Арма́н-Жан дю Плессі́ де Рішельє ( ; 9 вересня 1585, Париж — 4 грудня 1642, Париж) — французький герцог, кардинал Католицької церкви, міністр Французького королівства. Допоміг королю Людовику XIII зробити Францію могутньою державою. Його метою було зробити монархію абсолютною, він жорстоко розправився з опозицією знаті та придушив політичну владу гугенотів, проте зберіг релігійну свободу. За межами Франції прагнув установити верховенство в Європі, зруйнувавши владу Габсбургів, тому підтримував шведського короля Густава Адольфа і німецьких князів-протестантів у боротьбі проти Австрії й у 1635 році привів Французьке королівство до участі у Тридцятилітній війні. Заснував Французьку академію. Він став відомий як l'Eminence Rouge (укр. «Червоне Високопреосвященство»), термін, що походить від титулу «Еміненція», який застосовувався до кардиналів і їх традиційного червоного кольору мантії.
Його родич Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє був одним із будівничих Одеси.
Дитинство і юність Арман-Жан дю Плессі де Рішельє, який прозваний згодом «Червоним кардиналом», був молодшим сином у сім'ї. Коли Жану було п'ять років, батько помер, залишивши дружину одну з п'ятьма дітьми, напівзруйнованим маєтком і чималими боргами.
Важкі роки дитинства позначилися на характері Жана, все подальше життя він прагнув відновити втрачену честь сім'ї і мати багато грошей, оточити себе розкішшю, якої був позбавлений у дитинстві. З дитинства він був хворобливим і тихим хлопчиком, віддавав перевагу книгам над іграми з друзями. У вересні 1594 року вступив до Наваррського коледжу в Парижі й став готуватися до військової кар'єри, успадкувавши титул маркіза дю Шиллу. З дитинства Рішельє мріяв стати офіцером королівської кавалерії.
Основним джерелом матеріальних благ сім'ї був дохід від посади католицької духовної особи єпархії в районі Ла-Рошелі, Плессі, який був подарований ще Генріхом III в 1516 році. Проте, щоб зберегти його, хтось із сім'ї повинен був прийняти духовний сан. До 21 року передбачалося, що Арман, молодший із трьох братів, піде слідом за батьком і стане військовим і придворним, а середній брат стане єпископом.
Початок церковної кар'єри Але в 1606 році середній брат пішов у монастир, відмовившись від єпископства в Люсоні (у 30 км на північ від Ла-Рошелі), яке зазвичай успадковувалося членами сім'ї Рішельє. Щоб зберегти контроль сім'ї над єпархією, єпископом довелось стати молодшому брату, Жану. Оскільки Жан був замолодий, щоб прийняти сан, йому було потрібне благословення Папи Римського Павла V. Помандрувавши до Папи у Рим абатом, він спочатку приховав від Павла V свій дуже юний вік, але після церемонії покаявся.
Вирок Папи був такий: Справедливо, щоб молода людина, котра виявила мудрість, яка перевершує його вік, була підвищена достроково. 17 квітня 1607 року двадцятидворічний Арман-Жан дю Плессі прийняв ім'я Рішельє і сан єпископа Люсонського. Церковна кар'єра у той час була дуже престижною і цінувалася вище за світську. Проте Жан Рішелье на місці колись квітучого абатства в Люсоні знайшов лише руїни — сумну пам'ять про Релігійні війни XVI ст. Свою думку про це він висловив так: Люсон — наймерзотніша, найбрудніша та найнепривабливіша єпархія у Франції.. Єпархія була одною з найбідніших і коштів від неї не вистачало на відносно пристойне життя. Проте молодий єпископ не занепав духом і енергійно взявся до духовної та господарської діяльності.
Сан єпископа давав можливість з'явитися при королівському дворі, яким Рішельє не забарився скористатися. Дуже скоро він зачарував своїм розумом, ерудицією і красномовством короля Генріха IV. Генріх називав Рішельє не інакше як «мій єпископ». Але таке стрімке піднесення провінційного єпископа не сподобалося деяким впливовим персонам, і Рішельє довелося покинути столицю.
Генеральні штати 1614—1615 років Декілька років Рішельє провів у Люсоні, де першим у Франції зумів провести реформування господарства монастиря, а також був першим французом, який написав теологічний трактат рідною мовою, де змалював стан справ у країні, зруйнованій релігійними війнами.
Весь вільний час Рішельє займався самоосвітою, багато читав. Вбивство Генріха IV, яке вчинив фанатик-католик Равайльяк у 1610 році, розв'язало руки сепаратистам. Уряд Марії Медічі, королеви-матері, регента при Людовику XIII, був наскрізь корумпований. Розвал підкріплювався невдачами військових, тож королівський двір пішов на переговори з представниками озброєних мас.
Рішельє виступив на перемовинах як посередник, що послужило приводом обрання його речником до Генеральних штатів від духівництва Пуату в 1614 році. Генеральні штати — збори станів, установлені в середні віки, які дедалі рідше збирав король з тих чи інших приводів. Делегати були поділені на перший стан (духівництво), другий стан (світська аристократія) і третій стан (буржуа). Молодий єпископ Люсона мав репрезентувати духівництво рідної провінції Пуату.
У конфлікті між духівництвом і третім станом (ремісники, купці і селяни) з приводу відносин корони і Папи єпископ Рішельє зайняв нейтральну позицію, віддавши всі сили приведенню сторін до компромісу. Вже незабаром Рішельє відмітили завдяки спритності та хитромудрості, проявленими ним при налагодженні компромісів з іншими групами і красномовному захисті церковних привілеїв від посягань світської влади. У лютому 1615 року йому було навіть доручено виголосити парадну промову від імені першого стану на завершальній сесії. Наступного разу Генеральним штатам належало зібратися лише 175 років опісля, напередодні Французької революції.
Піднесення Рішельє при королівському дворі При дворі молодого Людовика XIII звернули увагу на 29-річного єпископа. Найбільше враження таланти Рішельє справили на королеву-матір Марію Медичі, яка фактично правила Францією, хоча в 1614 році її син вже досяг повноліття. Призначений духівником королеви Марії Медічі, Рішельє незабаром домігся відсторонення найближчого радника і фаворита Марії Кончино Кончині (відомого також як маршал д'Анкр). У 1616 році Рішельє увійшов до королівської ради і зайняв пост державного секретаря у військових справах і зовнішній політиці. Новий пост потребував від нього активної участі в зовнішній політиці, до якої він доти не мав стосунку.
Перший рік Рішельє у владі збігся з початком війни між Іспанією, у якій тоді правила династія Габсбургів, і Венецією, з якою Франція була у військовому союзі. Ця війна загрожувала Франції новим витком релігійних розбратів. Проте у квітні 1617 року Кончині був убитий групою «друзів короля» — супротивників регентства Марії Медічі. Натхненник цієї акції герцог де Люїнь став фаворитом і радником молодого короля. Рішельє спочатку повернули в Люсон, а потім заслали в Авіньйон, папську область, де він боровся з меланхолією читанням і письменництвом. Протягом двох років Рішельє займався літературою і богослів'ям на самоті. За цей час він написав дві богословські праці — «Захист основних положень католицької віри» і «Повчання для християн». Французькі принци крові — Конде, Суассон і Буїльйон — обурилися самоправними діями монарха і підняли проти нього заколот.
Людовик XIII — король Франції Людовикові XIII довелося відступити. У 1619 році король звелів Рішельє приєднатися до королеви-матері в надії, що він утихомирить її. Протягом семи років, частину яких довелося провести у вигнанні, Рішельє вів активне листування з Марією Медічі та Людовиком XIII. Врешті-решт Арману вдалося помирити королеву-мати з королем, а коли Марія повернулася із заслання, то зажадала від сина призначити Рішельє кардиналом. 5 вересня 1622 року єпископ Рішельє отримав сан кардинала корони. А якщо когось призначили кардиналом, то і до Королівської ради, тодішньому французькому урядові, його неодмінно треба було включити, тим паче що міністри батька Людовика XIII практично всі вже померли.
Але тільки в 1624 році Марія Медічі була повернена до Парижа, а разом із нею і Рішельє, без якого вона вже не могла ступити ані кроку. Людовик продовжував ставитися до Рішельє з недовірою, оскільки розумів, що всіма дипломатичними перемогами його мати завдячує кардиналові. Коли 29 квітня 1624 року Рішельє вперше увійшов до зали засідань французького уряду, він так поглянув на присутніх, у тому числі й на голову, маркіза Ла В'євіля, що всім відразу стало зрозуміло, хто відтепер тут господар.
Кілька місяців потому, у серпні, чинний уряд занепав, і за наполяганням королеви-матері 13 серпня 1624 року Рішельє став «першим міністром» короля — пост, на якому йому судилося пробути 18 років.
Перший міністр Франції Незважаючи на слабке здоров'я, новий міністр досягнув свого положення завдяки поєднанню таких якостей, як терпіння, хитромудрість і безкомпромісна жага до влади. Ці якості Рішельє ніколи не переставав застосовувати для власного просування: у 1622 році він став кардиналом, у 1631 році — герцогом, весь цей час продовжуючи збільшувати власний статок. Від початку Рішельє довелося мати справу з багатьма ворогами й ненадійними друзями. До останніх на перших порах належав сам Людовик XIII. Як можна судити, король так ніколи і не проявляв симпатії до Рішельє, та все ж із кожним новим поворотом подій Людовик потрапляв у все більшу залежність від свого блискучого служителя. Інше ж королівське сімейство залишалося ворожим до Рішельє. Анна Австрійська терпіти не могла іронічного міністра, який позбавив її будь-якого впливу на державні справи. Герцог Гастон Орлеанський, єдиний брат короля, плів незліченні змови з метою посилення свого впливу. Навіть королева-мати, яка завжди відрізнялася амбітністю, відчула, що колишній її помічник стоїть у неї на шляху, і незабаром стала найсерйознішим його супротивником.
Придушення знаті при Рішельє Навколо цих фігур кристалізувалися різні угрупування бунтівних придворних. Рішельє відповідав на всі кидані йому виклики з найбільшою політичною майстерністю і жорстоко їх пригнічував. У 1626 році центральною фігурою в інтризі проти кардинала став молодий маркіз де Шале, який поплатився за це життям.
Сам король відчував себе знаряддям у руках кардинала і, мабуть, не без співчуття поставився до останньої спроби скинути Рішельє — до змови Сен-Мара. Всього за декілька тижнів до своєї смерті в 1642 році Рішельє розкрив останню змову, центральними фігурами якої стали маркіз де Сен-Мар і Гастон Орлеанський. Останнього, як завжди, врятувала від кари королівська кров, але Сен-Мар — друг і улюбленець Людовика, був обезголовлений. У період між цими двома змовами найбільш драматичним випробуванням міцності позицій Рішельє став знаменитий «день обдурених» — 10 листопада 1631 року. Цього дня король Людовик XIII востаннє пообіцяв відправити свого міністра у відставку, і по всьому Парижу рознеслися чутки, що королева-мати здобула перемогу над своїм ворогом. Проте Рішельє вдалося домогтися аудієнції короля, і до настання ночі всі його повноваження були підтверджені, а дії санкціоновані. «Обдуреними» виявилися ті, хто повірив помилковим чуткам, за що і поплатилися смертю або вигнанням.
Опір, який виявлявся в інших формах, зустрічав не менш рішучу відсіч. Попри свої аристократичні пристрасті, Рішельє скрушив бунтівну провінційну знать, наполягаючи на її покірності королівським офіційним особам. У 1632 році він добився виголошення смертного вироку за участь у заколоті герцогові де Монморансі, генерал-губернатору Лангедоку, одному з найблискучіших аристократів, якого направила проти Рішельє саме Марія Медічі. Рішельє заборонив парламентам (вищим судовим органам у містах) ставити під сумнів конституційність королівського законодавства.