Реду́т ( — «укриття, опорний пункт») — фортифікаційне укріплення замкненого виду, як правило (але не обов'язково) земляне, з валом та ровом, призначене для самостійної оборони. Будувався частіше всього в формі чотирикутника, хоча існували і п'яти- та шестикутові редути. Зазвичай мав в довжину 50–200 кроків, залежно від чисельності гарнізону, що нараховував 200–800 чоловік.
Конструкція Редут складався із зовнішнього рову і валу зі земляним ступенем. Вал утворював чотири фаси: фронтовий, два бокових і горжевий (з тильної сторони), причому за останнім встановлювали насип (траверс) для обстрілу ворога, якщо він намагатиметься використати прохід.
Редути відомі з XVI століття, широко використовувались в XVII–XIX століттях в ролі опорних пунктів. Входили в склад прикордонних укріплень Російської імперії. Петро I одним з перших успішно застосував систему редутів в польовій битві (див. Полтавська битва). В російсько-японській війні застосовувались в польових укріпленнях позицій.
Редути втратили своє значення на початку Першої світової війни через велику уразивість від вогню артилерії.
Див. також Фортеця Бастіон Равелін Каземат Пунт (фортифікація) Редут (АТО); Блокада окупованих територій Донецької та Луганської областей
Галерея
Примітки
Література , К., 1979. Пірко В. О. Оборонні споруди…/ Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім — Донецьк, 2007. — 176 с.
Посилання