Донцівка

Донці́вка — село в Україні, в Айдарській селищній громаді Старобільського району Луганської області. Населення становить 1428 осіб.

Перша згадка про Донцівку як село в документах з'явилася в 1809 році,хоча принаймні перші зимівники, а потім хутори були заселені козаками ще в середині XVII ст., але як село Донцівка офіційно стала у 1809 році.

Село Донцівка розташоване на берегах річки Кам'янка, яка бере початок в однойменному селі Кам'янка (звідси й назва річки) і впадає в річку Айдар в районі селища Айдар. Протяжність річки в селі сягає більше 7 кілометрів, глибина в деяких місцях — до 4 метрів, а переважно — 0,6–1 м, ширина річки в середньому 7,5 м. Навесні річка більш повноводна, а влітку в посушливі роки в деяких місцях пересихає. Через річку Кам'янка перекинуто 3 мости та 2 пішохідні переходи.

Найближча залізнична станція — станція у м.Старобільськ, за 55 кілометрів.

Відстань до районного центру (м. Старобільськ), також близько 55 кілометрів. За старим адміністративно-територіальним поділом районним центром було селищеАйдар і відстань від Донцівки туди сягає близко 25 кілометрів.

Площа с. Донцівка – 13,350 км².

Донецький степ здавна був заселений людиною. На його теренах в 1935 році було знайдено кам'яне рубило, вік якого вчені встановили близько 200 тис. років. Через деякий час було знайдено ще одне рубило, вік якого становить 150 тис. років. Таким чином,ці знахідки підтверджують, що місцевість Дикого поля (в тому числі і Донцівки), здавна була місцем постійного проживання прадавніх людей.

Населення Кількість населення за різними переписами:

1897 рік – 3 тисячі осіб;

1920 рік – близько 5 тисяч осіб;

1928 рік – 5 тисяч осіб;

1959 рік – 2100 осіб;

2009 рік – 1428 осіб;

2014 рік – 1220 осіб;

2021 рік – близько 1200 осіб.

Історична довідка Село Донцівка засноване 1809 року вихідцями із Курської та Полтавської губерній. На Дикому полі наші предки знайшли родючі землі, на яких можна було займатися землеробством і скотарством. Це був період формування села у соціально-економічному та адміністративному планах.

Проте існує легенда,що с. Донцівка заснував так званий козак Донцов(звідки й назва села), який мешкав у печерах гори Пристін (найвищої точки у селі).

Основні історичні події на території поселення:

За переказами в 1700 році в Донцівському краї побував цар Петро I. Милуючись красою Дикого поля, він несподівано звернувся до свого родича,князя Куракова Б. І.: «Дарую тобі, як свояку і сину твоєму,моєму племіннику і хреснику Олександру, ці місця, на яких ти сам встановиш межі».

Після Азовських походів Петра І передавалась у власність воєначальників приближених до трону цілі території,на яких проживали слобожани. Так, на території майбутнього села Донцівка з'явились перші хутори Тевяшева і Раєвського.

XVIII ст. розпочиналось неспокійним для Слобідської України, воно пов'язане з Булавінським повстанням. Це повстання розпочалось з розгрому загону під командуванням князя Долгорукого. Територія повстання простяглася від Дніпра до Дону,населених Слобідськими та Донськими козаками. Але через інтриги серед старшини в повстанні не було згоди,тому воно було розгромлено в 1708 році. Після розгрому повстання були урізані привілеї для козаків, була ліквідована виборність полкових отаманів, старшин.

ХХ ст. бурею увірвалось в розмірене дореволюційне життя села. На території Донцівки, як і на просторах всієї країни в ті роки воно супроводжувалось злетами і падіннями,горем і радістю,голодом і достатком… В пам'яті донцівчан збереглись події 1905 року, коли невдоволені політикою російського царизму і своїм знедоленим життям селяни спалили маєток пана Раєвського.

Перша світова війна та її тяжкі наслідки в економіці держави, подальше гноблення трудящих мас призвело до революційних потрясінь як і в країні в цілому,так і в селі зокрема. Влада держави перетворювалася на розмінну монету в битві між ворогуючими класами. Вона переходила з рук в руки протягом декількох років. По землі Донцівки пройшли військові формування Денікіна, директорії Краснова, кайзерівської Німеччини, Петлюри, Червоної армії, махновщини. В громадянській війні, яка була нав'язана бувшими правлячими колами держави, донцівці брали активну участь на боці Червоної армії. Для цієї нелегкої боротьби сільський ревком створив загін самооборони, в який увійшло більше 30 осіб, і цей загін очолив А. А. Риб'янець.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 325 людей.

Для захисту держави в довоєнний час Донцівка щорічно випроводжала на службу в РСЧА своїх синів, які служили чесно і добросовісно. Але мирна праця людей була перервана війною з німецько-фашистськими загарбниками. 1942 року бої розгорнулись і в селі Донцівка, на цьому напрямку боролися війська південно-західного фронту. В цей тяжкий для країни час трудяще село з болем в серцях, патріотизмом та любов'ю до Вітчизни стало на захист своєї Батьківщини. За роки Німецько-радянської війни за Батьківщину безпосередньо брали участь більше 1,5 тис. донцівчан. Безцінну допомогу фронту надавали старі люди та діти, будуючи захисні споруди, дороги, копали окопи. Донцівські війська в боях за Донцівку влітку 1942 року чинили опір німцям,відбиваючи численні атаки німців на підступах до села. На полях колгоспу 1 травня було підбито німецьку броньову машину і 3 машини, які перевозили зброю та самих німців, однак сили німців тоді були переважаючими. Влітку 1942 року село було вже повністю окуповане німцями, в небі над селом зав'язався повітряний бій. В цьому бою радянські соколи забили два німецьких літаки,один із них,потягнувши за собою «чорний хвіст», полетів в бік Заайдарівки і там вибухнув в степу.

Чорна хмара окупації фашистами нависла над селом 10 липня 1942 року після бомбонападу фашистів. Внаслідок цього бомбардування в селі згоріло 5 будинків та 1 тваринницьке приміщення. Німці встановили жорстокий порядок в селі. Однак цей порядок проіснував у селі до 17 січня 1943 року. Саме в цей день Червона армія визволила Донцівку від німецьких загарбників. Після визволення села було пораховано збитки від налідків німецького порядку в матеріальному плані і вони були невтішні. Село було розграбоване вщент,майже не залишилося коней,свиней,овець – все це пішло на потреби німецьких загарбників.

Про активну участь жителів села в боях з фашистами говорять листи,похвальні грамоти,медалі та ордена,якими нагороджувалися герої. Після звільнення села розпочалися роботи по відбудові господарства. 17 січня 1943 року над будинком сільської ради замайорів червоний прапор,який сповістив селян про те,що закінчився період окупації.

Природно-ресурсний потенціал Донцівка дуже багата на корисні копалини. І цьому є підтвердження – правий берег річки Кам'янка. В піщаних покладах є вкраплення залізної та других поліметалічних руд. Місцевість села розташована на Старобільському плато,яке має загальний нахил з півночі на південь аж до Сіверського Дінця. На території села є два мілководних озера. Ліси та лісосмуги становлять 5% площі села. Більша частка лісів знаходиться в басейні річки та її правому березі. Деревина предтавлена вербою, осокорами, тополями, берестками, сосною, дубом, кленами та акаціями. Серед кущів поширені гльод, терен,шипшина. Трав'яниста рослинність на берегах річки представлена очеретом, кугою. На луках ростуть конюшина,лисохвіст, мітлиця та тимофіївка. В степу з трав проростають ковила, дика люцерна, вівсюг, пирій. Територія села весною наповнюється півниками, півоніями,фіалками, які виростають на пасовищах подалі від населеного пункту. В літню пору пагорби навкруги села вкривають духмяний чебрець, ростуть лікарські рослини, кермек, дивосил, полин, сосною, дубом, кленами та акаціями. Серед кущів поширені гльод,терен,шипшина. Трав'яниста рослинність на берегах річки представлена очеретом, кугою. На луках ростуть конюшина, лисохвіст, мітлиця та тимофіївка. В степу з трав проростають ковила,дика люцерна, вівсюг, пирій. Територія села весною наповнюється півниками, півоніями, фіалками, які виростають на пасовищах подалі від населеного пункту. В літню пору пагорби навкруги села вкривають духмяний чебрець, ростуть лікарські рослини, кирмек, дивосил, полин.

Якщо колись, в XVI–XVII ст., на просторах Дикого поля бродили гурти дикого тура, сайгаків, тарпанів, то в теперішній час фауна збідніла,лише подекуди зустрічаються дикі свині, байбаки, зайці,лисиці, а час від часу і вовки та лосі. Пташиний світ в минулому також був багатий, були дрохви, куріпки у великій кількості. Зараз же лише подекуди зустрічаються фазани та горлиці, також степові орли та рябці. В нетрях чагарників на берегах річки живуть вужі, гадюки та жовтобрюхи, а також інші плазуни.

На території Донцівки поширені такі корисні копалини як вапняк, пісок та крейда.

Господарство В XIX ст. с. Донцівка розбудувалось до теперішніх меж. Селянська праця завжди була тяжкою. Із самого ранку і до пізнього вечора люди працювали в полі і домашньому господарстві, щоб в сім'ї був хліб і до хліба…

В степовій зоні, де знаходяться землі с. Донцівка, з потенційно родючими чорноземами використовувалась перелогова система, яка належить до примітивної біологічної системи поліпшення родючості ґрунтів. Сутність цієї системи – відновлення родючості ґрунтів за рахунок трав'янистої рослинності, посів сільськогосподарських культур проводили 6-8 років, а потім після виснаження земель ці поля виводили з сівооборотів також на 6-8 років і на цій площі випасали худобу та косили траву на сіно. Донцівчани практикували і сівбу зернових культур на «волокому» — це коли ранньою весною на необроблений ґрунт висівали ранні зернові культури, ячмінь та овес. Внаслідок цього в ґрунті зберігалась волога і витрачалось мінімум трудових зусиль на обробіток ґрунту.

В XIX ст. в господарствах селян були такі будівлі: сараї для корів,коней та їх молодняка. Волів тримали переважно в повітках. Повітка — це будівля у вигляді сараю,яка була вкрита соломою або очеретом. Стіни також були легкі, і теж обставлені очеретом з чотирьох боків; клуні для зерна та полови «бриці», комори для зберігання зерна. Територія господарства обгороджувались плетеними тинами з верболозу (тали).

В XIX ст. в селі проживало уже більше 3 тисяч осіб. На цей час в селі продовжувались роботи по освоєнню степу по обох боках долини річки Кам'янка. Було освоєно близько 4 тисяч десятин. Землю обробляли залізними та дерев'яними плугами, тяглом слугували коні та воли. Застосовувалась трипільна система землеробства. Розроблену землю засівали ярою пшеницею, «горновкою», яка мала добрі хлібні властивості, вівсом, ячменем та кукурудзою. Вирощувались на цій землі і соняшники, насіння яких використовувалось на виробництва олії. Через соняшниковий попіл пропускали воду і отримували «луг», який мав добрі бактерицидні та мийні якості. Його використовували для прання одягу, купання людей.

Землею розпоряджалась громада(община). Землю обробляли дерев'яними боронами, сіяли вручну або кінними сівалками. Скошування хлібів проводилось вручну косами з грабками і серпами, потім жінки за допомогою перевесел формували скошену масу в снопи, які складали для просушування в копи. Після цього снопи перевозили на господарські токи і приступали до обмолоту. Обмолот проходив на присадибних токах за допомогою ціпів, катками з каменю,в які запрягали коней. В більш заможних селян уже наприкінці XIX ст. були свої машини для обмолоту, які приводились в дію за допомогою коней або паровими машинами. Вимолочене зерно засипалось у клуні, а більш багаті селяни засипали в дерев'яні комори, де воно і зберігалось для потреб господарства.