Цинкоплавильний завод у Кротоне – колишній виробничий майданчик на півдні Італії.
Підгрунтям проекту стало зведення каскаду електростанцій в басейні річки Нето (ГЕС Орічелла, ГЕС Тімпагранде, ГЕС Калузія), що могли забезпечити електроенергію для виробництва електролітичного цинку. Як наслідок, в 1928 році компанія Pertusola ввела в дію завод, що здійснював як плавку цинкового концентрату, так і подальше рафінування. Під час плавки виділяються великі обсяги діоксиду сірки, тому невід’ємною частиною технології є нейтралізація цієї шкідливої сполуки з випуском сульфатної кислоти, великим споживачем якої був розташований біч-о-біч завод добрив компанії Montecatini.
Первісно потужність заводу становила 12 тисяч тонн цинку на рік. З плином часу унаслідок численних модернізацій вона зростала та в 1970-х роках досягнула 95 тисяч тонн. Необхідний обсяг концентрату забезпечували за рахунок імпорту з Канади, Австралії та Ірландії, а кінцевий продук міг спрямовуватись для завершального рафінування на завод у Портоскузо на острові Сардинії. В 1972-го також запустили піч для термічної переробки відходів вилуговування кальцинованого продукту – цинкових феритів, що дозволяло вилучати з них ряд цінних елементів. Відомо, що в 1991 – 1996 роках фактичне виробництво коливалось від 98 до 108 тисяч тонн цинку та від 144 до 155 тисяч тонн сульфатної кислоти, а по супутнім продуктам до 411 тонн кадмію, до 19 тонн індію та до 9 тонн германію, а також до 8 тисяч тонн сульфату свинцю.
Викликане змовою ОПЕК зростання цін на нафтопродукти призвело до суттєвого погіршення фінансового становища підприємств (яке також витрачало великі кошти на придбання коксівного вугілля для термічної переробки відходів). В 1983-му для порятунку заводу в його капітал увійшла державна агенція GEPI, проте за кілька років криза відновилась. 1993-го зупили піч термічної переробки, а в 1999-му закрилось і основне виробництво майданчику.
Примітки