забезпечував городників інформаційними бюлетенями. Продавати вирощену на таких городах продукцію заборонялось.
У Мьорфі нелегко складались відносини із Комуністичною партією в Мічигані. Хоча Філ Реймонд, голова Комуністичної партії в Мічигані, посів незначне п'яте місце на виборах мера, він мав реальний вплив серед рад безробітних у Детройті. В Детройті було відомо, що ради безробітних планували пройти протестним парадом через все місто і до заводу Форда в Дірборні, а також було відомо, що керуватимуть парадом представники Комуністичної партії. Пізніше ця подія стала відомою як «Фордівський голодний марш» (). Мьорфі дозволив демонстрацію, а також наказав поліції супроводжувати парад. На території Детройта марш пройшов мирно, однак, коли вони досягли воріт заводу Форда, в них почала стріляти поліція Дірборна, внаслідок чого четверо осіб загинули та дев’ятнадцять осіб були поранені. Усі наступні мітинги протесту проходили в Детройті під транспарантами з написом «Розгромити поліцейський терор Форда-Мьорфі». Однак, жодне подальше розслідування (включаючи розслідування Американської спілки захисту громадянських свобод) не виявило участі поліції Детройта в стрілянині, хоча деякі поліцейські Детройта, діючи без наказу комісара поліції, очевидно, підійшли до воріт заводу Форда після стрілянини.