Цвіркун домашнього вогнища () — повість англійського письменника Чарлза Дікенса, написана у 1845 році та опублікована у 1846 році.
Історія створення Уперше твір як побутову історію про домашнього цвіркуна Ч.Дікенс задумав влітку 1845 року, проте невдовзі переосмислив і протягом шести тижнів, починаючи з жовтня того ж року, написав як різдвяну пригоду.
Серед ілюстраторів книги були Річард Дойл, Джон Ліч, Едвін Лендсір, Деніел Маклайз, Кларксон Стенфілд.
Сам автор характеризував твір як «тихий та домашній… невинний і гарний».
Тема та ідея твору Основною темою твору є зображення сімейного життя, добробуту та взаємовідносин, що базуються на коханні та довірі.
Ідея твору — кохання, традиційні сімейні цінності, взаємоповага та довіра.
Основні персонажі Джон Пірібінгл, візник; Мері (Дот) Пірібінгл, дружина Джона; Калеб Пламмер, іграшковий майстер; Берта Пламмер, донька Калеба; Едуард Пламмер, син Калеба; Теклтон, торговець іграшками.
Сюжет Події, описані в повісті відбуваються в Англії середини 19 сторіччя. У центрі оповідання — родина Пірібінглів: візник Джон, його дружина Мері, та їх малюк. В будинку Пірібінглів, побутом якого опікується Мері, мешкає цвіркун, який, в уяві подружжя, є уособленням його затишку та добробуту.
Неподалік мешкає Калеб Пламмер зі своєю незрячою донькою Бертою. Вони працюють на Теклтона, місцевого фабриканта, виготовляючи різноманітні іграшки для його крамниць.
При цьому Калеб, розповідаючи Берті про поточні події, прикрашає дійсність. Цинічного та жорсткого роботодавця він описує як чемну та доброзичливу людину; їхню убогу й бідну оселю — як впорядковану та затишну.
Одного разу, повертаючись додому, Джон зустрічає на дорозі старого, який спочатку прохає підвезти його, а потім, за окрему плату, дозволити переночувати.
У будинку Пірібінглів також перебувають Калеб і Теклтон. Теклтон повідомляє про свої майбутні заручини із Мей Філдінг, подругою Дот.
Невдовзі Теклтон та подружжя Пірібінглів зустрічаються на вечірці у Пламмерів. Теклтон, заздрячи злагоді Пірібінглів, спостерігає за Дот та раптом запрошує його на розмову. Він підводить Джона до вікна та показує як його дружина спілкується із незнайомцем, якого Джон залишив у своєму будинку. При цьому незнайомець виявляється молодим чоловіком, який одягав перуку аби мати вигляд літньої людини. Вражений побаченим, Джон повертається додому. Він розмірковує над поведінкою дружини, підозрюючи її у зраді. Але в цей час із запічку постає дух цвіркуна, а оселю заповнюють феї, які показують Джону, що насправді робить його дружина для добробуту та злагоди їх родини та як вона його кохає.
Після цього, Джон починає вважати себе винним у недостатній увазі до дружини. Він також розуміє, що є занадто старим для неї та впевнений, що Дот зустріла молодого чоловіка, якого кохала раніше. Під час роздумів, Джон доходить до висновку відпустити Дот до батьків та розповідає свої думки Теклтону. Але його розповідь також чує Дот, яка прохає зачекати з рішенням. Невдовзі до оселі Пірібінглів заходить молодий чоловік, який виявляється Едуардом, сином Калеба Пламмера та братом Берти. Довгий час Едуард вважався загиблим. При поверненні, він, із певних побоювань, вдавав із себе літнього чоловіка, якого зустрів Джон та дозволив залишитися в своїй оселі. Від місіс Пірібінгл, Едуард стало відомо про майбутні заручини Мей, яку він кохав з дитинства.
Своєю чергою Мей, дізнавшись, що Едуард живий, підтверджуючи давнє кохання, стає його нареченою, розірвавши заручини з Теклтоном.
У цей час Калеб розповідає Берті про свій обман щодо прикрашання дійсності та очікує на осудження, проте вона відповідає, що відтепер ще більше кохає його.
Сприйняття Після публікації повість мала великий комерційний успіх і популярність у читачів.
Сучасне видання Smoky Mountain News у своїй публікації зазначає, що «… ця історія дає чудове уявлення про людську здатність до добра і зла. Ніколи не вагаючись у своїх моральних принципах, Діккенс втілює свої переконання в життя, використовуючи дива та примхи, щоб його твори сяяли навіть після всього цього часу».
Театральні постановки та екранізації Серед найвідоміших адаптації повісті:
театральна постановка драматурга Діона Бусіко, 1862; фільм режисера Д. В. Гріффіта, 1909; фільм американського режисера Лорімера Джонстона, 1923; анімаційний фільм, режисера Жуль Басс, 1967; театральна постановка студії United Players за сценарієм режисерки Сари Роджерс, 2025.
Примітки