Те́мник (від слова «те́ма») — документ, вказівка державної влади для журналістів та ЗМІ, що має на меті змінити редакційну політику цього ЗМІ і таким чином вплинути на точку зору аудиторії ЗМІ щодо тих чи інших суспільних подій. Зазвичай, термін стосується пострадянських країн, в основному, України та Росії.

В вузькому значенні «темник» — щоденна в 2001—2004 роках закрита директива керівництву українських ЗМІ, яка містила детальні інструкції щодо того, яким чином треба висвітлювати в новинах політичні події в Україні. Назва «темник» походить від початкової назви цього документу, терміна «Теми тижня» (), розробленого на початку 2000-х в Росії тамтешніми політтехнологами. Ці темники мали більше спільного з наказами, ніж із рекомендаціями.

Після Помаранчевої революції поняття використовується в загальному значенні, на позначення вказівок довільної форми медійним особам (журналістам, депутатам, блогерам тощо) з боку уряду будь-якої держави.

Подібним також є поняття «методичка» в пропаганді, але зазвичай методички містять більш конкретні тези, кліше та наративи, які слід поширювати медійним особам при створенні дописів, агітаційних матеріалів, в ефірах та при спілкуванні з іншими особами.

Історія українського «темника»

Закриті директиви, які згодом отримали назву «темник», з'явились восени 2001 року в період підготовки до парламентської виборчої кампанії 2002 р. на декількох українських газетах і телеканалах, близько пов'язаних з партією СДПУ(о). Спочатку вони проявлялися у «збіжності» редакційних завдань різних газет і телеканалівРозділ IV. Неофіційне державне цензурування за допомогою темників // «Україна. Боротьба навколо новин: Неофіційна державна цензура на українському телебаченні». Нью-Йорк: Human Rights Watch. Вип. 15, № 2 (D) Січень-березень 2003. 49 стор.. Важливо зазначити, що темники не є рекомендаціями, вони мали більше спільного із наказами. Коло людей, які отримували темники, обмежувалося вищим керівництвом ЗМІ та їхніми головними редакторами. Безпосередньо до редакторів телевізійних програм та журналістів вказівки ззовні доходили вже в інтерпретаціях керівництва.

Виконання «рекомендацій» забезпечувалося завдяки побоюванням безперервних перевірок з боку державних органів (наприклад, податкової адміністрації) та скасування ліцензії на трансляцію. Співробітникам телевізійних каналів їх невиконання загрожувало пониженням на посаді, скороченням заробітної платні, а то й втратою роботи. «Українська правда» повідомляла, що редакторами також керував страх фізичної розправи, як це раніше сталося з Георгієм Гонгадзе. Тим не менше, журналісти намагались подавати збалансовану картину політичних подій, не побоюючись наслідків.

Починаючи з літа 2002 р. така практика поширилась на інші українські телеканали. Це сталось невдовзі після призначення В. Медведчука керівником президентської адміністрації та створення в її структурі в середині 2002 р. «Головного управління інформаційної політики». Поширенням практики розсилки темників на всі національні канали справа не обмежилась: редактори і журналісти відзначали посилення тиску і зростання примусу щодо дотримання «рекомендацій», які вони містили.

У цей період керівництво телеканалів все частіше отримувало дзвінки з президентської адміністрації з вимогами щодо виконання вказівок і погрозами наслідків для каналу в цілому та його окремих співробітників. В результаті такого тиску редактори стали не тільки встановлювати політичні рамки, але й уважно відслідковувати зміст програм новин, вже зі свого боку чинячи тиск на журналістів. Журналісти відзначали збіг розширення сфери впливу темників та посилення тиску ззовні з підготовкою опозиції до акцій протесту з першими кроками провідних українських політиків в напрямку президентських виборів 2004 р.

Під час парламентських слухань щодо цензури, які пройшли 4 грудня 2002 р. у Верховній Раді, зразки темників були продемонстровані з парламентської трибуни представником журналістського страйккому і тодішнім головою Київської незалежної медіа-профспілки Андрієм Шевченком.

У січні 2003 року «плани дій» для журналістів стали предметом розгляду слухань в ПАРЄ, де їх було названо формою цензури та піддано жорсткій критиці з боку ПАРЄ та інших європейських інституцій.

3 вересня 2003 р. голова Комітету Верховної ради зі свободи слова та інформації Микола Томенко зачитав уривки такої анонімної директиви з трибуни Верховної Ради.

Під час президентської кампанії 2004 р. витяги з темників публікувалися опозиційним українським сайтом «Українська правда».

Розповсюджені у 2013 році оригінали темників та інтерв'ю з журналістами, проведені Human Rights Watch,Кучму та Медведчука хіба що з Геббельсом не порівняли — Українська правда, 17 березня 2003 свідчать, що темники вимагали висвітлення подій у новинах таким чином, щоб Президент країни Леонід Кучма, Голова Адміністрації Президента Віктор Медведчук та члени політичної партії СДПУ(о) були представлені в сприятливому світлі («тема важная и актуальная»), а негативна чи двозначна інформація зводились до мінімуму чи відсікались. З іншого боку, випуски новин повинні були подавати негативну чи невідповідну інформацію про опозиційних політиків та партії, або взагалі ігнорувати будь-які інформаційні приводи, пов'язані з опозицією («комментарий отсутствует»).

Попри те, що влада заперечувала будь-яку свою приналежність (і документально її не доведено) до темників або навіть сам факт їхнього існування, інструкції, які містили темники, були явно спрямовані на сприятливе висвітлення в новинах Президента Леоніда Кучми та конкретної партії.

Після Помаранчевої революції Після Помаранчевої революції і пов'язаної із нею журналістської революціїУкраїнська Правда, 23 листопада 2004. Журналісти закликають припинити брехню. листопаду 2004 року практика «українського темника» була припинена.

У лютому 2006 р. відомий журналіст Вахтанг Кіпіані видав книгу «Влада тьми і темників», де зібрано копії справжніх документів, що засвідчували існування політичної цензури українських медіа.

За президентської каденції Петра Порошенка з'являлись окремі темники для депутатів БПП на висвітлення діяльності президента в більш позитивному ключі, а політичних опонентів в негативному. Ці темники не були прямими аналогами «кучминських», оскільки стосувались в основному політиків та медіа, дотичних до Порошенка.

Авторство темників

Зі слів редакторів та журналістів, темники приходили факсом на звичайному папері, без бланку, і не мали ні підписів, ні штампів, за якими можна було б встановити джерело їхнього походження. Анонімний характер темників дозволяв як їхнім авторам, так і особам, відповідальним за державну політику в області ЗМІ, заперечувати їхнє існування.

Тим не менш, в журналістському середовищі авторство технології темників приписують команді російських політтехнологів, що діяли за замовленням Адміністрації Президента та партії СДПУ(о). Після Помаранчевої революції свою причетність до створення темників визнав російський політтехнолог Марат ГельманКорреспондент.net, 25 лютого 2005. Російський політтехнолог визнав, що є творцем українських «темників».

Також реалізатором практики темників називали керівника Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергія Васильєва. 7 листопада 2002 року він заявивКорреспондент.net, 7 листопада 2002. Васильєв: Суспільство некомпетентне в питанні політичної цензури.:

Звинувачення в цензурі в засобах масової інформації українська влада намагалася віднести також на рахунок власників та керівників ЗМІ, а також керівництва іноземних держав. Журналістів та політиків, які відкрито говорили про цензуру і темники, влада звинувачувала в спекулятивному використанні негативної інформації, або ж політичному та фінансовому опортунізмі, стверджуючи, що вони фінансуються Заходом.

Незважаючи на резонансність темників в журналістському середовищі, правоохоронні органи України, що досліджували цю тему після Помаранчевої революції, не знайшли свідчень, які прямо пов'язують Леоніда Кучму чи Віктора Медведчука із розповсюдженням чи виробництвом темників.

Формат і зміст темників

Формат

Як правило, темник являв собою документ російською мовою, рідше — українською мовою, на 2-10 сторінках, які містили детальні вказівки щодо політичних подій за тиждень. У деяких випадках розсилалися окремі директиви з конкретних подій.

Кожен документ містив чіткі та детальні вказівки щодо того, які політичні теми треба висвітлювати, яким чином їх коментувати і в якому порядку подавати матеріали в новинах.

Директиви викладалися в прямій та офіційній манері. Зазвичай, темник мав декілька підзаголовків: Тема тижня, Основні теми тижня, Відкриті теми (), Резонансні теми (Полеміка), Додаткові теми та Перспективні теми. В додаткових темах містилася інформація з питань, які необхідно було висвітлювати або ігнорувати в певні дні. Виклад кожної теми закінчувався розділом «інтерпретація», «коментар» або «дсв» (для службового використання). Саме ці розділи містили уточнювальні вказівки, часто з акцентування або приглушення певних аспектів, спрямованих на формування сприятливого іміджу президента та/або СДПУ(О). Іноді наголошувалося на тому, що має надійти додаткова інформація або роз'яснення щодо даного питання.

У темниках 2001 р. іноді зустрічались посилання на осіб, відповідальних за надсилання такої додаткової інформації. Остання могла передаватись як в нових темниках, так і телефоном.

Іноді темники містили вказівки для окремих видів ЗМІ (телебачення чи преси), або для конкретних видань та телеканалів. Іноді — супроводжувалися додатковими матеріалами або прес-релізами.

Нижче наведено розшифрування основних понять темників, що подає Українська правда: Коментар Пояснення Тема важлива і актуальна. В перекладі означає, що цю новину треба опублікувати. Подія важлива і актуальна. Аналітики вважають, що ЗМІ акцентують увагу на інформації, виділеній п/ж. В перекладі означає, що треба закцентуватися або процитувати текст, виділений напівжирним шрифтом. Буде надано додатково. Аналітики думають над подачею теми, оскільки не знають, чим закінчиться розвиток події. Відсутній. Цю новину давати заборонено. Відсутній до всієї інформації з даної теми. Категоричніший ступінь заборони новини. Відсутній абсолютно до всієї інформації з даної теми. Найвищий ступінь заборони подачі новин.

Зміст

Темники приписували створювати сприятливий образ Президента та уникати висвітлення подій, які можуть поставити під загрозу його репутацію. Якщо двозначний сюжет все ж таки допускався до висвітлення, він повинен був подаватись таким чином, щоб не кинути тінь на Л. Кучму.

Значне місце в темниках приділялося діяльності СДПУ(о).

Багато вказівок в темниках стосувалося вільного прояву волевиявлення: у відношенні до подій, пов'язаних з опозицією, часто висловлювалося «прохання ігнорувати», або ж подавати інформацію в викривленому світлі, з акцентом на скандальність, конфлікти та корупцію.

Окремі приклади темників

Нижче наведено деякі приклади темників (зокрема, мовою оригіналу), які найнаочніше демонструють їхню суть та які в різний час (2001—2004 роки) були опубліковані журналістами, зокрема Вахтангом КіпіаніКнязь Тьми та Темників. Вахтанг Кіпіані, для УП, «Телекритики». Українська правда, Вівторок, 08 жовтня 2002.Князь Тьми та Темників — 2. Вахтанг Кіпіані, для УП, «Телекритики» і всіх, всіх, всіх… Українська правда, П'ятниця, 11 жовтня 2002., членами Human Rights Watch та кореспондентами Української ПравдиТемники. The Best. Вахтанг Кіпіані, для УП. Українська правда, Среда, 27 октября 2004..

В Росії Темники в Росії відомі з середини 1990-х, коли адміністрацію президента Бориса Єльцина очолив Анатолій Чубайс. Тоді Кремль почав проводити щотижневі наради для керівництв ЗМІ щодо того, під якими кутами потрібно висвітлювати події. Власне, саме слово «темник» походить від .