Завод добрив у Порто-Торрес – колишній виробничий майданчик в м. Порто-Торрес на італійському острові Сардинія.
В 1965 та 1968 роках у складі гігантського індустріального комплексу в Порто-Торрес стали до ладу піролізне виробництво та нафтопереробний завод. Їх залишкові гази, що містили метан, стали сировиною для виробництва аміаку на установці потужністю 63 тисячі тонн на рік, яка стала до ладу в 1966 році.
Аміак споживали для продукування азотних добрив – сечовини (результат реакції аміаку з діоксидом вуглецю) та сульфату амонію (з аміаку та сульфатної кислоти). Ці виробництва стали до ладу в 1966 та 1967 роках і мали потужність 46 тисяч тонн та 60 тисяч тонн на рік відповідно. Частину сечовини відправляли на належний тому ж власнику завод синтетичних смол у Солбіато-Олоне. Що стосується аміаку, то певні обсяги його з 1976-го могло споживати запущене в самому Порто-Торрес виробництво диметиламіну (отримують реакцією з метанолом), яке відносилось до напряму синтетичних волокон.
Необхідну для виробництва сульфату амонію сульфатну кислоту отримували тут же шляхом спалювання піритів. В 1972-му став до ладу новий цех сульфатної кислоти, що мав забезпечувати новий напрям виробництва фосфорної кислоти (отримують розкладенням фосфоритів сульфатною кислотою). Враховуючи, що в подальшому великі обсяги сульфатної кислоти мало споживати виробництво діоксиду титану, потужність нового цеху запроєктували як 600 тисяч тонн на рік.
Того ж 1973 року, коли ввели в дію виробництво фосфорної кислоти, в Порто-Торрес почали продукувати триполіфосфат натрію (можливо отримати реакцією фосфорної кислоти та кальцинованої соди). На етапі проєктування потужність майданчику по фосфорній кислоті та триполіфосфату натрію визначили як 81 тисяча тонн та 45 тисяч тонн на рік відповідно. Запуск нових виробництв через недостатню кваліфікацію персоналу зустрівся зі складнощами, зокрема, протягом 1973 – 1975 років рівень переробки фосфоритів складав лише 50% – 55%, що призводило до їх активного скиду в акваторію моря та цвітінню води.
Авантюристична інвестиційна модель власника комплексу групи завершилась в 1978-му її фінансовою неспроможністю, після чого майданчик перейшов під контроль групи Eni. При цьому в в 1980-му закрили виробництва аміаку та сечовини (продукування сульфату амонію припинилось ще в 1976-му).
У 1988-му вивели з експлуатації цех сульфатної кислоти, а на 1991 рік припало закриття напрямів фосфорної кислоти та триполіфосфату натрію.
Див. також
Примітки