Антифашизм після Другої світової війни, зокрема рухи антифа (antifa), антифашистські організації та мережі антифашистської дії — це політичні та субкультурні рухи, які визначають себе як такі, що виступають та протидіють фашизму й іншим авторитарним режимам. Так у книзі «Antifa: The Anti-Fascist Handbook» Марк Брей прямо зазначає, що більшість сучасних антифашистів «так само критично ставляться до сталінізму, як і до фашизму». Деякі антифа-рухи, особливо у США, стверджують, що виступають проти всіх форм авторитаризму — фашистського, сталіністського чи капіталістичного. У сучасності до антифа належать групи й мережі, що виступають проти неофашизму, расизму, ультраправих ідей, ксенофобії, гомофобії, антисемітизму та авторитаризму загалом. Ці рухи часто організовані децентралізовано, без єдиного керівного центру, та ґрунтуються на принципах горизонтальної самоорганізації й солідарності.

Антифа-групи діють у багатьох країнах світу — від Західної та Східної Європи до Північної Америки, Латинської Америки, Австралії та Близького Сходу. У США рух став помітними після подій у Шарлотсвіллі 2017 року, коли вони протистояли «Alt-right» і неонацистським організаціям.

Історія руху

Походження руху антифа сягає початку 1930-х років у Німеччині, коли на тлі зростання фашизму соціал-демократичні та комуністичні сили намагалися створити єдиний фронт опору. Слово «антифа» виникло 1932 року як спроба міжпартійного союзу між комуністичними та соціал-демократичними робітниками, а символ руху — дві червоні прапори, розроблений членами Асоціації революційних художників Максом Кейлсоном і Максом Гебхардом — став одним із найвідоміших знаків лівого руху.

Після падіння Гітлерівської Німеччини 1945 року антифашистські групи відродилися у зруйнованій країні, створюючи «антифашистські комітети» (Antifaschistische Komitees) та «антифашистські комісії» (Antifaschistische Ausschüsse). Учасники антифа брали участь у переслідуванні нацистських злочинців, роззброєнні «вервольфів» — підпільних груп колишніх нацистів — та допомагали відновлювати суспільне життя. Деякі комітети розробляли політичні програми, які містили вимоги соціальної справедливості, націоналізації промисловості, очищення державних установ від нацистів і створення нової, егалітарної економічної системи. У радянській зоні окупації антифа певний час зберігали вплив на фабриках і в робітничих радах, але з утвердженням влади Соціалістичної єдиної партії Німеччини їхня автономія поступово зникла. Сталінізація Східної Німеччини після 1948 року повністю знищила незалежні антифашистські структури, а сама антифашистська традиція була офіційно присвоєна державою та перетворена на ідеологічний міф про «переможців історії».

Після цього, від кінця 1940-х до початку 1980-х, антифа майже зникла з політичного поля. Її відродження відбулося у Західній Німеччині серед рухів сквотерів, автономістів і лівих активістів нової хвилі. Ці групи перейняли символіку й ідеї довоєнної «Антифашистської дії», поєднавши їх із новими анархістськими та антикапіталістичними позиціями. Антифашизм в Україні Під час російського вторгнення в Україну чимало антифашистів долучилися до захисту України, приєднавшись до ТРО, ЗСУ та ДУК. Українські антифашисти вважають Росію імперіалістичною і фашистською державою під керівництвом Володимира Путіна (див. рашизм і путінізм). Вони заснували Комітет спротиву, антифашистський підрозділ Сил територіальної оборони України. Одним з найвидатніших його членів був анархіст Дмитро Петров. Інший український антифашистський активіст, Максим Буткевич, боровся проти російських військ, перш ніж був захоплений у полон і утримувався як військовополонений; російські державні ЗМІ засудили його як «нациста».

Волонтерська мережа «Колективи солідарності» була створена на початку вторгнення для підтримки лівих військових, серед своїх головних принципів, на яких наголошують КС — антиавторитарність, антиімперіалізм, антифашизм.

Антифашизм як свою цінність декларує студентська незалежна профспілка «Пряма дія», зокрема в 2023 році організацією було проведено акцію «Тиждень антифашизму». Як зазначає профспілка: «в межах акції студентство нагадало, що протистояння людоненависницьким ідеологіям завжди актуальне, надто під час імперської агресії іншої держави».

Бойова організація анархо-комуністів — це антифашистська бойова група, яка є частиною російського та білоруського партизанського руху. Вона підтримує український опір і протидіє російському вторгненню, саботуючи роботу залізниці, а також атакує військові комісаріати в Росії.

Див. також

Рух опору Антифа (США) Антиавторитаризм Ліві

Примітки