Українські жінки-козачки, як ніде більше в Європі чи Азії, мали повну свободу для самовираження і правову дієздатність, були лікарками-цілительками, зміцнювали міські укріплення, виконували розвідницькі функції, вишивали золотом прапори, створювали пісні та думи, опікувались освітою, наукою і церквою, керували двором, шинком і державою. На чолі козацько-селянських загонів жінки не раз нападали на сусідів-ворогів і боронили свій край від чужинців.
Маргіналізація теми Під впливом історіографічних традицій сусідів України, вітчизняні дослідники середини ХІХ-ХХ ст. практично оминали «неформатне», помічене потужним впливом військового чинника життя українських жінок XVI – першої половини XVII ст.На той час українська й російська історії розглядались як течії єдиного потоку, а українські вчені вважали російську історію та культуру своєю. У відповідності до цієї схеми розглядалось і становище жінки в українському суспільстві. Див.: Когут Зенон. Коріння ідентичності. Студії з ранньомодерної історії України. - K.: Критика. - 2004. - С.188. О. Кривоший. Жінка-войовниця в українському історіографічному дискурсі ХУІ-ХІХ ст. дві сторони одного образу. Вивчення історії – соціальна діяльність, підпорядкована тенденціям часу і місця, під впливом ідеологій, національних та інтернаціональних стереотипів мислення.А. Дж. Тойнбі вивчення історії розглядає як соціальну діяльність підпорядковану тенденціям часу і місця. Виходячи з цього, дослідник, обираючи об'єкт свого дослідження, повинен був неминуче стикатися, з типовою, а мова йде про вітчизняну історіографію середини XIX- першої третини ХХст. ситуацією, коли погляд на проблему, як на предмет дослідження, визначався у відповідності з існуючими на той час тенденціями часу і місця. Тойби А. Дж. Постижение истории. Сборник [пер.с англ. Е.Д. Жаркова]. - М.: Прогресс, 1996.
Суспільне становище жінки козацької доби В Україні XVI–XVII століть суспільне становище жінок, на відміну від Західної Європи, залежало не від суспільного статусу чоловіка, а від їх власного майнового становища. Правове становище жінок нормував Литовський Статут, у карних та цивільних постановах якого був закріплений принцип рівного права для чоловіків та для жінок. Забезпечивши майнову незалежність жінок та їхні права на успадкування землі, Литовський Статут цим узаконив рівний з чоловіком правовий статус. Серед шляхтянок та міщанок було поширене вживання власної окремої печатки, на якій були вирізані її ім’я та герб, таку печатку жінка прикладала до різного роду документів та записівЛевицький О. // АЮ ЗР. - Т.З. - Ч. 8. - С. 62..
Материзна Материзна була унікальною юридичною конструкцією, яка побутувала лише в українському звичаєвому праві. Материзна – це посаг жінки у вигляді нерухомості, або наділу землі, який ніколи не входив у загальносімейне майно, не ділився між членами сім’ї, а передавався у спадок лише по материнській лінії і становив, таким чином, окремий жіночий юридично-майновий інститутГуслистий K. І. Українці. - K., 1959. - С. 442..
Карність зґвалтування До найтяжчих злочинів запорожці зараховували “кривду заподіяну жінці, коли козак знеславить жінку як не належить”, бо такий злочин “до знеславлення усього війська Запорізького служить”Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І.С. Як козаки воювали? Д ніпропетровськ, 1991. - С . 172-173.. Іван Сірко за кривду, заподіяну козаком полоненій туркені, черкешенці чи татарці, засуджував винного до страти. У вироках, записаних до “Войска Запорозкого козацкого Прилукского полка Справой книги” сказано, що в 1707 році за згвалтування прилуцької жительки Гребенички було страчено П. МикитченкаГайдай Г. Козацький суд // Український світ. - 1996. - № 1-3. - С. 20..
Шлюб
Справжнє подружжя започатковувало не церковне вінчання, а публічне святкування за відомим ритуалом акту весілляЛевицький О. Воспрещение повенчанным молодым жить врозь до свадьбы // Киевская старина. – 1900. – №2. – С. 65-68. (проведення двох ритуалів: передчасного – “змовини” та “заручини”, та безпосередньо “весілля”, що супроводжувались традиційними обрядами). Обов’язкове віно робило жінку матеріально незалежною від чоловіка за його життя і забезпечувало її у вдовуванні.
Стосунки в подружжі були рівноправними, теплими і часто з подякою за такі стосунки дружини дарували своїм чоловікам власне майно, більшість зроблених дарчих записів закінчуються формулою причини дарування: “Мужу своєму в знак щирої любові до нього і пошани за таку ж любов з його боку”. Чоловіки також дарували дружинам майно в подяку “за подружню любов та вірність”АЮЗР. Т. З . - 4 . 8 ..
Серед козацьких дружин, зі слів Й. Роллє, були "не лише місцеві з походження, а й шляхетні польки, єврейки, молдаванки, вірменки і навіть іноді татарки"Д-р. Антоній І (Ролле Й.Й.) Жінки при Чигиринському дворі: / Публ. за ж. “Киевская старина”. — 1994. — № 1–3 / Д-р. Антоній І // Хроніка-2000. — 1994. — №3-4. — С. 149.. Випадки одруження запорожців із захопленими у полон жінками були нормою козацького життєустрою.
За злочин перелюбства козаків карали і на Січі, і на Гетьманщині. У вироках, записаних до “Справой Книги”, говориться, що парубка Грицька за цей гріх засуджено до спалення на вогнищі.
Розлучення Розлучення в Україні XVI-XVII століть було унікальним явищем для середньовічної Європи. Воно відбувалось не лише з причин, які допускала церква, а й через незгоду у подружжі, через втрату довіри та любові, або хронічну хворобу когось із подружжя. Процес розлучення відбувався шляхом подання обопільної “протестації” з визначенням матеріальних умов та прав дітей. Жінки-селянки також мали право ініціативи як в укладанні шлюбу, так і в розлученніЕфименко Т. Обычное право украинского народа. - Петроград, 1916. - С. 659..
Суворе життя накладало відбиток – якщо чоловік був забраний в неволю чи не повернувся з походу, жінка через кілька років мала право вийти заміж. Так само в аналогічних випадках з чоловіками. Могли виникнути казуси, коли згодом людина поверталася з неволі (відомо, що у Кримському ханстві після тривалого часу перебування в гаремі жінок відпускали з наймолодшою дитиною).
Материнство В тогочасній Україні народжуваність була високою. Павла Алеппського вражало, що «їх [дітей] було як піщинок... більше ніж трави... більше ніж зірок на небі і морського піску», що майже в кожній сім'ї понад 10 дітей, вони виходили з хат, щоб подивитися на арабське посольство, різниця віку була біля року, і вони виходили за зростом – від старшого до найменшого.
В країні було багато сиріт і вдів через постійні війни, але існувала й добра система соціального забезпечення, в якій значна роль відводилася церкві. Така традиція зберігалася й надалі, в конституції 1710 р. гетьмана Пилипа Орлика підкреслювалась необхідність захисту прав вдів і сиріт.
Підприємиці
Серед тогочасних документів актових книг багато свідчень про участь жінок усіх станів у торговельних відносинах, особливо у дрібній торгівлі. У середині XVI століття тільки у м. Крем'янці було 70, у Луцьку – 40, у Холмі – 20 крамницьАрхеологический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси. - Вильнюс, 1867. - Т. 4. - № 74. - С. 255-289..
Разом з поширенням в Україні XV-XVII століть питних закладів, як то корчма та шинокШинки виконували функцію сільського клубу, куди в неділю або святкові дні сходилось багато людей. У західних слов'ян у корчмах та шинках протягом довгого часу оголошувались постанови уряду, проводилися судові процеси, розглядалися всілякі спірні справи. Энциклопедический словарь. Ф.А.Брокгауз, И.А.Эфрон. – 1895. – Т. ХІІІ (26). – C. 774., сформувався унікальний тип української жінки-торгівельниці горілчаними напоями – шинкарки. Ідея особистості, історично вихована в українках, їх рівноправне становище та постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, у похід або загинув, турбота про сімейний добробут навчили її бути активною підприємицею. Припускалось, що шинкарками ставали непересічні жінки з сильним характером (що відповідає умовам жорсткої конкуренції), налаштовані на виклик суспільству, готові відстоювати свої інтереси у судах, не боячись гласності і того, що їхнє приватне життя стане підставою для чуток, осуду тощо.
Водночас завдяки таким якостям, жінок наймали торгувати багаті козаки, у крамницях та шинках козаків Чернігівської та Полтавської губерній торгували переважно жінкиОчерки народной жизни в Малороссии во второй половині XVII в. // Киевская старина. - К., 1901. - С. 184., де вони займалися не лише продажем, але й веденням усієї торгівельної справи. Врешті українки “майже повністю витіснити чоловіків з цього промислу”.
Шинкарка присутня на багатьох українських іконах Страшного суду (XVI – XVII ст.) серед зображень чисельної людності, що відбуває вічне покарання за свої земні гріхи; традиційно вона із кружкою-келихом у руках, у супроводі чорта, що таємничо нашіптує їй на вухо. Стереотип шинкарки в етнографії – це образ козацького епосу «Насти Горовой, шинкарки молодой» із любовно-лагідним ставленням до господині шинку: Шинкарочка молода, усип меду ще й вина. Усип меду ще й горілки – тепер в мене нема жінки. Журба мене з ніг валяє, а я з туги та з печалі Піду в корчму загуляю, шинкарочку одвідаю.
Політичні діячки Зафіксовано чимало фактів участі українських жінок-козачок в громадсько-політичному житті. Збереглися адміністративні документи першої дружини Б. Хмельницького Ганни Золотаренко. Третя дружина гетьмана Ганна Сомківна теж керувала країною під час воєнних походів чоловіка, видавала універсалиЛуговий О. Л. Визначне жіноцтво України: Історичні життєписи. – К .: Дніпро, 1994. – С. 135.. За відсутності гетьмана українські гетьманки іноді брали на себе всю повноту влади.
Задокументовані підписи дружин гетьманів і козацької старшини. У списках, які підтверджували чи заперечували чинність Люблінської унії 1569 року, є десятки жіночих імен. Дружина правобережного гетьмана Семена Палія вела переговори з іноземними послами, які приїжджали в «Палієву державу»Козуля О. Жінки в історії України. – К . : Український центр духовної культури, 1993. – С.126.. «Мати-полковниця», як звали її козаки, не тільки керувала Правобережжям, коли чоловік був на засланні, а й не раз проводила війну то з московитами, то з їхніми союзниками поляками, оберігаючи Фастівщину від іноземних зазіхань. По церквах Фастівщини збереглися її портрети, де вона зображена зі своїми внуками. Одна з внучок згодом стала матір'ю відомого польського героя Тадеуша КостюшкаБерека В. Козацько-лицарське виховання в навчальних закладах. – Хмельницький : Заколодний М. І., 2015. – С. 79.. А коли Павло Полуботок за викликом Петра І мав їхати до Петербурга, знаючи, що його там може чекати, він довірив дружині опікуватися всім добром Війська Запорозького і особливо дбати про недоторканність військового скарбуАпанович О. М. Розповіді про запорозьких козаків / Апанович О. М. – К . : Дніпро, 1991. – С. 234 – 241. (цей скарб досі не знайдено).
Волинська княгиня Софія Ружинська та Ганна Борзобогата-Красенська відмовлялись підкорятись вимогам місцевої влади і навіть розпорядженням польського короляЛевицький О. Анна-Алоиза княжна Острожская // Киевская старина. - 1883. - Сентябрь. - С. 329-330.