Йогмая Неупане (; 1867 — ) — непальська релігійна лідерка, феміністка і поетеса. Одна з перших поетес Непалу з її єдиною опублікованою збіркою віршів «Сарварта Йогбані» ().

Дія віршів відбувається приблизно у період правління династії Рана та британського раджі. У стилі відображаються культурний і політичний гніт того часу, він виразно оригінальний і сміливо відкритий. Попри те, що вона приділяла значну увагу індуїстському релігійному контексту, її вірші та теми значною мірою зосереджувалися на правах жінок і меншин у регіоні, що привернуло увагу багатьох людей у той час. У пізні роки її діяльність перебувала під суворим контролем уряду, а її вірші були заборонені владою. Попри переслідування вона залишилася в країні та провела решту життя у Східному Непалі. Вважається також, що Йогмая заснувала першу феміністичну організацію і була головним лобі за скасування 1920 року ритуалу саті в Непалі.

Через дедалі жорсткіше ставлення влади до Йогмаї та її групи прихильників, разом з 67 її послідовниками 1941 року вчинила наймасовіше самогубство в історії Непалу, стрибнувши в річку Арун. У січні 2016 року уряд Непалу випустив поштову марку на знак визнання її внеску.

Біографія

Молодість і сім'я (1867—1872) Народилася 1867 року в родині брахманів у Маджхувабеші, Непаледада. Була старшою дитиною та єдиною дочкою у сім'ї з трьох дітей Шрілала Упадх'яя Неупане та Чандракали Неупане.

Згідно з поширеними звичаями брахманів того періоду, 7-річну Йогмаю видали в шлюб із хлопчиком Маноратом Койралом. Проте вона не змогла призвичаїтися до життя у свекрів (вважається, що вона стала жертвою домашнього насильства). Приблизно в підлітковому віці вирішила втекти від них і повернутися до рідної домівки. Проте її не прийняли вдома, а батько та громада наполягали, щоб вона повернулася до свекрів. Але через те, що свекри відмовлялися прийняти її назад, батько все ж, вагаючись, дозволив їй залишитися.

Є два протилежних припущення щодо долі чоловіка Йогмаї Манората Койрала. У популярних версіях згадується, що він помер у 10 років, а Йогмая стала неповнолітньою вдовою, через що потерпала від знущань свекра. Однак сучасні літературні дослідження стверджують, що насправді її чоловік одружився з іншою після втечі Йогмаї.

Другий шлюб (1872—1917) У підлітковому віці Йогмая була самотньою жінкою в дуже консервативному та репресивному суспільстві брахманів, але їй вдалося таємно завести стосунки з хлопчиком-брахманом по сусідству на прізвище Кандел (ім'я невідоме). Йогмая втекла з дому в Бходжпурі і одружилася з ним в Ассамі. Вважається, що після понад десятирічного шлюбу вони розлучилися і вона залишилася виховувати доньку. Деякі джерела стверджують, що її другий чоловік помер, а інші, що після розриву вони залишилися у хороших стосунках. Деякі літературні джерела згадують, що після смерті другого чоловіка вона одружилася втретє з Дотелем. Історики сперечаються, чи народила Йогмая двох дочок, чи одну, достеменно відомо про її доньку Найнакалу Неупане.

Зречення і повернення до Непалу (1917) Вирішивши, що з неї досить шлюбів і мирського життя, Йогмая Неупане вирішила самозректися і прожити решту життя як аскетка. Серед чоловіків в індуїстському суспільстві того часу такий триб був досить поширеним, але для жінок це було винятком. Йогмая повернулася до Непалу зі своєю дочкою Найнакалою в рідне село в Маджхувабесі і передала дочку братові Агнідхару Нойпане та невістці Ганзі. Відмовившись від усіх обов'язків, вона повністю прийняла аскетичне життя. Саме в цей період Неупане почала складати релігійні вірші. Аналіз її попередніх тем спонукав вчених до припущення, що вона перебувала під сильним впливом принципів реформістського індуїстського лідера Даянанди Сарасваті, який здобув величезну популярність у всій Індії, коли Неупане мешкала в Ассамі.

Подорож Непалом (1917—1918) Під час подорожі Непалом Йогмая Неупане познайомилася з багатьма відомими релігійними лідерами, як-от Сваргадварі Махапрабху Абхаянандою Другим, який високо цінував її відданість і, таким чином, скерував її йогічною духовною освітою за традицією святого Джошмані. Після подорожі вирішила енергійно практикувати медитативну садхану у рідному селі.

Повернення до Маджхувабесі (1918—1930) Неупане практикувала надзвичайно складні техніки медитації, зокрема медитацію протягом багатьох днів біля багаття влітку, без теплого одягу в холодних печерах взимку. Вона медитувала під час посту і пила лише воду протягом кількох тижнів. В інший період зустрічалася з людьми та своїми родичами, яким читала свої вірші, які вплинули на багатьох місцевих жителів, а кількість її прихильників неухильно зростала. Один з її учнів, Бхім Бахадур Баснет, побудував для неї хатину, а також склав вірші, які опублікував у Сіккімі.

Трагічні події та дискримінація, з якими зіткнулася Неупане в доаскетичному житті, сильно вплинули на її погляд на несправедливість, присутню в непальському індуїстському суспільстві. Попри те, що Неупане була послідовницею та проповідницею індуїстської духовної філософії, вона бачила, що патріархальне суспільство того часу несправедливо дискримінувало жінок, а у Непалі відносило їх до нижчого економічного класу. У своїх віршах вона намагалися донести цю несправедливість. Після публікації її поезій до неї долучилися послідовники із Дарджилінга та Катманду.

Хоча вчення вплинуло на багато непривілейованих і політично ізольованих мас, багатьох місцевих землевласників, що належали до роду Баснет, близькі до центральної влади у Катманду, вважали аскетницю та її послідовників загрозою патріархальним підвалинам і різко почали протистояти їй. Зрештою, її активність і популярність привернули увагу жорстокого режиму Рана.

Зустрічі з представниками уряду (1930—1936) Йогмая Неупане підкреслювала, що уряд став надзвичайно корумпованим. У віршах вона відкрито критикувала бюрократів, які процвітали на хабарництві та позбавляли людей навіть елементарних прав. З метою просування та проповідування своїх ідей, а також переконання влади у Катманду змінити свою дискримінаційну та корумповану політику, 1931 року Неупане відправила до Катманду одного зі своїх учнів, Премнараяна Бхандарі, який пізніше став знаний як Харерам Прабху. На зустрічі тодішній прем'єр-міністр Непалу Джудда Шумшер Рана усно запевнив у дотриманні священної обітниці правди у подальшому та послав передати послання Йогмаї. Проте протягом наступних чотирьох років нічого не змінилося. 1936 року Неупане знову відправила Бхандарі до Катманду, а пізніше того ж року сама приїхала туди з дочкою. Прем'єр-міністр знову запевнив у змінах, але не запровадив жодної реформи. Перед тим, як залишити долину Катманду, Неупане передала прем'єр-міністру звернення з 24 пунктів, у якому детально описала реформи, які вона з послідовниками очікує в країні. Це занепокоїло Джудду Шумшера та його прихильників, які тепер бачили в Неупане загрозу, тому швидко посприяли її поверненню у Бходжпур.

Невдоволення станом і загроза масового самогубства на багатті (1936—1939) Під впливом Руху за незалежність Індії інакомислення проти режиму Рана почало зростати наприкінці 1930-х років. У відповідь тодішній уряд вдався до більш жорстоких методів проти дисидентів. Реформи, яких вимагала Йогмая Неупане та її послідовники, неодноразово ігнорувалися державою, а діяльність її групи постійно контролювалася. 1935 року Неупане почала публічно виступати проти корумпованої та жорстокої адміністрації. Вона заявляла, що настав час розпочати нову еру, знищивши несправедливість, забобони та корупцію, які панували у непальському суспільстві. Вона заявляла, що не хоче бути вплутаною в мінливу епоху, оскільки вже наближалася до спасіння, і тому незабаром свідомо пожертвує себе в ім'я бога.

Оскільки Джудда Шумсер не виконав запевнень, Неупане склала план принести себе в жертву, згорівши у багатті разом з 240 учнями. Попри офіційні звернення, влада не звернула увагу, і вона призначила самоспалення на 12 листопада 1938 року.

Втручання держави та арешт її послідовників (1939—1941) Побоюючись масових невдоволень, Джудда Шумсер наказав зірвати захід, направивши близько 500 співробітників служби безпеки. 11 послідовників ув'язнили в Дханкуті на три роки, а більшість послідовниць і саму Неупане утримували в храмі Радхакрішни протягом трьох місяців, тоді як більшість чоловіків-послідовників були звільнені з в'язниці через три роки, у квітні 1941 року.

Масове самогубство (1941) Після звільнення всіх учнів Йогмая Неупане не відкинула плани самогубства. Вона призначила нову дату події на 5 липня 1941 року й особисто дозволила лише обраній групі послідовників приєднатися до неї. Релігійний ритуал для Джал Самадхі розпочався в ночі 4 липня 1941 року, а вранці 5 липня близько 4 години ранку Неупане вчинила ритуальне масове самогубство, піднявшись на скелю, поставивши на голову тарілку з запаленими масляними лампами і стрибнувши у бурхливу річку Арун. Після неї 65 учнів стрибнули того ж дня, а наступного дня ще двоє її учнів наслідували їхній приклад. Загальна кількість жертв склала 68 осіб.

Спадщина Йогмая Неупане та її донька Найнакала були неписьменними. Її вірші зібрали й опублікували учні.

Новини та матеріали про Неупане та масове самогубство активно цензурувалися режимом Рана, доки його не було повалено 1951 року. Однак навіть під час першої ери багатопартійної демократії (1951—1960) та періоду Панчаят (1960—1990) держава загалом не заохочувала згадувати про Йогмаю Неупане. З усім тим, залишилися учні, які були розкидані навколо Бходжпура, Хотанга та Санкхувасабхи, продовжували місцеву традицію до 1990-х років.

Після зняття обмежень на в'їзд до Непалу для іноземних відвідувачів закордонні дослідники почали шукати інформацію про Йогмаю Неупане. Після 1980-х відомі західні науковці, зокрема Барбара Німрі Азіз і Майкл Гатт, досліджували й публікували свої літературні праці, пов'язані з нею.

Йогмаю Неупане почали вивчати в окремих дисциплінах в університетах Непалу, зокрема в курсі соціології, антропології та жіночих студіях.

Родичі та місцеві жителі створили організацію для популяризації роботи та діяльності Неупане, а також зберегти місця, де вона проводила значний час під час свого аскетичного життя.

16 листопада 2016 року уряд Непалу випустив поштову марку на знак визнання її внеску в історію Непалу.

Непальська письменниця Нілам Каркі Ніхаріка отримала головну нагороду 2018 року за біографічний роман «Йогмая». Драматург з Непалу Танка Чаулагайн пізніше на основі книги написав п'єсу, яку ставили в театрі Шілпі в Катманду у червні 2019 року.

Примітки

Посилання