Ра́мкова директи́ва про морську́ страте́гію (MSFD) нормативно-правовий акт Європейської Унії спрямований на досягнення або підтримку доброго екологічного стану (ДЕС) у європейських морських регіонах та субрегіонах до 2020 року для 11 дескрипторів. Ці дескриптори включають: D1 Біорізноманіття, D2 Немісцеві види, D3 Промислові риби та молюски, D4 Харчові мережі, D5 Евтрофікація, D6 Цілісність морського дна, D7 Гідрографічні умови, D8 Забруднювачі довкілля, D9 Забруднювачі в морепродуктах, D10 Морське сміття та D11 Вплив енергії, включаючи шум.

Мета забезпечення доброго екологічного стану не була досягнута до 2020 року у всіх водах ЄУ за всіма дескрипторами доброго екологічного стану.

Огляд Рамкова директива про морську стратегію (MSFD) є рамковою директивою, а це означає, що в самій директиві немає конкретних цілей та заходів. Тому держави-члени ЄУ відіграють важливу роль у реалізації мети досягнення або збереження гарного екологічного стану морського середовища до 2020 року. Вони роблять це шляхом розробки власних морських стратегій, які повинні бути реалізовані для захисту або відновлення морського середовища, а також для зменшення та запобігання надходженню забруднюючих речовин у морське середовище з метою поступового припинення забруднення. Директива мотивована тим фактом, що морське середовище зазнало негативного впливу в останні десятиліття через зростання антропогенного тиску, оскільки прибережна та морська діяльність розширилася.

Сфера застосування директиви поширюється на суверенітет та юрисдикцію держав-членів над Балтійським морем, північно-східною частиною Атлантичного океану (що складається з Великого Північного моря, включаючи Каттегат та Ла-Манш, , Біскайської затоки, Піренейського узбережжя та Макаронезійського біогеографічного регіону), Середземним морем (що складається із Західного Середземного моря, Адріатичного моря, Іонічного моря, Центрального Середземного моря та Егейсько-Левантійського моря) та Чорним морем з визначеними різними підрозділами. Держави-члени, які спільно використовують морські регіони, повинні співпрацювати, щоб мати узгоджені стратегії в усіх регіонах. Співпраця і, таким чином, впровадження РДМС залежить від уже існуючих структур регіонального співробітництва, таких як Конвенції регіональних морів (РММ). Кількість цих РММ відповідає чотирьом європейським морським регіонам, які РМММ передбачає для цілей управління, переліченим вище. Відповідними Регіональними морськими домовленостями (RSC) є (для Балтійського моря), (для Північно-Східної Атлантики), Барселонська конвенція (для Середземного моря) та Бухарестська конвенція (для Чорного моря).

Окрім співпраці в галузі політики на регіональному рівні, координація політики відбувається на рівні ЄУ для забезпечення узгодженості між цілями MSFD та інших директив, регламентів та політик. MSFD дійсно має синергію з іншими політиками ЄУ, такими як Рамкова директива про води, Оселищної та Пташиної директив, Спільна рибальська політика та , які необхідно було враховувати під час розробки та планування Директиви. До новіших синергетичних політик належать, серед іншого, Директива про одноразові пластмаси, Стратегія ЄУ щодо пластмас та Директива про забруднення з суден. Таким чином, MSFD призначена для інтеграції, а не заміни відповідного екологічного законодавства.

Екологічний стовп морського управління Вважається одним з найамбітніших інструментів управління морським середовищем у світі, MSPD базується на Інтегрованій морській політиці ЄУ (ІМП), яка також включає Директиву про морське просторове планування (MSPD). MSPD спирається на глобальний рух морського просторового планування та вважається «Директивою блакитного зростання», оскільки вона вимагає від держав-членів прагнути блакитного зростання, забезпечуючи при цьому добрий екологічний стан (ДЕС). «Блакитне зростання» пов'язане з парадигмою океанічної політики «», яка визнає океан новим економічним рубежем і пов'язує економічне зростання з принципами сталого розвитку та охорони довкілля.

MSPD вважається «екологічною директивою», оскільки вона регулює екологічні аспекти блакитної економіки відповідно до законодавства ЄУ. Вона також спрямована на захист європейського морського середовища та забезпечення сталого використання природних ресурсів, щоб зберегти або досягти біорізноманіття. MSPD встановлює критерії для такого сталого використання природних ресурсів на основі принципу запобіжних заходів для запобігання незворотним змінам. Крім того, Директива також спрямована на забезпечення чистих, здорових та продуктивних регіональних морів. Таким чином, MSPD пов'язує здоров'я океану з тиском, спричиненим людиною, для керівництва управлінням морським середовищем. Таким чином, MSPD також представляє парадигму «здоров'я океану», що передбачає сприйняття океанів як «хворого пацієнта», що вимагає науково обґрунтованих втручань для відновлення його благополуччя.

Юридичний текст MSPD складається з трьох частин. Перша — це Преамбула, яка викладає загальні принципи Директиви. Серед іншого, тут описується, що Директива є важливим наріжним каменем майбутньої морської політики ЄУ і що Директива спрямована на сприяння інтеграції екологічних міркувань у всі відповідні сфери політики. Тут також включено режим винятків, за допомогою якого держави можуть виправдати недосягнення ДЕС або екологічних цілей. Друга частина Директиви — це постановляюча частина, яка поділена на п'ять розділів. Третя та заключна частина складається з шести додатків, які надають стандарти та рекомендації державам-членам щодо виконання постановляючої частини. Найголовнішим тут, ймовірно, є Додаток 1, оскільки він стосується якісних дескрипторів, на основі яких держави-члени повинні визначати характеристики ДЕС.

Директиву було оновлено у 2017 році. У 2017 році Комісія також встановила критерії оцінки та методології визначення ДЕС для кожного дескриптора, щоб забезпечити узгодженість визначень ДЕС між державами-членами, тим самим звужуючи їхні межі свободи дій у визначенні ДЕС.

Дескриптори 11 якісних дескрипторів MSPD перелічені в третій частині Директиви в Додатку I та описують бажаний стан довкілля. Дескриптори стосуються основних характеристик, впливів та тисків у морських екосистемах. Вони можуть посилатися або на стан, наприклад, D1 Біорізноманіття, або на тиск, наприклад, D8 Забруднювачі довкілля. MSPD включила до Директиви більше нових дескрипторів, таких як D10 Морське сміття та D11 Впровадження енергії, включаючи шум, для охоплення нових та виникаючих тисків, які прямо не враховуються в інших політиках. Наприклад, D3 Промислове рибальство та молюски та D5 Евтрофікація вже регулювалися Спільною рибальською політикою та Рамковою директивою з водних ресурсів відповідно. Включивши нові тиски, такі як морське сміття, включаючи мікропластик, до D10, ЄУ став світовим лідером, оскільки це перший випадок, коли мікропластик у морському середовищі був включений до законодавчого акту.

Суб'єкти та зацікавлені сторони Основними суб'єктами в MSFD є органи, що розробляють політику, в урядах національних держав-членів, оскільки вони відповідають за розробку морських стратегій, а також за досягнення та підтримку ДЕС. Однак Конвенції з регіональних морів також відіграють важливу роль у координації цих стратегій. Крім того, центральними дійовими особами є інституції ЄУ. До них належать Європейська комісія, яка відіграє роль у наданні керівництва, нагляді та координації, оскільки вона відповідає за аналіз поданих оцінок держав-членів, які оцінюються на предмет їхньої адекватності, повноти та узгодженості. Інші відповідні інституції ЄУ включають Європейське агентство з охорони довкілля, яке зберігає та надає звіти про моніторинг. Спільна стратегія впровадження MSFD також координує впровадження політики та спрямовує, контролює та оцінює процес.

Що стосується зацікавлених сторін, варто згадати різні державні, приватні та третьосекторні організації, які мають особисту зацікавленість у морських водах. Результати опитування показали, що екологічні неурядові організації значно частіше віддають перевагу участі в процесах прийняття рішень для досягнення доброго екологічного стану (ДЕС) порівняно з іншими приватними зацікавленими сторонами. Приватні енергетичні компанії брали активну участь у процесах консультацій та в деяких робочих групах, а галузі днопоглиблювальних робіт та відновлюваної енергетики також прагнули впливу разом з туристичною галуззю, пов'язаною з морськими водами. Однак деякі вчені стверджують, що MSFD не має узгодженості та деталізації щодо залучення зацікавлених сторін, і що політикам може бути важко визначити, коли і як залучати зацікавлені сторони до впровадження MSFD.

Передісторія До 2008 року Європейська Унія мав підхід невтручання держави-члена до регулювання та управління , ресурсами та екологією. Морські суперечки між державами-членами часто призводили до арбітражних проваджень, таких як справа про завод MOX (Ірландія проти Сполученого Королівства) у жовтні 2001 року.

У 2001 році 90 % торгівлі нафтою з ЄУ здійснювалося морським транспортом, і майже 70 % імпорту проходило через береги Бретані та Ла-Маншу. Щоб мінімізувати ризик забруднення морських катастроф, Європейська комісія рекомендувала вжити заходів безпеки на морі, таких як поступова відмова від однокорпусних танкерів та створення Європейського агентства з безпеки на морі. Після великих розливів нафти з суден MV Erika у 1999 році та MV Prestige у 2002 році Європейська комісія рекомендувала прийняти міжнародні морські правила у квітні 2002 року, зокрема правила ІМО, повноправним членом якої ЄУ ніколи не був.

22 липня 2002 року Європейська комісія визначила Шосту програму дій Співтовариства з охорони довкілля (6-ту ПДОС), яка має визначити європейську екологічну політику до 2010 року.

У жовтні 2002 року Європейська комісія повідомила, що в чинній політиці та законодавстві ЄУ немає комплексної політики щодо захисту морського середовища, та запропонувала стратегію сприяння сталому використанню морів та океанів, а також збереженню глобальних . Результуюча стратегія, викладена в жовтні 2005 року, визначила подвійний підхід ЄУ та регіональний; спільна співпраця між державами-членами та третіми країнами, що межують з водами ЄУ, але планування та виконання заходів, що вживаються на регіональному рівні через різноманітність умов, проблем та потреб кожного морського регіону. Крім того, було зроблено висновок, що від держав-членів вимагається обов'язкове юридичне зобов'язання для забезпечення належного рівня захисту з боку кожної держави. Таким чином, як для стратегії було обрано Директиву.

Законодавчий процес Рамкова директива про морську стратегію, яка зараз становить значну частину законодавства ЄУ у сфері охорони довкілля, була ратифікована Європейською радою 17 червня 2008 року одностайно всіма 27 (на той час) державами-членами. Потім вона була опублікована 25 червня 2008 року та набула чинности через 20 днів, 15 липня 2008 року, що відображає дедалі активнішу роль ЄУ в управлінні морським середовищем.

Генеральний директорат з питань довкілля (DG ENV) розробив та спланував розробку Директиви. Відповідно до звичайної законодавчої процедури Європейської Унії, Комісія запропонувала Директиву, яка потім була змінена та згодом прийнята Європейським парламентом та Радою.

До прийняття Директиви Європейська комісія у своїй підготовчій роботі наголошувала на необхідності ефективного управління використанням океану для вирішення таких проблем, як забруднення морського середовища, надмірна експлуатація ресурсів та необхідність комплексного захисту біорізноманіття. Для задоволення останньої потреби MSFD застосовує інтегрований, цілісний та міжгалузевий підхід до управління екосистемами та діяльністю людини — так званий «екосистемний підхід» або «підхід (EBM)».

Екосистемний підхід