«Абрикоси Донбасу» — поетична збірка української письменниці Любові Якимчук, уперше видана 2015 року у Видавництві Старого Лева. У ній поєднано образи шахтарського Донбасу, родинну пам'ять, досвід переміщення та російсько-української війни. До книжки увійшли як довоєнні тексти, так і вірші, написані після початку бойових дій на сході України 2014 року.
Одним із композиційних і поетичних осердь збірки є цикл «Розкладання». В однойменному вірші назви міст, ім'я ліричної героїні та звичайний синтаксис розпадаються на фрагменти, тому руйнування території, людського тіла, особистої ідентичності й мови відбувається у формі самого тексту, а не лише описується ним. Водночас критики простежували в книжці протилежний рух до збирання, народження, повернення й відновлення, у якому абрикосове дерево залишається образом дому та можливого нового життя.
Книжкові переклади або укладені авторкою чи перекладачами іншомовні версії виходили польською, естонською, англійською, шведською, французькою, латиською, чеською та угорською мовами. Двомовне українсько-англійське видання Apricots of Donbas опублікувало 2021 року американське видавництво Lost Horse Press, а двомовне французьке Les Abricots du Donbas — Éditions des femmes–Antoinette Fouque 2023 року. 2024 року у Франції вийшла аудіоверсія, яку французькою прочитала Катрін Денев, а частину українських текстів — Якимчук.
Історія створення та видання
«Абрикоси Донбасу» стали другою поетичною книжкою Якимчук. Робота над книжкою охопила довоєнний період і початок бойових дій на українському Донбасі.
Батько Любові Якимчук 22 роки працював шахтарем, а мати — на вуглепереробній фабриці. За словами письменниці, досвід її батьків та власний досвід перебування на шахті й фабриці знайшли відображення у її поемі «Абрикоси Донбасу». Батьки Якимчук залишалися в окупованому селищі поблизу Первомайська до лютого 2015 року. Від її будинку до лінії розмежування за Мінськими угодами було близько 300 метрів. Після виїзду батьків з окупованої території в їхньому будинку оселився бойовик.
Першу українську редакцію книжки видано у Львові 2015 року. Її представили на Форумі видавців у Львові, а згодом — у містах півночі Донецької області. Видавництво Старого Лева у 2023 випустило оновлене перевидання збірки, яке неодноразово додруковувалось.
Англомовне видання вийшло у вересні 2021 року як сьома книжка серії Contemporary Ukrainian Poetry видавництва Lost Horse Press. Воно містить українські оригінали та переклади Оксани Максимчук, Макса Росочинського і Світлани Лавочкіної, а також авторське есе «Reaching a Common Language».
Іншомовні книжки не завжди відтворюють тотожний склад і порядок текстів: зокрема, естонське видання є укладеною авторкою вибіркою з новою передмовою.
Тематика та поетика
У збірці воєнні події співіснують зі спогадами про дитинство, шахтарську працю, родинні й любовні стосунки та тілесний досвід. Елізабет Б. Джонс в огляді англомовного видання звернула увагу на поєднання травматичних подій із повсякденними ситуаціями, чуттєвістю та чорним гумором. За її прочитанням, книжка показує не тільки фізичне руйнування, а й зміни звичного способу жити та говорити.
Літературознавиця Ірина Борисюк розглядає збірку як вербалізацію жіночого досвіду через взаємопов'язані образи тіла й ландшафту. Вона виокремила використання традиційних міфологічних образів, авторське міфотворення та міфологізацію повсякдення. У її інтерпретації спуск у шахту поєднує мотиви народження і смерті, а образ шахтарів, які повертаються абрикосовими деревами, пов'язує підземний простір із родинною пам'яттю. Абрикоси й вугілля утворюють образний ряд, у якому природний та індустріальний краєвиди не відокремлені один від одного. Один з персонажів збірки Ням — це міфологічна істота, «частково дитина, частково солдат, частково сама війна». Він придумує ворогів, скидає бомби і водночас лякається вибухів та шукає маму. Ням уособлює інверсію творення — він дає речам імена зі словника нецензурної лексики, ламає іграшки та перетворює світ на моторошну гру
В англомовному виданні книжку поділено на п'ять частин: «Абрикоси Донбасу», «Ням і війна», «Розкладання», «Невольні вірші» та «Таких людей називають голими». Тексти розташовано не за суворою хронологією: зокрема, вірші циклу «Ням і війна» вперше з'явилися 2009 року, тоді як пізніші воєнні тексти переосмислюють довоєнні родинні, побутові та промислові образи.
Марія Ревакович у Los Angeles Review of Books розглянула Apricots of Donbas разом із поезією Сергія Жадана, пов'язавши обидві книжки зі свідченням про війну та збереженням пам'яті про Донбас. У поезії Якимчук рецензентка звернула увагу, зокрема, на зображення насильства в «Гусені» та уподібнення пошкоджених будинків пораненому тілу в «Хмародерах».
«Розкладання» і поетика зруйнованої мови
В англомовному виданні «Розкладання» () є водночас назвою циклу з 18 текстів і заголовком одного з його центральних віршів. Джонс назвала цикл композиційним осердям книжки й відзначила, що в ньому Якимчук послідовно перевіряє здатність мови передавати воєнний досвід. В однойменному вірші назви Луганська, Первомайська й Дебальцевого та ім'я «Люба» розпадаються на склади й уламки: руйнування міст відтворюється як руйнування слова та особистого імені.
У передмові до антології Words for War: New Poems from Ukraine поет Ілля Камінський зіставив цей прийом із письмом Пауля Целана після історичної катастрофи. За Камінським, Якимчук відмовляється говорити «неушкодженою» мовою, коли країна розпадається перед її очима: вона розщеплює слова й протиставляє звуки всередині них, а зруйноване слово, переставши бути звичайною лексичною одиницею, усе ж залишається читабельним. Тому «Розкладання» він тлумачив не тільки як опис події, а як мовну подію свідчення.
Літературознавиця Поліна Барскова в післямові до тієї самої антології назвала Якимчук однією з найсміливіших мовних експериментаторок молодшого покоління. Вона описала її поетику як дослідження «зламаної» мови, що зберігає сліди спричиненої війною афазії. На думку Барскової, запозичені з українського футуризму прийоми Якимчук переорієнтовує на відтворення руйнування мовлення; у «Розкладанні» дезорієнтація психіки та розпад мови постають як взаємопов'язані наслідки страху й болю. Юлія Казанова також трактувала розщеплення топонімів та імені ліричної героїні як одночасне руйнування географічного простору й особистої ідентичності.
У польськомовному дослідженні збірки Ришард Купідура зауважив, що цикл «Розкладання» утворює кульмінацію українського видання, а в польському перекладі — його фінал. Він використав метафору «війни-редакторки»: війна, на його думку, визначає не лише добір і порядок текстів, а й спосіб їх читання, через який довоєнні та невоєнні вірші часто відсуваються на другий план. В естонській рецензії Пілле-Рійн Ларм писала, що у воєнних текстах Якимчук слова розпадаються безпосередньо під час уживання, через що руйнування постає всеохопним; вона також показала, як різні перекладацькі рішення можуть змінювати значення багатозначного воєнного образу.
Маріон Бевілаква у французькому виданні Zone Critique розглядала поетичну мову Якимчук як форму опору й водночас як роздум про перервану війною комунікацію — прослуховувані телефонні лінії, листи, що не доходять, замовклі голоси та втрату приватного простору. За її прочитанням, книжка замінює абстрактний образ нації конкретними батьками, дітьми, містами й пораненими краєвидами.
Поетика книжки не обмежується розпадом. Джонс простежила в циклі «Розкладання» та наступних текстах образи подиву й оновлення. У «Збиранні» вода народжує нове море, а море — нових істот. У «Повертанні» переміщені герої уявляють дорогу додому й вирішують, що, коли не знайдуть свого будинку, збудують новий в абрикосовому дереві. В іншому вірші абрикосове дерево постає біженкою. У прочитанні Джонс наскрізний образ абрикосового дерева поєднує пам'ять про втрачений дім із можливістю іншого життя після руйнування.
Говорячи 2026 року про тексти, написані після початку повномасштабного вторгнення, Якимчук зазначала у французькому виданні Nonfiction.fr, що досвід взаємодопомоги додав її новій поезії більше ніжності. У тому самому інтерв'ю вона звернула увагу на зміну ботанічної лексики під впливом війни: назви квітів «Тюльпан», «Гіацинт», «Півонія» і «Гербера» водночас стали назвами російської зброї. Мову вона описала не як таку, що лише ламається, а як таку, що пристосовується до зміненої реальності.
Критична рецепція
Англомовна рецепція
Після появи двомовного українсько-англійського видання книжку рецензували Poetry Foundation, Los Angeles Review of Books, EuropeNow та академічний журнал Slavic & East European Information Resources. Перекладачі книжки отримали почесну відзнаку премії Американської асоціації українських студій за переклад 2021–2022 років.
У березні 2022 року The New York Times включила Якимчук до матеріалу про термінову працю перекладачів, які представляли українських авторів англомовній аудиторії після початку повномасштабного вторгнення. Публікація стосувалася швидкого перекладу нового воєнного есею Якимчук, а не була рецензією на «Абрикоси Донбасу».
Франкомовна рецепція
Французьке видання привернуло увагу літературної критики та культурних інституцій. У 2024 році Le Monde повідомила, що письменниця Бландін Рінкель обрала уривок із Les Abricots du Donbas для першої публікації проєкту «Je souligne!», у якому французькі автори добирають і коментують українські тексти для порталу Українського інституту Lire l'Ukraine. Того самого року переклад Ірини Дмитричин та Агати Бонін увійшов до першого добору Prix Mallarmé étranger de la traduction — премії Академії Малларме за переклад іноземної поезії.
Рецепція іншомовних видань
Ришард Купідура присвятив польському виданню окрему статтю в журналі Studia Ukrainica Posnaniensia, у якій розглянув збірку як приклад нового літературного представлення Донбасу. Якуб Скуртис пов'язав мовні експерименти Якимчук з авангардом і футуризмом, а образи шахтарської праці — з матеріальністю слова та робітничою поетичною традицією.
У рецензії для Sirp, передрукованій суспільним мовником ERR, Пілле-Рійн Ларм описала поєднання безнадії, ніжності й надії в естонській вибірці та зіставила лаконічне, позбавлене героїзації зображення війни з поезією Анни Свірщинської. Себастіан Леннлев у Svenska Dagbladet порівняв текстову форму шведського видання з уламками розколотого існування та звернув увагу на чергування ритмів народної пісні з інтонаціями новинного повідомлення.
Радка Рубіліна в огляді для культурного порталу Чеського телебачення ČT art наголосила на зв'язку мовної та звукової гри з українським футуризмом і на мотивах пошуку нового дому. Райва Турка в латиському журналі Literatūras ceļvedis відзначила прямоту висловлювання та прочитала образ абрикосів як противагу руйнуванню й носій надії. Роберт Бак у рецензії угорського видання назвав фрагментовану мову й незвичний синтаксис засобами передавання воєнного досвіду та відзначив роботу перекладачки Діани Воннак.
Книжкові видання іншими мовами
Іншомовні книжки не завжди відтворюють однаковий склад і послідовність текстів, тому до таблиці включено як переклади збірки, так і укладені авторкою книжкові вибірки.