Князь Олекса́ндр Микола́йович Долгору́ков (, Санкт-Петербург, Російська імперія — , Рабат, Марокко) — російський військовик, генерал-лейтенант, учасник російсько-японської та Першої світової війн. Головнокомандувач Збройних сил Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Політичний емігрант.

Життєпис Народився 27 грудня 1872 року в Санкт-Петербурзі. Походив із давнього дворянського роду князів Долгорукових.

Закінчив 2-ге Костянтинівське військове училище, Пажеський корпус, служив у .

У 1896—1899 роках навчався на мовних курсах Азійського департаменту , де вивчав турецьку, арабську та фарсі. По завершенню навчання рік служив при російському посольстві в Константинополі.

1903 року вступив до Академії Генерального штабу, яку закінчив за два роки.

Під час російсько-японської війни 1904—1905 років командував сотнею 2-го Читинського козацького полку Забайкальського козачого війська. У серпні дістав бойове поранення, однак згодом повернувся на фронт.

1912 року отримав звання генерал-майора і став командиром Кавалергардського полку.

З початком у 1914 році Першої світової війни очолив 3-тю Донську козачу дивізію, якою командував у 1914—1915 та 1916—1917 роках. У серпні 1914 року брав участь у битві при Гумбіннені. 1917 року очолив 1-й Кінний корпус та отримав звання генерал-лейтенанта.

На початку 1918 року, побоюючись арешту більшовиками, Долгоруков виїхав в Україну, де у квітні того ж року владу захопив гетьман Павло Скоропадський, що служив з ним під час російсько-японської війни в одному полку. У жовтні вступив до лав української армії. 26 листопада 1918 року призначений головнокомандувачем Збройних сил Української Держави замість ультраправого діяча, монархіста графа Федора Келлера. Гетьман Скоропадський про його призначення у своїх спогадах писав:

Долгоруков був призначений головнокомандувачем в умовах Антигетьманського повстання. Призначення Долгорукова було відповіддю на дії Федора Келлера, який намагався перебрати на себе всю повноту влади й у подальшому організувати монархістський переворот проти гетьмана. Скоропадський сподівався, що з Долгоруковим йому буде легше домовитися та співпрацювати.

Під час перебування на посаді головнокомандувача генерал-лейтенант Долгоруков намагався підпорядкувати собі добровольчі загони, що формувалися в Україні з метою подальшого вступу до Добровольчої армії Антона Денікіна. Для цього Долгоруков вдався до арешту генерал-лейтенанта Петра Ломновського, що, виконуючи вказівки Денікіна, перешкоджав виступам сформованих загонів на боці гетьманського уряду .

Після захоплення Києва військами Директорії Долгоруков виїхав із залишками німецьких військ до Німеччини. У вересні 1919 року він долучився до білого руху, очоливши 4-ту дивізію Північно-Західної армії, що вела бойові дії в Естонії та поблизу Петрограда. Після поразки армії оселився в Ревелі, де того ж року брав участь у діяльності Міжнародної антибільшовицької ліги.

1921 року переїхав до Франції. Того ж року взяв участь у в місті Бад-Райхенгалль у Німеччині. Читав лекції на політичні теми в Російському клубі.

У 1924—1929 роках проживав у Бельгійському Конго, працюючи в Міжнародному товаристві конголезьких лісів та рудників.

1929 року переїхав до Марокко. Там спершу працював у фірмі «Office Chérifien des Phosphates», а згодом влаштувався бухгалтером у компанії «Omnium d'Entreprises». У 1932—1938 роках очолював марокканський відділ Російської загальновійськової спілки.

Помер у місті Рабат, столиці Марокко, 17 січня 1948 року.

Родина 1897 року одружився із Софією Михайлівною Устіновою (1876—1951). У шлюбі народилося двоє дітей:

Микола — розстріляний більшовиками в Києві 26 січня 1918 рокуТаланов А. И. Кавалергарды. По страницам полковой летописи. Часть 2. 1825—1925. — М.: Рейтар, 1999. — С. 142.; Марія (1901—1981).

Нагороди Орден Святої Анни IV ступеня з написом «За храбрость» (1904) Орден Святого Станіслава III ступеня з мечами і бантом (1904) Орден Святого Станіслава II ступеня с мечами (1905) Орден Святох Анни II ступеня з мечами (1905) Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами і бантом (1905) Орден Святого Володимира III ступеня (1913) Орден Святого Георгія IV ступеня (1914) мечі до ордена Святого Володимира III ступеня (1914) Орден Святого Володимира II ступеня (1915) Орден Святого Станіслава I ступеня з мечами (1915) Георгіївська зброя (1916)

Примітки

Джерела