Клиноподібний стрій або формація «Вік» — військовий стрій літаків, вперше застосований під час Першої світової війни. Формація складається з трьох або іноді більше літаків, що летять у щільному строю, з лідером попереду і з рештою пеленгом ліворуч і праворуч, що в цілому нагадує літеру «V». Назва формації «Вік» походить від терміну, який тоді використовувався для позначення літери «V» у Королівських ПС. Ця формація досі використовується, але для деяких обставин замінена на більш доречні.

Історія На початку Першої світової війни мало хто замислювався над більш ефективними строями для військових літаків. Пілоти, набрані з армій чи флотів країн, літали колонами, як кавалерійські загони чи флотилії кораблів. Невдовзі виявилося, що це неефективно з кількох причин. По-перше, члени ескадрильї не могли спілкуватися між собою та просто слідували за командиром. По-друге, якщо потрапивши під вогонь зеніток, ескадрилья одразу розверталася, і або формація розпадалася, або інші слідували за командиром навколо певної точки у просторі (як вершники чи кораблі), зберігаючи згуртованість, але лишаючись вразливими для вогню з фіксованої точки на землі.

Розв'язав проблему V-подібний стрій, який давав змогу літакам у разі обстрілу робити раптовий поворот на 180°, залишаючи стрій цілісним і просто змінивши у ньому позиції на протилежні. Крім того, таке формування дозволяло пілотам бачити один одного та спілкуватися за допомогою сигналів руками, а також залишатися згуртованими за поганої видимості або хмарності.

Пізніше, коли бомбардувальники та розвідники почали зазнавати атак винищувачів, клиновидний стрій показав хороші оборонні характеристики. Пілоти дивилися всередину, щоб підтримувати стрій, і попутно спостерігали за флангами сусідів на предмет нападників, а їхні спостерігачі/задні стрільці могли використовувати перехресний вогонь, прикриваючи один одного.

«Вік» була базовою льотною формацією, прийнятою всіма великими повітряними силами. Повітряні сили Франції називали її «Шеврон» (, а Імперська повітряна служба — «Ланцюг» (). Цей стрій залишався стандартним протягом усього Інтербелуму та аж до Другої світової війни. Базовим підрозділом була секція з трьох літаків у формації «Вік». Дві таких секції утворювали ланку, а дві ланки — ескадрилью. Ескадрильї одна за одною в лінію позаду корми, що фактично залишало командира ескадрильї єдиною людиною, яка видивлялася ворога.

На початку Другої світової війни клиновидні строї все ще використовувалися як бомбардувальниками, так і винищувачами більшості повітряних сил, але винищувальні підрозділи фінських та німецьких повітряних сил перейшли на більш гнучку та агресивну комбінацію, літаючи парами () «ведучий — ведений» та четвірками (Schwarm) у схемі finger-four.

Пілоти Люфтваффе зневажливо ставилися до використання Королівськими ПС клиновидного строю під час Битви за Британію, але на практиці пілоти Союзників мало що могли зробити. Німеччина, як агресор, мала вибір, як і коли атакувати, і, спираючись на свій досвід під час Громадянської війни в Іспанії, вона відповідно змінила та вдосконалила свою тактику. Винищувальне командування могло лише імпровізувати до закінчення Битви, перш ніж переглядати та вносити зміни. Як тимчасовий метод, Королівські ПС прийняли лінійне кормове формування, за яким зграї з чотирьох літаків летіли один за одним. У Люфтваффе зневажливо називали їх «Idiotenreihen» («ряди ідіотів»).

Боб Окспрінг, пілот-офіцер 66-ї ескадрильї та майбутній ас, писав, що часу на експерименти у британців не було, оскільки брати участь у бойових діях доводилося по три-чотири рази на день і, до того ж, багато пілотів щойно закінчили льотну школу, ледве навчившись використовувати старий тип щільного формування та просто не могли би впоратися з чимось радикально іншим.

Крім того, основною метою Винищувального командування було перехоплення німецьких бомбардувальників, які все ще літали в оборонній формації «Kette», тому оптимальною формацією для їх атаки була відповідна клиновидна схема, щоб кожен винищувач опинився проти іншого бомбардувальника. Такого ж висновку пізніше дійшли й Люфтваффе. Зіткнувшись із бомбардувальниками ПС США у їхніх коробчастих формуваннях, що складалися з груп літаків у формаціях «Вік», німецькі винищувачі також звернулися до «Kette», щоб атакувати їх.

Королівські ПС внесли деякі модифікації до клиновидної структури ескадрильї. Пілоти навчилися розмикати стрій, а пілотам задніх літаків ескадрильї дозволили маневрувати для покращення спостереження, хоча втрати серед «хвостових» залишалися високими. Після завершення кампанії Винищувальне командування перейшло до використання пар і четвірок, але вони могли літати ешелоном або в лінію один за одним для покращення ідентифікації. Дуглас Бейдер з 242-ї ескадрильї поекспериментував зі схемою розташування літаків «finger-four» і визнав її корисною. До 1941 року Королівські ПС вже широко використовували цей стрій.

У 1942 році прибули Повітряні сили Армії США, стратегією яких було денне бомбардування. Вважалося, що використання щільних бомбардувальних формувань, які вестимуть масований оборонний вогонь, дозволить пробитися до цілі. Найменшим формуванням бомбардувальників у цьому потоці була V-подібна формація з трьох літаків, яка називалася «елемент». Групи цих елементів були сконфігуровані для формування оборонного бомбардувального формування, яке називалося «бойовою коробкою». Коробки, що включали повні ескадрильї, групи або цілі авіакрила, мали величезну вогневу міць та забезпечували взаємну вогневу підтримку літаків, хоча без винищувального супроводу втрати залишалися високими.

Примітки