Мельхіор Губерт Пауль Густав Граф фон Гацфельдт-Вільденбург (8 жовтня 1831, Дюссельдорф — 22 листопада 1901, Лондон) — німецький державний і політичний діяч, Статс-секретар імперського відомства закордонних справ (1881—1885).
Біографія
Пауль народився 8 жовтня 1831 року як молодша дитина у шлюбі графині Софі фон Хацфельдт і графа Едмунда фон Хацфельдт-Вільденбурга. Після розлучення батьків на початку 1830-х років почалися тривалі суперечки щодо опіки над Паулем. У 1841 році батько організував його вступ до кадетської школи в Потсдамі. Тим часом його мати домоглася його дострокового звільнення. Відтоді він ріс під опікою матері. Через неї він познайомився з Фердинандом Лассалем та ідеями робітничого руху. У 1848 році, разом з Лассалем, Юліусом Вульфом, Фердинандом Фрейлігратом, Луїсом Кугельманом та іншими, він був одним із членів Народного клубу в Дюссельдорфі, політичної асоціації, сформованої під час Березневої революції, метою якої були «соціал-демократія» та «червона республіка». Згодом, однак, він відмовився від цих поглядів.
У квітні 1851 року Пауль, якого навчали приватні вчителі, склав іспит на закінчення школи та вивчав право та політологію в Берліні, яку він закінчив влітку 1857 року, склавши Перший державний іспит. Будучи стажером адвоката в Берлінському міському суді, він познайомився пізніше з таємним радником Фрідріхом Августом фон Гольштейном, з яким він залишився близьким другом до кінця свого життя. Після звільнення від другого державного іспиту граф Пауль став аташе королівського посольства Пруссії в Парижі – не в останню чергу через його стосунки з принцесою Августою, дружиною імператора Вільгельма I.
У травні 1865 Хацфельдт став секретарем посольства в Данії; Через три роки Отто фон Бісмарк призначив його в Міністерство закордонних справ. У 1869 році він отримав посаду фактичного посольства та дорадчого радника в політичному департаменті. Завдяки багаторічній роботі в Парижі та досконалому володінню французькою мовою він став незамінним співробітником канцлера під час франко-прусської війни 1870-1871 рр., коли він брав участь у складанні переговорів про капітуляцію в Седані як його дипломатичний ад'ютант. Хатцфельдт підписав мирний договір 10 травня 1871 року.
Хатцфельдт придбав Замок Зоммерберг у Вісбаден-Фрауенштайні в листопаді 1871 року шляхом купівліHelmut Hirsch: Sophie von Hatzfeldt: in Selbstzeugnissen, Zeit- und Bilddokumenten. L. Schwann, Düsseldorf 1981, S. 190–191. або в 1872 році шляхом успадкуванняOtto Renkhoff: Nassauische Biographie. Kurzbiographien aus 13 Jahrhunderten, Hrsg. Historische Kommission für Nassau, Veröffentlichungen, 39, 2. Auflage, Selbstverlag, Wiesbaden 1992, ISBN 3-922244-90-4, S. 281, S. 1578–1579. і перетворив його на сімейну резиденцію, схожу на замок, із парком для дворянської родини Гацфельдт-Вільденбург.
Згодом він перебрав на себе керівництво політичним департаментом як таємний радник посольства. Граф Пауль фон Гацфельдт був німецьким послом у Мадриді з 1874 року. Там йому довелося самостверджуватися в складних умовах Третьої карлістської війни. Завдяки дружнім стосункам з іспанським королем Альфонсом XII. Він проклав шлях до стабільних відносин між іспанською короною та Німецькою імперією.
У 1878 році імператор Вільгельма I призначив його першим послом до німецького посольства в Константинополі. Будучи старшим дипломатичного корпусу, він керував переговорами в греко-турецьких прикордонних суперечках після Берлінського конгресу. Завдяки його заступництву також стали можливими розкопки в Пергамі. У 1881 році він був призначений Статс-секретарем імперського відомства закордонних справ, а також повноважним представником Пруссії у Федеральній раді. На початку 1885 він вів переговори на конференції в Конго як представник Німеччини.
З жовтня 1885 року він став німецьким послом у Лондоні, зберігши ранг державного міністра. Він швидко здобув визнання при британському дворі та встановив особисті та офіційні стосунки з британським прем’єр-міністром Робертом Ґаскойном-Сесілом, 3-м маркізом Солсбері. У згоді з Бісмарком він намагався наблизити Англію до Німецької імперії, прив’язавши її до Австрійської монархії. Укладення та розробка Середземноморської угоди між Англією, Італією та Австрією багато в чому відбулося завдяки його впливу. Після падіння Бісмарка в березні 1890 року Хатцфельдт отримав більший вплив на зовнішню політику Німеччини через свого давнього друга, таємного радника Гольштейна, з метою демонстрації зближення з Англією. У 1890 році він уклав Гельголандсько-Занзібарська угоду з Англією, за яким Німецька імперія отримала Гельголанд. Він також відіграв ключову роль в укладенні Самоанської угоди 1899 року.
Через погіршення стану здоров'я він лише в обмеженій мірі міг задовольнити високі вимоги, висунуті до нього новим курсом зовнішньої політики Німеччини в період після Боксерського повстання 1900 року в Китаї. Він знайшов підтримку у свого сина Пауля Германа (1867–1941), який був аташе в німецькому посольстві в Лондоні з 1891 року та третім і другим секретарем відповідно в 1895 році. У 1901 подав у відставку за власним бажанням. Через десять днів 22 листопада 1901 року він помер у Лондоні. Едуард VII, король Великобританії з 1901 року, хвалив його як «найкращого представника німецької справи».
Імовірно, на його честь було названо місто Хатцфельдхафен в Землі Кайзера Вільгельма в колонії Німецька Нова Гвінея.
Сім'я
24 листопада 1863 року Хатцфельдт одружився з 17-річною Гелен Моултон (* 3 вересня 1846 у Парижі; † 9 квітня 1918 у Вісбадені), дочкою американського землевласника та агента з нерухомості.
У шлюбі народилися син і дві дочки:
Гелена (* 3 березня 1865; † 21 травня 1901) ⚭ Макс Антон Карл Принц Гогенлое-Ерінгенський (1860–1922); Пауль Герман (* 30 червня 1867; † 10 червня 1941) ⚭ Марія Фрейн фон Штум (1882–1954); Марі (* 10 січня 1871; † 15 квітня 1932) ⚭ Фрідріх Карл Принц Гогенлое-Ерінгенський (1855–1910).
Нагороди
Королівство Пруссія
Залізний хрест 2-го класу для некомбатантів Орден Червоного орла 1-го класу (5 червня 1881) великий хрест (18 січня 1888)"Rother Adler-Orden", Königlich Preussische Ordensliste (in German), vol. 1, Berlin, 1895, p. 26. Королівський орден дому Гогенцоллернів, великий командорський хрест (28 жовтня 1885) Орден Чорного орла з ланцюгом орден (18 червня 1890) ланцюг (17 січня 1891) Столітня медаль Орден Заслуг Прусської Корони (8 листопада 1901)
Королівство Баварія
Орден Святого Михайла (Баварія), великий хрест (1877) Орден «За заслуги» Баварської корони, великий хрест (1883)
Королівство Італія
Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест Орден Корони Італії, великий хрест
Інші держави або династії
Орден Карлоса III, великий хрест з ланцюгом (Іспанія; 28 травня 1877) Орден Леопольда (Австрія), великий хрест (Австро-Угорщина; 1881) Орден Альберта (Саксонія), великий хрест із золотою зіркою (1887) Орден Бертольда I (Велике герцогство Баденське) Орден Генріха Лева, великий хрест (Брауншвейзьке герцогство) Орден Вендської корони, великий хрест із золотою короною (Мекленбург) Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Айзенахське) Орден Вюртемберзької корони, великий хрест Орден Леопольда I, велика стрічка (Бельгія) Орден Спасителя, великий хрест (Грецьке королівство) Великий хрест честі та відданості (Мальтійський орден) Орден Нідерландського лева, великий хрест Орден «Османіє» 1-го класу з діамантами (Османська імперія) Орден Зірки Румунії, великий хрест Орден Білого орла (Російська імперія) Орден Таковського хреста, великий хрест (Королівство Сербія) Орден Корони Сіаму, великий хрест Орден Святого Фердинанда за заслуги, лицарський хрест (Королівство Обох Сицилій)
Примітки
Література
Vera Niehus: Ein‚ ambassadeur idéal’, jedoch „den Anstrengungen des ministeriellen Dienstes nicht gewachsen“: Paul von Hatzfeldt als außenpolitischer Mitarbeiter Bismarcks. In: Лотар Ґалль, Ulrich Lappenküper (Hrsg.): Bismarcks Mitarbeiter. Schöningh, Paderborn 2009, ISBN 978-3-506-76591-8. Franz-Eugen Volz: Paul Graf von Hatzfeldt-Wildenburg. In: Lebensbilder aus dem Kreis Altenkirchen. Hrsg. Harry Beyer, Heimatverein für den Kreis Altenkirchen, Wilhelm Dieckmann, Altenkirchen 1979, S. 42 f.
Готський альманах der Gräflichen Häuser 1916. 89. Jahrgang. Justus Perthes, Gotha 8. November 1915, S. 396. (Sohn ff. im Gotha, Fürstliche Häuser. 1942, III. Abt. Gotha November 1941.)