Армія Галлера (; офіційно Польська армія у Франції (), також відома як Блакитна армія (, )) — польське військове об'єднання, сформоване країнами Антанти за ініціативою польських емігрантських кіл з польських військовополонених і добровольців. За попередніми планами мала застовуватися в бойових діях проти Німеччини та її союзників на боці держав Антанти. Після капітуляції Німецької імперії мала використовуватися для боротьби з більшовиками. У другій половині травня, а також наприкінці червня — на початку липня 1919 року польський уряд використав її у війні проти ЗУНР і для окупації Східної Галичини. У вересні 1919 року розформована як бойове з'єднання, а підрозділи, що входили до її складу, передано до Війська Польського.
Створення Польської армії у Франції Формування армії розпочалося у Франції влітку 1917 року. Тодішній французький президент Раймон Пуанкаре у відповідь на ініціативу польських емігрантських кіл видав декрет від 4 червня «Акт створення польської армії». У ньому зазначалося: Відповідальність за створення польської армії покладалася на уряд Франції. Формування армії передбачалося: з поляків, які служили у французькій армії, та польських добровольців з інших країн. Більшу частину армії (близько 35 000 осіб) склали французькі вояки польського походження та польські військовополонені з Німеччини та Австро-Угорщини, які перебували у країнах АнтантиІгор Мельник Польський наступ на Галичину. 1919 . Крім того, у США, Канаді, Бразилії та інших країнах, де існувала польська діаспора, були розвернуті вербувальні пункти. Понад 22 000 добровольців записалися до лав новостворюваної армії у США. Ще понад 300 добровольців з числа польської діаспори записалися до армії у Бразилії. Решту збирали по всьому світу — у Канаді, серед членів польських спортивних та парамілітарних товариств і навіть вояків російського експедиційного корпусу.
Участь у військових діях
Західний фронт Починаючи з липня 1918 року, у бойових діях проти Німеччини на Західному фронті в Шампані та Вогезах брав участь 1 перший полк польських стрільців (1 Pułk Strzelców Polskich). У жовтні Перша стрілецька дивізія Польської армії у Франції в повному складі взяла участь у військовій кампанії на території французьких комун Рамбервілле та Раон-л'Етап.
Повернення до Польщі Після капітуляції Німеччини Польський національний комітет почав піднімати перед Францією та її союзниками питання про відправлення Армії Галлера до Польщі. Передбачалося, що разом із Легіонами Пілсудського вона стане основою майбутніх збройних сил відновленої Польської держави. Як один із аргументів польське командування у Франції використовувало те, що «не меншу роль грають польські війська на сході як фактор, що захищає націю від розкладання, який об'єднує у собі всіх поляків, що розсіяні у землях колишньої Російської імперії, та який надає дієву допомогу частинам та установам союзних держав на східних просторах»Пам'ятна записка від 27.02.1919 головного командування польських військ у Франції Польському національному комітету у Парижі про значення для Польщі та її союзників дій польських військ на сході // CAW, 123, 1/17.
Однак негайне відправлення Армії Галлера на схід через Одесу разом із іншими військами союзників в силу різних причин було неможливимЛист начальника штабу командування союзних військ Максима Вейгана до генерала Юзефа Галлера від 28.03.1919 // CAW, 123, 8/6, t. 17. Тому це питання стало одним із тих, які обговорювалися на Паризькій мирній конференції. З цього приводу представники США, Великої Британії, Франції та ІталіїСеред іншого за участі званої «Великої Четвірки», яка включала прем'єр-міністрів Великої Британії та Франції Девіда Ллойд Джорджа та Жоржа Клемансо, президента США Вудро Вілсона, а також голову уряду Італії Вітторіо Орландо провели низку зустрічей.
На зустрічі 25 лютого 1919 року було прийнято рішення, що Армія Галлера прибуде з Франції морем до порту Данцига, і звідти суходолом вирішить до Польщі. Однак за обрахунками французького генерального штабу така операція мала тривати близько 2 місяців і потребувала б не менше 27 великотонажних суден. Військове міністерство Великої Британії відмовилося надавати кораблі, вимагаючи за них плату, які спільно мали внести усі союзники. Так само не вирішеним було питання із використанням Данцизького порту, контроль над яким зберігала Німецька імперія, що не поспішала давати дозвіл на прибуття Армії Галлера. Не було впевненості також у тому, чи зможе Данциг прийняти таку кількість кораблів із військовими та технікою. Розглядалися також альтернативні маршрути — морем з Франції до Щецина і далі залізницею до Познані, через Італію та Австрію, через порт Одеси.
17 березня 1919 року Вища військова рада Антанти ухвалила остаточне рішення про відправку Армії Галлера до Польщі. Сама відправка розпочалася за кілька тижнів. Після переговорів з німцями на початку квітня від морського шляху відмовилися (утім, залишивши його резервним), прийнято рішення, що Армія Галлера вирушить до Польщі залізницею територією Німецької імперії.
16 квітня з паризького вокзалу на схід першими відбули сам Юзеф Галлер і члени його штабу, а потім — інші підрозділи. За домовленістю вояки їхали територією Німеччини без зброї, яку везли окремо у спеціальних опломбованих вагонах. У кожному потязі перебувало по два офіцери союзних військ, які мали залагоджувати можливі суперечки з німцями.
Поїзд із Галлером перетнув східний німецький кордон у ніч на 20 квітня. З першого ж міста Лешна Галлер телеграфував про своє прибуття керівникам Польщі, а також французькому прем'єру Жоржу Клемансо. У відповідь Пілсудський надіслав депешу такого змістуJ. Piłsudski. Pisma zbiorowe, t. V, Instytut Józefa Piłsudskiego, Warszawa 1937, s. 74.:
Наступного дня потяг прибув до Варшави, де на залізничному вокзалі Галлеру та його офіцерам влаштували урочисту зустріч за участю вищих керівників уряду та війська.
Протягом наступних кількох тижнів до Польщі прибула ще частина підрозділів «Блакитної армії».
Участь у польсько-українській війні
Серед керівників держав Антанти не було єдиної позиції щодо можливості використання Армії Галлера на території Галичини. Французьке командування проти цього загалом не заперечувало. Маршал Фердинанд Фош на одній з березневих зустрічей у зв'язку з загрозою падіння Львова, який перебував в оточенні військ ЗУНР, пропонував відправити туди один з польських полків із Франції. Однак проти цього заперечував британський прем'єр Девід Ллойд Джордж. Він зауважив, що Паризька конференція досі не прийняла жодного рішення про приналежність Львова та навіть не заслухала аргументів обох сторін конфлікту, поляків та українців. Тому Ллойд Джордж висловився категорично проти відправки до Львова Армії Галлера, потрібної для захисту Польщі від більшовиків. Схожі думки мала й частина американських військових. Так представник США при місії Антанти генерал Джозеф Кернан попереджав президента Вудро Вільсона, що «існує небезпека, що з прибуттям армії Галлера буде розпочато агресивні військові дії на російському, литовському та українському фронтах, якщо великим державам не вдасться відшукати дієві засоби придушити [польський] націоналізм, який виник та щодень посилюється»R. St. Backer Woodrow Wilson, Memorien und Dokumente über den Vertrag zu Versailles, t. III, 1919. Leipzig. — S. 195—197. .
Травнева кампанія Після прибуття до Варшави Юзеф Галлер вирушив на схід, аби на власні очі оцінити обстановку в польських та зайнятих поляками українських містах для підготовки загального наступу на позиції військ ЗУНР. Для союзників все це подавалося як ніби підготовка до війни проти більшовиків, яка мала розпочатися після прибуття з Франції решти дивізій «Блакитної армії». Зокрема, Шарль де Голль, який у той час перебував у містечку Модлін біля Варшави, де готувався навчати польських офіцерів, в одному з листів додому писав, що «так звані дивізії генерала Галлера починають прибувати в свою чергу. Як тільки вони будуть повністю зібрані, забезпечені всім і зміцнені кількома новими дивізіями, ніхто тут не сумнівається, що вони розпочнуть проти російських більшовиків великомасштабний наступ»De Gaulle, Charles. LETTRES, NOTES ET CARNETS 1919-Juin 1940. — Librarie Plon, 1980, pp.24-25.
Однак, незважаючи на чіткі вказівки лідерів Антанти та на обіцянки керівника польського уряду Ігнація Падеревського, Галлеру і польське командування розпочало підготовку плану генерального наступу проти ЗУНР. Під час відвідин окупованого поляками Львова Галлер на влаштованому на його честь прийомі виголосив, що «як птахи з далеких країн, прилетіли ми до Львова, щоб у вашому місті звити гніздо, з якого підемо далі на схід».
За деякими даними, французьке командування були цілком у курсі цих планів, однак навіть не збиралися зупиняти Галлера. Більш того, керівникові польської військової місії Тадеушеві Розвадовському були надані інструкції: «У військовому відношенні рішучо протидіяти будь-якому перемир'ю, у тому числі з українцями, крім як на умовах повного роззброєння і демобілізації українців, а також згоди на зайняття нами усієї Галичини та Волині аж до Рівного»AMZS, Akta oficera lącznikowego, w. 2, t. 1.
4 травня Галлер повернувся до Варшави і вже за кілька днів виїхав разом зі штабом до Любліна. Там Галлер офіційно перейняв командування над усіма польськими військовими підрозділами на галицькому та волинському фронтах. Частини «Блакитної армії», які на той момент вже прибули з Франції, були зведені у окремий корпус, яким командував генерал Домінік Одри. Його штаб був у Замості, а одна з дивізій — у Белзі.
За спогадами команданта Української галицької армії Дмитра Вітовського солдатів «Блакитної армії» у характерних одностроях бачили також у Львові, а між Львовом і Перемишлем — «силу транспортів війська Галлєра, в яких багато офіцерів розмовляли по французьки».
9 травня польський Сейм ухвалив заяву, якою звинуватив українців у «варварстві» проти польського народу та вимагав від уряду вжити «негайно всіх найнеобхідніших заходів, аби змусити українців припинити […] вбивства і варварства». 14 травня маючи під своїм командуванням за різними даними від 50 до 80 тисяч солдатів, Галлер розпочав загальний наступ на позиції українців, які мали у своєму розпорядженні понад вдвічі менші сили.
Перед підлеглими військами Галлер повставив наступну задачу: «розгром українських сил у Галичині, здобуття Східної Галичини та нав'язування безпосереднього контакту з Румунією»Dziennik Operacyjny Dowództwa Armii Generala Hallera Frontu Poludn. Zachodn. i Frontu Pomorskiego. 16.IV.1919—23.III.1920. — S. 7. // CAW.
Загони Галлера прорвали фронт на ділянці від Львова до Жовкви та змусили українські війська відступати. 20 травня польські сили зайняли Стрий. Також взяли під контроль стратегічний Бориславський нафтовий басейн і перерізали шляхи постачання зброї та боєприпасів з Європи до ЗУНР. Як писав де Голль «у цей час кілька дивізій Галлера, що з'явилися в Галичині, без зусиль просуваються проти українців, із якими не могла дати раду польська армія Пілсудського»De Gaulle, Charles. LETTRES, NOTES ET CARNETS 1919-Juin 1940. — Librarie Plon, 1980, p.30.
23 травня у зв'язку з відтягненням польських частин з українського фронту в Галичині Галлер запровадив новий поділ районів операцій. Увесь українсько-польський фронт поділив він на 4 групи: І дивізія Армії Галлера під командуванням генерала Домініка Одри — від ріки Прип'ять до лінії Радехів-Лопатин (смт)-Броди-Підкамінь; Група генерала Карніцького (4 батальйони, 4 батареї) — від Волині до лінії Задвір'я-Золочів-Озірна; Група генерала Єнджеєвського (Стрілецький полк Львівської дивізії і дивізія полковника Сікорського) — до ріки Дністер; Група генерала Івашкевича (3-я дивізія Легіонів генерала Зелінського, 4-та дивізія генерала Александровича та резервна група полковника Конаржевського).
24 травня 1919 року в Галичину вдерлася румунська армія, яка рухалась назустріч польській армії. Через загрозу оточення УГА була вимушена відступати.