Металургійний завод у Портовесме – виробничий майданчик на італійському острові Сардинія у індустріальній зоні Портовесме (лежить на східній околиці міста Портоскузо).
Проєкт реалізували через засновану в 1968 році компанію Azienda Minerali Metallici Italia Sarda (Ammi Sarda), яка в 1978-му в межах масштабної реорганізації італійської гірничодобувної та металургійної промисловості увійшла до компанії Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim), що знаходилась під контролем групи Eni. В 1985-му Samim перетворили на Nouva Samim, а у 1992-му перейменували на Eni Risorse. Нарешті, з 1999-го комплекс в Портовесме належить гірничодобувному гіганту Glencore через компанію Portovesme s.r.l.
В 1970-му на майданчику заводу запустили виробничий комплекс, що був відомий як «Impianto Imperial Smelting» та працював з місцевими сардинськими концентратами, переважно з окисленої руди. Він використовував обертові вельц-печі (є відомості, що щонайменше частина з них була демонтована та перевезена з розташованого північніше металургійного заводу Монтепоні), де шихта із концентрату та коксу (20% – 25%) спікалась, при цьому метали, відновлені з оксидів, та сульфіди металів відходили з газами та збирались у седиментаційних камерах. Далі відбувалось їх гранулювання та десульфурація сульфідів в агломераційній печі за допомогою вдування повітря. Під час останнього процесу виділяються великі обсяги діоксиду сірки, тому невід’ємною частиною технології є нейтралізація цієї шкідливої сполуки з випуском сульфатної кислоти, великим споживачем якої був розташований так само на Сардинії завод хімії фтору в Кальярі. Imperial Smelting мав виробничу потужність у 100 тисяч тонн свинцю та цинку, а також 100 тисяч тонн сульфатної кислоти на рік.
У 1985-му комплекс заводу доповнили напрямом електролітичного цинку, що включав ділянку кальцинування (прожарювання) концентрату з доведенням вмісту цинку в сировині до 55% – 60% (та продукуванням додаткових обсягів сульфатної кислоти). Далі кальцинат проходив вилуговування, після чого отриманий розчин спрямовувався на електроліз. В якийсь момент у Портовесме також освоїли рафінування цинку з отриманням надчистого цинку та цинку із певним вмістом кадмію.
В 1987-му стала до ладу додаткова лінія по роботі зі свинцем, що отримала піч для ківцет-плавки – киснево-зваженої плавки сульфідних руд. Отримані зливки з вмістом свинцю 95% призначались для подальшого рафінування на іншому сардинському металургійному заводі в Сан-Гавіно-Монреаль. Також отримували певні обсяги такої супутньої продукції, як мідний штейн.
Проведені модернізації дозволили довести річну потужність до 167 тисяч тонн цинку, 130 тисяч тонн свинцю та 416 тисяч тонн сульфатної кислоти. Інше джерело від середини 1990-х років при такій саме потужності по основним металам вказує на можливість виробництва 360 тисяч тонн сульфатної кислоти, 250 тонн кадмію (відомо про існування лінії відновлення кадмію, що працює з пилом цинкової руди) та 25 тонн ртуті, при цьому сировина складалась з 220 тисяч тонн цинкового концентрату, 130 тисяч тонн свинцевого концентрату, 100 тисяч тонн змішаного свинцево-цинкового концентрату, 60 тисяч тонн вторинних матеріалів, 100 тисяч тонн коксу та 40 тисяч тонн антрациту. Варто також відзначити, що з плином часу сардинські копальні закрились, так що завод перейшов на роботу з імпортованими концентратами.
В другій половині 2000-х здійснили докорінну модернізацію «Impianto Imperial Smelting» з припиненням плавки концентрату, натомість вельц-печі перейшли на роботу з багатим на цинк пилом електродугових печей різноманітних заводів чорної металургії. Дві третини отриманого при цьому вельц-оксиду (із вмістом цинку 60% – 62%) спрямовується на вузол екстракції (що також переробляв певні обсяги відходів ківцет-процесу з вмістом цинку 38%). Тут спершу вельц-оксид шляхом вилуговування переводиться в розчин сульфату цинку, за чим слідує власне екстракція органічними розчинниками, продукт якої надходить у зазначений вище електролітичний цех (сульфати інших металів, що виникали в такому процесі, спрямовувались до ківцет-цеху). Решта вельц-оксиду після додаткової промивки відправляється на німецький завод в Норденхемі та завод у іспанській Астурії. Також відбулась модернізація ківцет-цеху, встановлена в якому піч безперервної дії дозволила переробляти сульфати свинцю та срібла, вилучені зі шлаків електролітичного цеху, а також вторинну сировину від переробки акумуляторних батарей.
В 2021 році через високі ціни на електроенергію прийняли рішення про зупинку ділянок кальцинування та вилуговування з напряму електролітичного цинку. В подальшому лінію кальцинування задіяли для прожарювання постаченого з Австралії концентрату з відправкою отриманого продукту на нещодавно згаданий завод у Астурії, втім, на початку 2023-го завершилась і ця діяльність. Того ж 2023-го зупинили ківцет-процес. Таким чином, в роботі залишились лише вельц-печі, при цьому через зупинку внітрішніх продуцентів сульфатну кислоту для ділянки вилуговування вельц-оксиду почали імпортувати. Також довелось організувати сушку отриманих на вузлі екстракції сульфатів інших металів для їх відправки на один із заводів Німеччини. Що стосується обсягів виробництва, то в 2023-му воно склало 46 тисяч тонн цинку та 5 тисяч тонн свинцю проти 44 та 34 тисяч тонн відповідно в 2022 році.
Також можливо відзначити, що з початку 2000-х років для розміщення твердих відходів заводу використовували кар'єр колишньої копальні Дженна-Луас (за півтора десятки кілометрів на північний схід від Портовесме).
Примітки