Та́бір (очевидно, від < назви міста Tábor), ла́герЛагерь // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 338. (від ) — місце тимчасового розташування великої групи людей, або група людей, що перебуває в такому місці. Також табором називають літню будівлю, загін для худоби поблизу пасовищ, випасів.
У військовій справі
Табір — тимчасова польова фортифікаційна споруда, призначена для захисту військового контингенту або для проведення навчання. Табір козацький — укріплене місце тимчасового розташування козацького війська з обозом. Табір військовополонених — спеціально обладнані місця для утримання полонених військовослужбовців протиборчій сторони. Табір смерті — концентраційний табір, особливістю якого було те, що в'язнів знищували протягом кількох годин після прибуття.
Інші табори Табір циганський — кілька чи більше родин циган, що кочують разом, а також їхній стан, обоз. Концтабір — табір-в'язниця для військовополонених і цивільних у воєнний час або під час тоталітарному режимі. Табір переміщених осіб — скупчення «переміщених осіб» () на території Західної Німеччини й Австрії, з 1945 окупованих американськими, британськими й французькими військами.
Відпочинок. Туризм Дитячий відпочинковий табір — заклад дитячого дозвілля. Пластовий табір Піонерський табір Туристський табір
Див. також Бівак Вагенбург Камп
Примітки
Література Великий тлумачний словник сучасної української мови. — Ірпінь: Перун, 1728 с.(п) Дубик М. Г. Табір //