The Move () — англійський рок-гурт, заснований у Бірмінгемі в 1965 році. До його оригінальних учасників входили гітарист Рой Вуд, вокаліст , ритм-гітарист , басист і барабанщик Бів Бівен. Вуд був лідером гурту й головним автором пісень, а головні вокальні партії виконував Вейн. Вуд, Бертон і Кіффорд також брали участь у виконанні головних і бек-вокальних партій. До 1971 року учасники гурту скоротилися до тріо: Вуд, Бівен і гітарист / вокаліст / композитор Джефф Лінн (колишній учасник ), який приєднався до нього в 1970 році. The Move за п'ять років випустив дев'ять синглів, що увійшли до британського хіт-параду, але був одними з найпопулярніших британських гуртів 1960—1970-х років, які не досягли значного успіху в Сполучених Штатах.
The Move виник з декількох гуртів, що базувалися в Бірмінгемі в середині 1960-х років, включаючи , The Nightriders і The Mayfair Set. Його назва походить від переходу різних учасників цих гуртів до складу нового гурту. За час свого існування гурт випустив чотири студійні альбоми, два збірники, і 18 синглів. Після того як їхні перші два сингли, і , посіли друге та п'яте місця в «Британському хіт-параді синглів», гурт випустив свій у 1968 році, який посів 15-те місце в офіційному «Британському хіт-параді альбомів» і приніс ще два сингли, що увійшли до топу 10, — і . Після 1968 року гурт випустив ще три сингли, що увійшли до топу 10, включаючи хіт № 1 . Перед розпадом у 1972 році гурт випустив ще три студійні альбоми — , і . У пізніші роки Вуд, Лінн і Бівен розробили паралельний проєкт під назвою Electric Light Orchestra, який досяг значного міжнародного успіху після розпаду The Move. Пізніше Вуд покинув цей гурт і створив .
У 1981 році гурт ненадовго возз'єднався для одноразового , до учасників якого увійшли Бівен, Вуд і Кіффорд. 23 роки по тому, у 2004 році, Бівен створив Bev Bevan Band разом із колишніми колегами по і Нілом Локвудом. Пізніше Бівен перейменував цей гурт на Bev Bevan's Move і, починаючи з 2006 року, запрошував Тревора Бертона як гостя на концерти, перш ніж той став постійним учасником. З 2007 по 2014 рік Бертон і Бівен, разом з Локвудом і новими учасниками Філом Трі, Гордоном Гілером, Тоні Келсі та Еббі Брантом, періодично виступали під назвою The Move featuring Bev Bevan and Trevor Burton. Останнє возз'єднання гурту відбулося у 2016 році з назвою Bev Bevan's Zing Band з Бівеном і колишніми учасниками Трі, Брантом і Келсі, а також новим учасником Джеффом Тертоном.
Історія
Створення та початок шляху (1965—1968)
Перші сингли та дебютний альбом
The Move був заснований у грудні 1965 року і вже 23 січня 1966 року дав свій перший концерт у Белфрі, Вішав. Спочатку Тревор Бертон, Ейс Кіффорд і Рой Вуд мали намір створити гурт з найкращих музикантів Бірмінгема — за подібним зразком до The Who. Втрьох вони грали разом на джем-сесіях у бірмінгемському клубі «Cedar» і запросили Карла Вейна та Біва Бівена приєднатися до їхнього нового гурту. Після дебюту в готелі «Bell» у Стаурбриджі в січні 1966 року та подальших виступів у районі Бірмінгема, менеджер The Moody Blues запропонував їм свої послуги. На той час The Move, як правило, виконував кавери американських гуртів із західного узбережжя, таких як The Byrds, а також пісні Motown Records і рок-н-рол. Багато пісень гурту були обрані з великої колекції платівок Денні Кінга, колишнього колеги Бертона по гурту. Хоча Карл Вейн виконував більшість партій вокалу, всі члени гурту співали гармонії, і кожному дозволялося виконувати принаймні одну партію вокалу за концерт (а вони часто мінялися партіями вокалу в окремих піснях)Brumbeat: The Move. Процитовано 11 листопада 2009..
У 1966 році Секунда влаштував їм щотижневі виступи в , де вони з'являлися вбраними як гангстери. На початку їхньої кар'єри Секунда організував низку рекламних акцій, гучних медіаподій та епатажних виступів на сцені, серед яких було, зокрема, руйнування телевізорів сокирою Вейном. Вуду не подобався такий сенсаціоналізм, і багато організаторів концертів відреагували забороною The Move виступати наживо, проте трюки привернули увагу ЗМІ та концертної аудиторії до гурту. Зрештою, Секунда також переконав Вуда почати писати пісні для гурту у вільний час. Вони уклали контракт на виробництво з незалежним продюсером , але Секунда перетворив це на медіаподію, організувавши підписання контракту гуртом на спині Ліз Вільсон (моделі топлес). Вуд написав їхній перший сингл «Night of Fear», який у січні 1967 року посів друге місце в «Британському хіт-параді синглів» і започаткував практику The Move (у цьому випадку — увертюра Чайковського «1812 рік»). Їхній другий сингл «I Can Hear the Grass Grow» став ще одним великим хітом, посівши п'яте місце в британському хіт-параді.
У квітні 1967 року журнал NME повідомив, що The Move запропонував винагороду в розмірі 200 £ за повернення майстер-плівки з десятьма піснями, призначеними для їхнього дебютного альбому. Плівки були викрадені з автомобіля їхнього агента, коли той був припаркований на . Незабаром плівки були знайдені у сміттєвому контейнері, але через пошкодження, що їм були завдані, довелося зробити нові мікси та майстри, що призвело до затримки випуску альбому, який вийшов лише в березні 1968 року замість запланованої осені 1967 року. Їхня третя пісня «Flowers in the Rain» була першим синглом, який прозвучав на BBC Radio 1, коли радіостанція розпочала мовлення о сьомій ранку 30 вересня 1967 року, його представив . Сингл, який досяг другого місця в британському хіт-параді, був менш орієнтованим на гітару, ніж два попередні сингли, й містив аранжування для дерев'яних духових та струнних інструментів, виконане асистентом Корделла Тоні Вісконті. Пісня була випущена на відновленому лейблі .
Правові проблеми
Без консультацій з гуртом Секунда випустив мультиплікаційну листівку для просування синглу «Flowers in the Rain», на якій був зображений прем'єр-міністр Великої Британії Гарольд Вільсон у ліжку зі своєю секретаркою . Вільсон подав до суду на The Move за наклеп, і гурт програв судовий процес. Вони повинні були сплатити всі витрати, а всі роялті, зароблені за пісню, були передані благодійним організаціям на вибір Вільсона. Рішення залишилося в силі навіть після смерті Вільсона в 1995 році. У документальному фільмі «Family Trees», присвяченому музичній сцені Бірмінгема, Вуд сказав, що хоча гурт в цілому втратив роялті, це найбільше вплинуло на нього, оскільки він написав цю піснюArchived at Ghostarchive and the Wayback Machine:.
Для свого четвертого синглу гурт планував випустити , — легку пісню про фантазії пацієнта психіатричної лікарні, а також сатиричну «Vote For Me». Однак The Move був збентежений судовими процесами. Він та лейбл вважали, що нерозумно реалізовувати таку потенційно суперечливу ідею, тому сингл був відкладений. «Vote For Me» залишалася невипущеною, поки не з'явилася в ретроспективних збірках з 1997 року, а «Cherry Blossom Clinic» стала однією з пісень їхньої першої довгогральної платівки під назвою Move.
Як прямий наслідок судового процесу, The Move звільнив Секунда і найняв , якого нещодавно звільнили з посади менеджера Small Faces. У інтерв'ю 2000 року Вейн зазначив, що в гурті завжди існувала серйозна розбіжність щодо тактики Секунда: «[Секунда] мав Тревора, Ейса та мене за тварин, які робили те, що він хотів — запальну частину сценічного виступу. Я думаю, що Рой, очевидно, сам би це підтвердив, проте я вважаю, що він був дещо збентежений іміджем і трюками — але решта з нас не були... Ми завжди були готові стати маріонетками Секунда»Carl Wayne, 2000 interview, The Move Online. Процитовано у листопаді 2006..
Популярність та розпад (1967—1970)
Виступи наживо і зміна учасників У листопаді та грудні 1967 року гурт взяв участь в іншому комплексному турі по Великій Британії, даючи по два концерти на ніч протягом 16 днів, в рамках всезіркового концерту, в якому брали участь The Jimi Hendrix Experience, Pink Floyd, , , The Outer Limits, , а також тодішній ді-джей BBC Radio 1 . В березні 1968 року The Move повернувся до хіт-парадів із піснею «Fire Brigade», ще одним хітом, що увійшов до трійки найкращих у Великій Британії, і першим, в якому Вуд виконав головний вокал. Кілька тижнів по тому, приблизно в період виходу довгогральної платівки, Кіффорд був виключений з гурту через особисті проблеми, що загострилися через вживання наркотиків. Вуд заявив, що з дня заснування гурту Кіффорд не ладнав з жодним з інших учасників гурту. Тоді The Move став квартетом, в якому Бертон і інколи Вейн по черзі грали на бас-гітарі на сцені.
31 серпня 1968 року The Move був на афіші першого . В середині 1968 року їх п'ятий сингл , пісня, що визнала любов гурту до Джима Гендрікса (Вуд і Бертон співали бек-вокал у пісні «You Got Me Floatin'» з другого альбому The Jimi Hendrix Experience, — Axis: Bold as Love, який погано продавався й не потрапив до британського хіт-параду). The Move відповів своєю найуспішнішою, на той час, піснею «Blackberry Way» (співпродюсер ), яка очолила британський хіт-парад в лютому 1969 року. Вейн відмовився співати цю пісню, тому її записали як тріо, де Вуд знову виконав головний вокал. Річард Тенді грав на клавішних в «Blackberry Way» і на деякий час приєднався до гурту, граючи на клавішних під час виступів наживо, а також перейшов на бас-гітару, коли Бертон вибув на короткий час через травму плеча. Після одужання Бертона Тенді пішов, щоб приєднатися до The Ugly's. Новий, більш попорієнтований музичний напрямок і сингл, що посів перше місце, стали останньою краплею для все більш розчарованого Бертона, який хотів працювати в більш гардроковому або блюзовому стилі, і він покинув гурт в лютому 1969 року після сварки з Бівеном на сцені у Швеції.
Водночас гурт запросив Джеффа Лінна (друга Вуда) приєднатися до них. Він відхилив пропозицію, оскільки все ще працював над успіхом в The Idle Race, іншому гурті з Бірмінгема. В музичній пресі ходили чутки, що з нещодавно розпущеного The Shadows був запрошений приєднатися до The Move. Кілька років по тому Вейн згадував, що це було не більш ніж, як рекламний хід. Проте сам Марвін у статті в «Melody Maker» в 1973 році та в інших джерелах стверджував, що Вуд запропонував йому приєднатися до The Move, але він відмовився, позаяк їхній графік був для нього занадто напруженим. В інтерв'ю 2014 року Бівен підтвердив, що гурт запросив Марвіна, але вони ніколи не думали, що він погодиться. Врешті-решт, у 1969 році Бертона замінив , ще один ветеран кількох рок-гуртів з Бірмінгема, який приєднався до гурту на тимчасовій, безконтрактній основі. Таким чином, навесні 1969 року гурт складався з Вейна (вокал), Вуда (гітара, вокал), Бівена (барабани) та Прайса (бас, вокал).
І Ейс Кіффорд, і Тревор Бертон зазнали комерційних труднощів після того, як покинули The Move. Кіффорд створив свій власний недовготривалий гурт — The Ace Kefford Stand з Козі Пауеллом на барабанах. Після цього він продовжив сольну кар'єру і в 1968 році записав сольний альбом, який, щоправда, залишився невиданим до 2003 року, коли вийшов під назвою Ace The Face. Бертон грав на бас-гітарі в ще одному гурті з Бірмінгема, — , був одним з трьох учасників недовготривалого гурту The Balls (разом з і ), а пізніше очолив власний блюзовий гурт як соло-гітарист.
Альбом Shazam