Вольтерін де Клейр (, уроджена Де Клер (); 17 листопада 1866 — 20 червня 1912) — американська письменниця, філософиня, феміністка, анархістка та публічна ораторка.
Ранні роки Вольтерін де Клер народилася 17 листопада 1866 року в місті Леслі, штат Мічиган. Вона була третьою донькою Гектора де Клера, французько-американського ремісника та соціаліста, й уродженки Нової Англії Гаррієт де Клер, родина якої була залучена до аболіціоністського руху. Батько назвав Вольтерін на честь французького філософа Вольтера. Після смерті їхньої першої дитини сім'я в травні 1867 року переїхала до міста Сент-Джонс, де Вольтерін де Клер зростала в умовах крайньої бідності. Пізніше Аделаїда де Клер пов'язувала радикалізм своєї сестри з досвідом життя в бідності.
У чотирирічному віці Вольтерін де Клер відмовили у вступі до початкової школи через малий вік. Обурена цим, вона самостійно навчилася читати й була зарахована наступного року.
Разом із сестрою Аделаїдою вона проводила багато часу за читанням поезії та романів британських авторів, зокрема лорда Байрона, який справив значний вплив на її стиль письма. Згодом Вольтерін де Клер почала писати власні вірші, у яких висловлювала «прагнення бути іншою», а також свою любов до природи. Анархіст Іполит Гавел описував її найперші поетичні спроби як такі, що мали «нотку смутку».
У 1870-х роках батько де Клер залишив Сент-Джонс у пошуках роботи й більше не повернувся. На початку 1879 року, після того як Аделаїда тяжко захворіла, де Вольтерін відправили жити до батька в Порт-Гурон. У вересні 1880 року він записав її до монастиря Богоматері озера Гурон у канадському місті Сарнія, сподіваючись дисциплінувати доньку та стримати її пристрасть до читання. Вольтерін Де Клер сприймала три роки, проведені в монастирі, як тюремне ув'язнення й відчувала себе покинутою батьком. Вона намагалася втекти, але не змогла дістатися додому пішки. У монастирі де Клер відвідувала богослужіння та заняття, які проводили кармелітські монахині, удосконалила свої навички письма й музики, вільно опанувала французьку мову та навчилася грати на фортепіано. Її антикатолицизм з часом пом'якшився: вона почала співчувати церковній естетиці та благодійній діяльності на користь бідних і навіть ненадовго замислювалася над вступом до ордену кармеліток. Поте одночасно з цим посилювався і її скептицизм, тому Вольтерін Де Клер почала сумніватися в існуванні християнського Бога. Під час цього внутрішнього конфлікту між невірою та релігійними переконаннями вона, як і її батько, стала вільнодумкою, що призвело до частіших покарань за непокору. На момент випуску де Клер сформувалася як переконана антитеїстка та противниця авторитаризму. Згодом вона згадувала, що досвід зіткнення з «Невіглаством і Забобонами» переконав її у верховенстві власної волі та заклав основу для її переходу до анархізму.
Політична кар'єра
Вільнодумство У сімнадцятирічному віці Вольтерін де Клер повернулася до Сент-Джонса, де виявила, що освіта, здобута в монастирі, не підготувала її до практичної роботи. Наприкінці 1885 року вона переїхала до Грінвілла, штат Мічиган, де давала приватні уроки каліграфії, музики та французької мови. На той час уже переконана вільнодумка, де Клер читала лекції та писала для періодичних видань цього руху. Вона почала називати себе «невірницею» та «радикалкою». Саме через атеїзм вона вперше познайомилася з анархізмом, оскільки обидва рухи відкидають церковну й політичну владу.
1886 року вона переїхала до Гранд-Рапідса й стала головною редакторкою щотижневого вільнодумного журналу The Progressive Age. Вона публікувалася під псевдонімом «Fanny Fern» (запозиченим у популярної письменниці) і 1887 році змінила підпис із Voltairine De Claire на Voltairine de Cleyre. Її лекційні тури збирали численну аудиторію, зокрема тих, хто приходив послухати її розповіді про досвід навчання в монастирі. Вважаючи себе передусім «письменницею», а не ораторкою, Вольтерін де Клер ретельно готувала виступи й зачитувала їх із паперу. Протягом життя де Клер опублікувала сотні праць — лекцій і політичних есе, а також поезій і оповідань. Її форма прогресивної літератури була спрямована на психосоціальне визволення читачів, яких вона прагнула звільнити від гнітючих ідеологій.
Зростання популярності Вольтерін де Клер привело її до лекційних турів для Американського секулярного союзу на Середньому Заході та Північному Сході США. Родина не схвалювала її радикальні політичні погляди й під час візитів до Мічигану майже не говорила про них. Де Клер співпрацювала з кількома вільнодумними виданнями, зокрема The Truth Seeker, і, попри злидні та утиски, свідкою яких ставала, отримувала задоволення від подорожей. Зрештою, вважаючи рух вільнодумства надто вузьким за спрямуванням, вона почала досліджувати інші течії соціальних реформ, зокрема фемінізм, соціалізм й анархізм.
Перехід до анархізму У грудні 1887 року лекція познайомила де Клейр із соціалістичними програмами поліпшення становища робітничого класу. Вона швидко стала переконаною антикапіталісткою та соціалісткою, засуджувала монополії, експлуатацію праці та всі форми гноблення. Дискусії з єврейськими анархістами в Піттсбурзі спонукали її до вивчення анархістської теорії, зокрема індивідуалістичного анархізму, представленого журналом Бенджаміна Такера. Невдовзі вона відмовилася від державного соціалізму на користь анархізму.
Події на площі Геймаркет в Чикаго з вимогою встановлення 8-годинного робочого дня істотно прискорили перехід Вольтерін де Клер до анархізму. Її первинною реакцією на вибух під час мітингу чикагських робітників був заклик до страти винних, про що вона одразу ж пошкодувала. Після суду над вісьмома організаторами вона дійшла висновку, що чоловіків безпідставно звинуватили в показовому процесі, і поставила під сумнів саму можливість «справедливості в межах закону». Коли чотирьох із них було страчено, вони стали для де Клер мучениками, і відтоді вона на все життя прийняла анархізм.
Філадельфія У червні 1888 року де Клейр уперше відвідала Філадельфію, отримавши запрошення виступити на зібранні вільнодумців. Місто справило на неї сильне враження — вже наступного року вона переїхала туди й жила у Філадельфії наступні два десятиліття.
Після 1890 року де Клейр вирушила з лекціями на заходи вільнодумців до Канзасу, де перебувала майже рік. Там вона приєдналася до Національного жіночого ліберального союзу — феміністично-вільнодумної організації, що виступала проти централізації влади як церкви, так і держави.
1891 року Вольтерін де Клер повернулася до Філадельфії. Там почала навчати англійської мови єврейських анархістів-іммігрантів, що забезпечувало їй невеликий дохід. Вона й надалі жила в злиднях, а робота виснажувала її; відсутність професійної освіти не залишала альтернативних можливостей працевлаштування. Заробіток лише зрідка поповнювався перекладацькою та видавничою діяльністю. Вона вела аскетичний спосіб життя, мала небагато одягу й харчувалася дуже скромно, що разом із перевтомою погіршувало її хронічну хворобу. У цей час Вольтерін де Клер навчала сотні єврейських учнів і потоваришувала з багатьма з них. У пізнішому есеї «Становлення анархістки» вона високо оцінила відданість єврейської громади освіті та радикальному рухові навіть за умов крайньої бідності й антисемітизму в США. Водночас її непокоїла тенденція частини єврейських соратників до асиміляції в домінантну американську капіталістичну культуру ціною відмови від соціальних змін заради індивідуального успіху.
Навчаючи учнів англійської, де Клейр сама взялася вивчати їдиш і зрештою вільно ним володіла. Вона регулярно читала й публікувалася в їдишському анархістському журналі Fraye Arbeter Shtime, застерігаючи редактора Сола Яновського від скорочень чи змін її текстів під час перекладу з англійської. Вона також перекладала з їдишу есеї та статті для і навіть пробувала писати оригінальні твори їдишем, з яких зберігся лише один.
Конфлікт з Еммою Гольдман У серпні 1893 року Вольтерін де Клейр познайомилася з анархістською активісткою Еммою Гольдман. Вона відвідала мітинг, на якому Гольдман мала виступати, але через її арешт ще до початку промови де Клейр виступила замість неї, протестуючи проти придушення свободи слова. Вони знову зустрілися в грудні, коли де Клейр приїхала до Нью-Йорка, щоб виступити на захист Гольдман. Вона відвідала її у камері на острові Блеквелл, де вони обговорювали анархізм і нещодавнє ув'язнення Александра Беркмана.
Повернувшись до Філадельфії, де Клейр написала, що незабаром знову приїде до Гольдман разом зі своїм партнером Гордоном. Проте останній був прихильником Йоганна Моста, який публічно засудив Беркмана й Гольдман. Вона повідомила де Клейр, що воліла б не бачитися з Гордоном, оскільки це використало б одне з двох дозволених на місяць тюремних побачень. Де Клейр болісно сприйняла цю відмову й після звільнення Гольдман не розмовляла з нею. Їхній контакт ненадовго відновився лише тоді, коли Гольдман звернулася до де Клейр із проханням допомогти в кампанії за скорочення тюремного строку Беркмана.
Хоча обидві поділяли анархістсько-феміністичні погляди, їхні життєві шляхи та характери суттєво різнилися. Історик Пол Авріч зазначав, що де Клейр і Гольдман відрізнялися «як поезія від прози», а їхній спільний друг Карл Нольд порівнював їхню ораторську манеру відповідно зі скрипкою та бас-барабаном. Сама де Клейр не любила стиль публічних виступів і письма Гольдман, називаючи її тексти «нескладними», водночас приватно визнаючи їхню «силу». Вона критикувала Гольдман за потяг до матеріальних задоволень, що викликало у відповідь різку реакцію. «Пуританське» обурення Вольтерін де Клейр тим, що вона вважала буржуазною розкішшю — від світських випивок до святкування днів народження, — зазнавало критики інших анархістів. Вона регулярно засуджувала політику «пристойності» та інтелектуалізм, вважаючи, що вони віддаляють анархістський рух від робітничого класу й наближають його до буржуазії. Гольдман сприйняла це як особистий випад, заперечила звинувачення й водночас захищала свої звернення до середніх класів.
Агітація, освіта та організаційна діяльність Наприкінці ХІХ століття де Клейр стала однією з провідних публічних постатей американського анархістського руху. Вона виконувала роль посередниці між єврейськими іммігрантами та американськими робітниками Філадельфії, а також публікувала статті, поезії й оповідання в численних анархістських виданнях. Вона прочитала велику кількість лекцій у північно-східних штатах США. Серед її регулярних виступів були щорічні березневі вшанування Паризької комуни та травневі меморіальні зібрання на честь гаймаркетських мучеників. На одному з таких заходів вона високо оцінила рішення губернатора Іллінойсу Джона Пітера Альтгельда помилувати засуджених у справі Гаймаркету, заявивши, що він «пожертвував своєю політичною кар'єрою заради акту справедливості». Вона вважала, що гаймаркетські мученики загинули не марно, оскільки їхня жертва надала нового імпульсу анархістському рухові.
Водночас де Клейр активно працювала як організаторка руху: скликала зібрання, створювала групи та поширювала літературу. На початку 1890-х років разом із Дайєром Ламом вона заснувала анархістський гурток для вивчення теорії, а в 1892 році стала співзасновницею Ліберальної жіночої ліги (Ladies’ Liberal League, LLL) — вільнодумної феміністичної організації, що проводила форуми з різних політичних питань. Через ЛЛЛ вона познайомилася з Марґарет Перл Маклеод і Наташею Ношкін, з якими долучилася до створення Радикальної бібліотеки — освітнього простору для єврейських анархістів Філадельфії. Вона також подружилася з дансько-американською анархісткою Мері Гансен та її англійським партнером Джорджем Брауном; вони регулярно вечеряли разом і обговорювали літературу, а згодом, у 1894 році, де Клейр переїхла жити до них.