Вацлав IV або Венцеслав IV (; — ) — король Німеччини (1376—1400) та Богемії (1363/1378 — 1419). Маркграф Бранденбурзький (1373—1378) і герцог Люксембурзький (1383—1388). Представник німецького Люксембурзького дому. Син Карла IV, імператора Священної Римської імперії і короля Богемії, та сілезької князівни Анни Свідницької. Народився у Нюрнберзі, Німеччина. У 2-річному віці, волею батька, призначений його спів-королем у Богемії. Після смерті батька став повноправним королем у Німеччині і Богемії. Зарекомендував себе слабким правителем, який нехтував державними справами заради полювання, вина і коханок. Мешкав переважно у Празі. Ігнорував вирішення проблем Німеччини, яка поринула у війни та анархію. 1387 року допоміг своєму братові Сигізмунду здобути угорську корону. 1394 року незаконно захопив шляхетські володіння в Моравії, чим спричинив повстання кузена Йоста, моравського маркграфа, який полонив його і ув'язнив у (Австрія). Відновив свою владу завдяки німецькій допомозі, але 1396 року передав кузену та королівській раді реальне управління Богемією. 1400 детронізований імперськими князями, які обрали своїм новим німецьким королем пфальцьського курфюрста Рупрехта III. 1402 року спричинив нове повстання під проводом Сигізмунда, який увязнив і скинув його. Знову зміг повернути собі владу у наступні роки ціною передачі усіх реальних управлінських повноважень у руки королівської ради. Боровся з потугою магнатів і католицької церкви на чолі із Яном Єнштейном. Деякий час підтримував реформаторську діяльність Яна Гуса, але після визнання його єретиком дав його стратити у 1415 році. Замовник так званої Вацлавської Біблії. Видав Кутногірський декрет 1409 року, який надавав преференції чехам у Празькому університеті. Одружувався двічі, але дітей не мав. Помер від серцевого нападу у Кунратиці, поблизу Праги, Богемія. Похований у Соборі Святого Віта. Його спадок перейшов до брата Сигізмунда. Прізвисько — Ледар ().
Імена Венцеслав (, ) — офіційно у тогочасних документах. Вацлав (, ст.-чес. Waczlaw) — у чеській історіографії та чеських тогочасних документах. Венцель () — у німецькій історіографіїLindner 1896, S. 726—732.Innocenti 2005, S. 1521—1531.. Вячеслав — український варіант імені. Згадується в поемі Шевченка «Єретик».стор. 155 у: Тарас Шевченко. Кобзар. К., видавництво Глорія, 2014«І цесаря, і Вячеслава … Уголос лають!» / Шевченко Т. Г. Єретик / Зібрання творів у шести томах. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837—1847. стор. 293, 721 Венцеслав ІІ, Вацлав ІІ, Венцель ІІ, або В'ячеслав ІІ — як герцог Люксембурзький і маркграф Бранденбурзький. Венцеслав IV, Вацлав IV, Венцель IV, або В'ячеслав IV — як король Богемії. Венцеслав Люксембурзький () — за назвою династії.
Біографія
Молоді роки
Венцеслав народився 26 лютого 1361 року в імперському місті Нюрнбензі, королівство Німеччина, Свяшенна Римська імперіяBenessii de Weitmil Chronicon Ecclesiæ Pragensis, Liber IV, Scriptores Rerum Bohemicarum, Tomus II, p. 372.. Він був сином імператора Карла IV від третьої дружини Анни Свідницької, представниці Сілезьких П'ястів. Новонародженого охрестили в Церкві святого Себальда. Венцеслава виховували празькі архієпископи Арност Пардубицький і Ян-Очко Валшімський.
5 червня 1363 року Карл IV коронував свого 2-річного сина спів-королем БогеміїCawley. Bohemia. Medieval Lands database. і 1373 року надав йому Бранденбурзьке маркграфство. Зокрема, 1363 року бранденбурзькі маркграфи Людвіг I Римлянин і Отто IV домовилися, що якщо вони помруть бездітними, Бранденбург перейде старшому синові імператора Карла IV — Венцеславу, який прийме титул маркграфа Бранденбурзького. Згідно з Фюрстенвальденським договором 1373 року бранденбурзький маркграф Отто IV продав Бранденбург імператору Карлу IV, який передав його Венцеславу, своєму співкоролю в Богемії (з 1363).
Після смерті сілезького герцога Болеслава (Болька) II Свідницького 28 липня 1368 році Венцеслав, як син його небоги Анни Свідницької, став спадкоємцем його земельBenessii de Weitmil Chronicon Ecclesiæ Pragensis, Liber IV, Scriptores Rerum Bohemicarum, Tomus II, p. 399.. 1392 року, після смерті дружини герцога, Агнеси Австрійської, Свідницьке князівство також перейшло до Венцеслава.
10 червня 1376 року Карл IV підтвердив обрання Венцеслава римським королем. «За» проголосували тільки двоє із семи виборщиків: Бранденбург і Богемія, які утримували сам імператор та його син. Аби забезпечити обрання сина, Карл IV забрав у багатьох імперських міст привілеї, які видав раніше. 21 липня 1376 року Венцеслава коронували в Аахені.
Король Німеччини Після смерті батька у 1378 році Венцеслав зарекомендував себе як некомпетентний правитель миролюбної вдачі. Протягом 1378—1389 років він декілька разів скликав Рейхстаги, проте не міг зарадити війнам між міськими союзами та князями, що призвело до майже десятилітньої анархії в Німеччині. Егерський рейхстаг 1389 року остаточно вирішив більшість конфліктів і встановив загальний мир. Але через те, що Венцеслав проводив більшість свого часу в Празі, подалі від німецьких проблем, імперські князі вимагали від нього призначення окремого імперського наглядача для Німеччини. Король постійно відхиляв цю вимогу.
На початку Західної Схизми Венцеслав підтримав папу Урбана VI, але з 1390-х років курфюрсти вимагали від нього походу до Італії для закінчення розколуLeuschner 1980, p. 181, 183..
7 грудня 1383 року Венцеслав успадкував від дядька Люксембурзьке герцогство і Шинінське графство.
Після 1389 року Венцеслав залишив Німеччину напризволяще і повернувся до неї лише в 1397 році, аби заслухати скарги князів перед своїм відрядженям до Франції з метою владнати великий розкол у Західній церкві. Врешті-решті, у серпні 1400 року, коли Венцеслав відмовився відвідувати чергову нараду імперських князів, вони скинули його і обрали своїм новим королем пфальцьського курфюрста Рупрехта III. Попри це, Венцеслав до кінця життя зберігав за собою титут німецького короля.
2 травня 1389 року вінчався у Празі з баварською герцогинею Софією, донькою баварського герцога Йоганна II з Віттельсбахського дому. У другому шлюбі також не мав дітей.
Король Богемії
Правління Венцеслава у Богемії було ще менш вдалим ніж у Німеччині. Його постійно діймали заздрісні й амбітні родичі. Зокрема, 1394 року проти нього повстали магнати під проводом кузена Йоста, моравського маркграфа, котрий полонив короля і увʼязнив його в Австрії. Венцеслав відновив свою владу завдяки німецькій допомозі, але знову її втратив 1396 року, коли знать змусила призначити його кузена управителем королівства й державні справи доручити королівській раді, яку складали магнати.
1402 року єдинокровний молодший брат короля Сигізмунд, який згодом стане імператором Священної Римської імперії, — йому Венцеслав допомагав отримати в 1387 році угорську корону — скинув свого помічника з трону в Богемії та увʼязнив його. Венцеслав знову зміг повернути собі владу у наступні роки, але ціною передачі усіх реальних управлінських повноважень у руки королівської ради. Тяжкі випробування зламали його: він став аполітичним, нерішучим; шукав розради у жінках і вині.
Венцеслав на перших порах підтримував богемських реформаторів, які гуртувалися довкола Яна Гуса, але після засудження їх Католицькою Церквою як єресі, мовчазно дав стратити Гуса у 1415 році.
1409 року видав Кутногірський декрет, який надавав преференції богемцям (чехам) у Празькому університеті й посприяв розгортанню Гуситських воєнNodl, Martin. Dekret kutnohorský. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2010..
Венцеслав помер бездітним 16 серпня 1419 року в Кунратицькому замку поблизу Праги. Його поховали у Празькому соборі святого Віта. Богемська корона Венцеслава перейшла до рук брата Сигізмунда.
Родина 1 Дружина — Йоганна (1362—1386), баварська герцогиня, донька баварського герцога Альбрехта I.
Діти: не було
2 Дружина — Софія Баварська (1376—1428), баварська герцогиня, донька баварського герцога Йоганна II.
Діти: не було
Генеалогія
Титули
Король Богемії, маркграф Бранденбургу, герцог Сілезії
1364.02CDM, Band 9; p.261; Doc. № 342. Ми, Венцслав, Божою милістю, король Богемії і маркграф Бранденбургу, найвищий чашник і камермейстер Священної Римської імперії 1366.03CDM, Band 9; p.326; Doc. № 422. Ми, Карл, Божою милістю, римський імператор… і король Богемії… Ми, Венцслав, також Божою милістю король Богемії і маркграф Бранденбургу.
жовтень 1369Lünig, Johann Christian. Codex Germaniae Diplomaticus (Frankfurt am Main & Leipzig: Lanckisch, 1732-). Theil II (1733); p.171; Doc. № IV.
Ми Венцеслав, Божою милістю, [король] Богемії, маркграф Бранденбургу і герцог Сілезії.
травень 1371CDM, Band 11; Nachträge; p.553; Doc. № 7.
Венцеслав, Божою милістю, король Богемії, [маркграф] Бранденбурзької марк і герцог Сілезії
лютий 1372CDM, Band 10; p.175; Doc. № 150.
грудень 1373CDM, Band 10; p.226; Doc. № 207.
березень 1374CDM, Band 10; p.235; Doc. № 219.
лютий 1375CDM, Band 10; p.257; Doc. № 246.
січень 1376CDM, Band 11; p.13; Doc. № 13.
Король Німеччини (римлян) і Богемії
1382.10CDM, Band 11; Nachträge; p.559; Doc. № 13. Венцеслав, Божою милістю, король римлян, війчно священний, і король Богемії 1388.04CDM, Band 11; p.414; Doc. № 472. Ми, Венцлав, Божою Милістю, римський король, на всі часи розширювач держави, і король Богемії 1399.02Schlesinger, Ludwig. Städte- und Urkundenbücher aus Böhmen (Prag; Leipzig; Wien : 1876-). Band II (1892); p.106; Doc. № 251. ст.- (сучас.: My Václav z Boží milosti Římský král po všechny časy rozmnožitel říše a král český) Ми, Вацлав, Божою милістю, римський король, завжди розширювач держави, і чеський король. 1401.08Pelzel, Franz Martin. Lebensgeschichte des Römischen und Böhmischen Königs Wenceslaus (Prag; Leipzig : 1788-). Theil II (1790); p.77; Doc. № CLXXVIII. ст.- Ми, Вацлав, Божою милістю, римський король, повсякчасний розширювач держави, і чеський король. 1418.06Codex diplomaticus Silesiae (Breslau: J. Max, 1857-). Band 10; p.267; Doc. № CCCXVII Венцеслав, Божою милістю, вічно священний король римлян і король Богемії.
Печатки
Герби з печаток
В культурі
Відео-ігри 2018: Kingdom Come: Deliverance 2025: Kingdom Come: Deliverance II
Література У поемі «Єретик» Тарас Шевченко згадав Вацлава IV як гонителя Яна Гуса.
Примітки
Бібліографія
Джерела Benessii de Weitmil Chronicon Ecclesiæ Pragensis. Liber IV, Scriptores Rerum Bohemicarum, Tomus II Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae (CDM). Olomucii-Brno: Aloysii Skarnitzl, 1836—1903.
Монографії. Статті Bílek, Jiří. Václav IV. : nešťastný syn slavného otce. Líbeznice: Víkend, 2019. Bobková, Lenka. Velké dějiny zemí Koruny české IV.a 1310—1402. Praha: Paseka, 2003. Bobková, Lenka; Bartlová, Milena. Velké dějiny zemí Koruny české. Svazek IV.b, 1310—1402. Praha: Paseka, 2003. Čechura, Jaroslav. České země v letech 1378—1437. Lucemburkové na českém trůně II. Praha: Libri, 2000. Čechura, Jaroslav; Žůrek, Václav. Lucemburkové: životopisná encyklopedie. České Budějovice: Veduta, 2012. Čornej, Petr. Velké dějiny zemí Koruny české V. 1402—1437. Praha: Paseka, 2000. Elbel, Petr; Jan, Libor, Jurok, Jiří. Z počátků husitské revoluce. Brno: Matice moravská, 2019. Gade, John Allyne. Luxembourg in the Middle Ages. Luxembourg: E. J. Brill, 1951. Hlaváček, Ivan. Václav IV // Ryantová, Marie; Vorel, Petr. Čeští králové. Praha; Litomyšl: Paseka, 2008, S. 209—221. Hoensch, Jörg Konrad. Lucemburkové: pozdně středověká dynastie celoevropského významu 1308—1437. Praha: Argo, 2003. Leuschner, J. Germany in the Late Middle Ages. North Holland Publishing Company, 1980. Nodl, Martin. Dekret kutnohorský. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2010. Rapp, Francis. Svatá říše římská národa německého: od Oty Velikého po Karla V. Praha; Litomyšl: Paseka, 2007. Římský a český král Václav IV. a počátky husitské revoluce / Jiří Kuthan, Jakub Šenovský (eds.). Praha: NLN, 2019.