Леда і лебідь — картина фламандського художника Пітера Пауля Рубенса, який написав дві версії цієї теми. Першу завершено у 1601 році, а другу — у 1602 році.

Рубенс перебував під сильним впливом МікеланджелоJaffé, Rubens and Italy, 19., і обидві картини є варіаціями знаменитої втраченої картини Мікеланджело, яка відома за копіями та гравюрамиGeorgievska Shine, Rubens and the Archaeology of Myth, 85.. Він познайомився з його творчістю під час подорожі в Італію. Рубенс вирішив поїхати до Риму, щоб зробити копії картин і продовжити вивчення італійського мистецтва у провідних італійських художників епохи Відродження попереднього століттяWhite, Rubens and His World, 17.. У Римі він натрапив на версію картини Мікеланджело «Леда і лебідь». Рубенс зробив копію роботи Мікеланджело. Рубенс, імовірно, був знайомий із «Ледою» Мікеланджело. Його версія вважається прототипом для двох робіт РубенсаHuemer, Rubens and the Roman Circle, 231.. «Леда» Рубенса 1601 року була створена за зразком "Леди " МікеланджелоJaffé, Rubens and Italy, 64.. Розташування тіла дуже схоже, так само як і його вигин. Навіть розташування пальців дзеркальне. Точно так само лебідь пестить жінку.

Жіноча фігура в роботах Мікеланджело суттєво відрізняється від стилю Рубенса. Мікеланджело зазвичай зображував жінок у чоловічий спосіб. М'язи більш чітко окреслені, а тіла виглядають твердими. Тіло тонше. Волосся акуратно укладене. Пропорції тіла у Мікеланджело трохи перекошені. Жінки Рубенса мають плавні, округлі і набагато м'якші форми. Волосся дещо розпущене і не так укладене. Пропорції тіла здаються більш реалістичними на двох роботах Рубенса.

Хоча ці дві роботи Рубенса дуже схожі, вони все ж відрізняються. На першій картині мазки вільніші, вона не така детальна, менше пейзажу, немає складного головного убору, кольори приглушені, а завіси зелені. Картина 1601 року спочатку мала еліптичну форму, що обрізала лівий лікоть і частину правої ступні, як показали рентгенівські знімки. Сьогодні вона має прямокутний формат, як і картина 1602 року. На другій картині мазки точніші, більше деталей, чіткіший пейзаж на задньому плані, складний головний убір, яскравіші кольори, а драпірування — біле і червонеJaffé, Rubens and Italy, 64-65..

Поширеною темою епохи Відродження та бароко є жінки, яких викрадають або спокушають божестваGeorgievska Shine, Rubens and the Archaeology of Myth, 80.. Сюди входять Леда і лебідь у ролі Зевса, а також Європа, Антіопа та ДанаяGeorgievska Shine, Rubens and the Archaeology of Myth, 80.. Багато зображень жінок, яких спокушають божества, показані в чуттєвій манері. Наприклад, картина Рубенса «Леда» дуже еротична. Леда зображена повністю оголеною, видно її сідниці та ліві груди. Лебідь ніжно торкається її тіла, притиснувши шию до грудей. Лебідь зображений як граціозна тварина, яка також може захоплювати.

Існує багато варіацій міфу про Леду та лебедя. Леду іноді називають Немезидою, а іноді вони є двома різними людьмиGraves, The Greek Myths, 126.. Леда була одружена з царем Спарти ТиндареємGrimal, The Dictionary of Classical Mythology, 254.. Вона мати кількох дітей, хоча найбільш відома тим, що народила Клітемнестру, Єлену, Поллукса та КастораGrimal, The Dictionary of Classical Mythology, 254.. Найпоширеніший міф стверджує, що Зевс перетворився на лебедя, щоб кохатися з ЛедоюGrimal, The Dictionary of Classical Mythology, 255.. Деякі версії стверджують, що вона любила Зевса і бажала мати з ним сексуальні стосунки, тоді як інші стверджують, що вона була спокушена і тому не бажалаGrimal, The Dictionary of Classical Mythology, 255.. Тієї ж ночі вона також кохалася з ТиндареємHathorn, Greek Mythology, 82.. Тоді Леда народила одночасно чотирьох дітей. Дві пари близнюків привели до того, що Єлена і Поллукс належали Зевсу, а Клітемнестра і Кастор належали ТіндареюGrimal, The Dictionary of Classical Mythology, 140.. Хоча кожній парі приписують або Зевса, або Тиндарея, кожен чоловік вважається батьком усіх чотирьох дітей. Кастор і Поллукс називалися Діоскури, що означає «сини Зевса», хоча Кастор був смертним, тому що він був сином Тіндарея, а Поллукс був безсмертним, тому що він був сином ЗевсаHathorn, Greek Mythology, 82..

За словами Гермеса у «Діалогах мертвих» Лукіана, Леда та її дочка Єлена Троянська є єдиними жінками, гідними титулу «красуні давнини»Georgievska Shine, Rubens and the Archaeology of Myth, 83.. Зображення Рубенсом пишної фігури Леди, алебастрової шкіри та золотого волосся представляють тип «рубенської» жіночої фігури, якою він прославився.

Примітки

Список літератури Georgievska Shine, Aneta. Rubens and the Archaeology of Myth, 1610—1620: Visual and Poetic Memory. Farnham, England; Burlington, VT: Ashgate Pub. Co., 2009. Graves, Robert. The Greek Myths. Mt. Kisco, New York: Moyer Bell, 1988. Grimal, Pierre. The Dictionary of Classical Mythology. Oxford, England ; New York, NY: Blackwell, 1986. Hathorn, Richmond Yancey. Greek Mythology. Beirut: American University of Beirut, 1977. Huemer, Frances. Rubens and the Roman Circle: Studies of the First Decade. New York: Garland Pub, 1996. Jaffé, Michael. Rubens and Italy. Oxford: Phaidon, 1977. White, Christopher. Rubens and His World. New York: Viking Press, 1968.