Canis lupus ligoni (Вовк Олександрівського архіпелагу) — підвид сірого вовка. Прибережні вовки південно-східної Аляски населяють територію, що охоплює архіпелаг Олександра та вузьку смугу узбережжя, яка ізольована від решти Північної Америки Береговим хребтом.
Національний ліс Тонгасс займає близько 80 % цього регіону.Tongass Land Management Plan [https://web.archive.org/web/20140508082035/https://fs.usda.gov/Internet/FSE_DOCUMENTS/stelprdb5367433.pdf FEIS], 2008.
Таксономія Цей вовк визнається підвидом C. lupus у таксономічному виданні Mammal Species of the World (2005). Ранні таксономісти змогли визначити вовка Олександрівського архіпелагу як окремий унікальний підвид завдяки «спільним краніальним характеристикам». Згодом таксономісти висловили припущення, що цей підвид міг походити від іншого підвиду, відомого як C. l. nubilus.Person, D.K. (Univ. Alaska); Kirchhoff, M. (ADF&G); van Ballenberghe, V. (USFS-FSL); Iverson, G.C. (USFS); Grossman, E. (USF&WS). 1996. "The Alexander Archipelago Wolf: A Conservation Assessment," Archived 2014-04-07 at the Wayback Machine Gen. Tech. Rep. PNW-GTR-384. Portland, OR: U.S. Department of Agriculture, Forest Service, Pacific Northwest Research Station.MacDonald, S.O. and J.A. Cook. 2007. Mammals and amphibians of Southeast Alaska. The Museum of Southwestern Biology, Special Publication 8:1–191.
Дослідження з використанням мітохондріальної ДНК засвідчили, що вовки прибережної південно-східної Аляски є генетично відмінними від внутрішньоконтинентальних сірих вовків, що відображає закономірність, також зафіксовану в інших таксонах. Вони демонструють філогенетичну спорідненість із винищеними вовками з півдня (Оклахома), що свідчить про те, що ці вовки є останніми залишками колись широко поширеної групи, яка у минулому столітті зазнала значного винищення. Також це вказує на те, що вовки північної Північної Америки первинно поширилися з південних рефугіумів, розташованих південніше вісконсинського зледеніння, після танення льоду наприкінці останнього льодовикового максимуму. Ці висновки ставлять під сумнів таксономічну класифікацію C. l. nubilus, запропоновану Новаком.
Інше дослідження виявило, що вовки прибережної Британської Колумбії є генетично та екологічно відмінними від внутрішньоконтинентальних вовків, зокрема й від інших вовків із внутрішніх районів Британської Колумбії. Дослідження трьох прибережних популяцій вовків показало тісну філогенетичну спорідненість між регіонами, які є географічно та екологічно суміжними, і запропонувало визнавати C. l. ligoni, C. l. columbianus та C. l. crassodon єдиним підвидом C. lupus.
У 2016 році два дослідження порівняли послідовності ДНК 42 000 однонуклеотидних поліморфізмів у північноамериканських сірих вовків і виявили, що прибережні вовки є генетично та фенотипово відмінними від інших вовків. Вони мають однакові середовище проживання та види здобичі і утворюють один із шести визначених у дослідженні екотипів — генетично й екологічно відокремлену популяцію, ізольовану від інших популяцій через відмінності типу середовища існування. Локальна адаптація екотипу вовка найімовірніше відображає його схильність залишатися в тому типі середовища, у якому він народився. Вовки, що живляться рибою та невеликими оленями у вологих прибережних середовищах, як правило, менші за інших вовків.
Фізіологія Опис Вовк Олександрівського архіпелагу зазвичай менший за інші північноамериканські підвиди вовка. Середня маса тіла становить приблизно 14–23 кг. Довжина тіла сягає близько 1,1 м, а висота в загривку — близько 60 см. Хутровий покрив переважно темно-сірого забарвлення з різними варіаціями світліших відтінків.[http://www.alaska.net/~wolfsong/wolves_rain_forest.html "Wolves of the Rain Forest" – Wolf Song of Alaska] . Alaska.net. Retrieved on 2012-12-31.
Особини з різних островів архіпелагу демонструють схильність до різних колірних морф — від повністю чорної до поєднання чорного й білого, а також значно світлішого, коричного забарвлення.
Харчування Основною здобиччю цього підвиду є , який може становити до 90 % раціону окремої особини. Наступним за значущістю видом, частка якого не перевищує 10 %, є північноамериканський бобер. За оцінками, середній вовк Олександрівського архіпелагу споживає близько 26 оленів на рік. Така висока трофічна спеціалізація на одному виді здобичі є характерною саме для цього підвиду й не спостерігається в інших північноамериканських підвидів вовка.Natalie G. Dawson, Stephen O. MacDonald and Joseph A. Cook (2007) [http://www.msb.unm.edu/mammals/ISLES_website_final_20091028/Dawson_et_al 2007 endemics AA.pdf "Endemic Mammals of the Alexander Archipelago"]. Southeast Alaska Conservation Assessment. Southeast Alaska Conservation Assessment – Chapter 6.7 Окрім оленів, вовк Олександрівського архіпелагу споживає значну кількість лосося, а також бобрів, гірських кіз і дрібних ссавців. Лосось становить приблизно 10–25 % раціону. Вважається, що доступність лосося сприяє одному з найвищих показників виживання вовченят (до 90 %) серед підвидів вовка.Riley Woodford (November 2004) [http://ecos.fws.gov/speciesProfile/profile/speciesProfile.action?spcode=A0HR "Alaska's Salmon-Eating Wolves"]. Alaska Fish & Wildlife News
Примітки