Акти про огороджування (, іноді в історіографії — Enclosure Acts) — серія законодавчих актів Парламенту Великої Британії, ухвалених переважно між 1750 та 1860 роками. Ці закони ліквідували стародавню систему відкритих полів та громадських угідь в Англії та Уельсі, перетворивши землі, що століттями перебували у спільному користуванні (), на приватну власність із чітко визначеними юридичними правами та фізичними межами (огорожами, живоплотами).
Загалом у період із 1604 по 1914 рік було ухвалено понад 5200 індивідуальних актів, що охопили площу близько км² (6,8 млн акрів), що становило приблизно п'яту частину всієї території Англії. Процес огороджування вважається однією з ключових передумов Аграрної та Промислової революцій, оскільки він сприяв зростанню продуктивності сільського господарства, але водночас призвів до масового збезземелення селянства (пролетаризації).
Термінологія В англійській мові існують два варіанти написання терміна: Inclosure — архаїчніше, формально-юридичне написання, що використовується в офіційних назвах усіх парламентських актів (наприклад, Inclosure Act 1845). Enclosure — сучасне загальновживане поняття, що описує історичний процес відчуження земель загалом, який міг відбуватися і без парламентського втручання (через прямі угоди).
В українській історіографії усталеним є переклад «огороджування», що описує як фізичне встановлення меж (парканів, ровів), так і юридичний перехід від колективної до приватної власності.
Історичний контекст До початку активної фази парламентських огороджувань в Англії панувала система відкритих полів (). Її основними елементами були: **Смугове землеробство:** Селяни обробляли вузькі смуги землі, розкидані по різних полях маєтку, що забезпечувало рівний доступ до родючих та неродючих ґрунтів. **Громадські угіддя (Commons):** Пасовища, ліси та пустища, де члени громади (коммонери) мали традиційні права: випасати худобу, збирати хмиз, торф чи жолуді. **Спільний випас:** Після збору врожаю орні землі ставали доступними для випасу худоби всіх жителів села.
Ця система забезпечувала соціальну стабільність та виживання дрібних селян, проте стримувала впровадження нових агротехнологій (сівозмін, селекції), оскільки будь-які зміни вимагали згоди всієї громади.
Законодавча еволюція Процес огороджування тривав століттями, але методи його реалізації змінювалися.
Приватні акти (Private Acts) До середини XVIII століття огороджування часто відбувалося за взаємною згодою землевласників або через декрети Канцлерського суду. Однак, якщо меншість землевласників або дрібних селян чинила опір, великі землевласники зверталися до Парламенту. Кожен випадок вимагав окремого, так званого «Приватного акту» (). Це була дорога та складна процедура: ініціатори подавали петицію, Парламент призначав комісарів (), які виїжджали на місце, проводили переміряння земель та перерозподіляли їх. Пік ухвалення таких актів припав на період Наполеонівських війн (1793—1815), коли високі ціни на зерно робили інвестиції в землю вигідними.
Загальні акти (General Acts) Зі зростанням кількості петицій Парламент вирішив стандартизувати та спростити процедуру:
**Inclosure Consolidation Act 1801** (Акт про консолідацію огороджувань): Цей закон уніфікував положення, які раніше доводилося прописувати в кожному окремому приватному акті. Він не скасував необхідності подавати петиції до Парламенту, але значно здешевив процес, створивши шаблонну юридичну рамку. **Inclosure Act 1836**: Дозволив огороджування за згодою власників 2/3 вартості земель без звернення до Парламенту (стосувалося лише певних типів полів). **Inclosure Act 1845** (Генеральний акт про огороджування): Створив постійний державний орган — Комісію з огороджування (). Відтепер для огороджування не потрібен був окремий закон для кожного села; комісари мали повноваження затверджувати проєкти на місцях. Цей акт також вперше законодавчо закріпив (хоч і в обмеженому обсязі) необхідність виділення ділянок для публічного відпочинку () та садів для бідних.
Статистика Згідно з даними Парламенту Великої Британії, динаміка процесу була такою: **1750–1819 роки:** Ухвалено 3828 актів (основний етап ліквідації общинних земель). **1800–1850 роки:** Близько 700 приватних актів стосувалися маєткових земель. Загалом до 1914 року акти охопили понад 20% площі Англії. Вважається, що решта земель була огороджена раніше (у Тюдорівську епоху) або не підлягала огороджуванню (гірські райони, королівські ліси).
Соціально-економічні наслідки Наслідки парламентських огороджувань є предметом тривалої дискусії в історіографії між «оптимістами» (економічна ефективність) та «песимістами» (соціальна катастрофа).
Аграрна революція та ефективність Прихильники огороджування (сучасники, такі як Артур Янг, та історики-економісти XX ст.) стверджували, що ліквідація відкритих полів була необхідною умовою для зростання продуктивності. **Раціоналізація:** Консолідація розрізнених смуг в єдині ферми дозволила землевласникам ефективніше інвестувати в дренаж та добрива. **Інновації:** Стало можливим впровадження чотирипільної системи (Норфолкська сівозміна) та селекційного тваринництва, що було неможливим за умови вільного випасу худоби сусідів на спільних полях. **Продовольча безпека:** Зростання врожайності дозволило прогодувати населення Британії, яке стрімко зростало в епоху індустріалізації (з 5,7 млн у 1750 до 16,6 млн у 1850 році).
Соціальні втрати та «Первісне накопичення» Соціальні історики (Дж. Л. Гаммонд, Е. П. Томпсон) та марксистська школа наголошують на руйнуванні традиційного сільського укладу. В «Капіталі» Карл Маркс описував парламентські акти як «декрети про експропріацію народу», що стали ключовим етапом первісного накопичення капіталу.
Основні групи постраждалих: **Коттери та сквотери** (): Найбідніші верстви, які часто не мали юридичних прав на землю, але виживали завдяки праву випасу гусей/корів та збору палива на громадських пустищах. Після огороджування вони втратили ці ресурси без жодної компенсації. **Дрібні власники** (): Хоча вони отримували наділи, витрати на обов'язкове огороджування (послуги комісарів, встановлення парканів, копання ровів) часто перевищували вартість самої землі. Це змушувало їх продавати ділянки великим лендлордам і ставати найманими робітниками.
Таким чином, огороджування пришвидшило формування класу безземельних пролетарів, які згодом стали робочою силою для фабрик Манчестера та Бірмінгема.
Економічні оцінки: Погляд Австрійської школи Представники Австрійської економічної школи та лібертаріанські теоретики розглядають Акти про огороджування крізь призму теорії прав власності, пропонуючи складнішу оцінку, ніж просте схвалення приватизації. Їхня позиція базується на розрізненні між ринковим встановленням власності та державним розподілом привілеїв.
Проблема «Трагедії спільного» З точки зору праксеології (Людвіг фон Мізес), система відкритих полів та громадських угідь створювала класичну проблему, відому пізніше як Трагедія спільного (). Оскільки пасовища були «нічиїми» (або спільними), жоден окремий селянин не мав стимулу інвестувати в покращення землі (дренаж, засів травами), але кожен мав стимул випасати якомога більше худоби, що виснажувало ресурс. Перехід до приватної власності (огороджування) створив механізм часової преференції: власник зацікавлений у збереженні капітальної вартості землі для майбутнього, а отже — у раціональному господарюванні. У цьому сенсі австрійці погоджуються, що огороджування підвищило економічну ефективність.
Критика методу: «Феодалізм, а не капіталізм» Водночас, такі мислителі як Мюррей Ротбард та Ганс-Герман Гоппе, критикували *спосіб*, у який відбувалися парламентські огороджування. Вони аргументують, що справжнє право власності виникає через гомстед () — першозаволодіння та обробіток землі. Селяни, які століттями обробляли землю та користувалися угіддями, де-факто мали на них права власності (узуфрукт), навіть якщо це не було закріплено у статутному праві. Акти про огороджування часто ігнорували ці права, передаючи землю політично впливовим лендлордам. Ротбард зазначав, що це був акт державного насильства та перерозподілу багатства на користь олігархії, що суперечить принципам вільного ринку.
Таким чином, для багатьох сучасних прихильників вільного ринку Акти про огороджування є прикладом не «народження капіталізму», а прояву кроні-капіталізму (кумівського капіталізму), де держава втручається в економіку, щоб надати привілеї обраним коштом дрібних власників.
Вплив на індустріалізацію Альберт Джей Нок, впливовий лібертаріанський автор, у своїй праці «Наш ворог — держава» (1935) стверджував, що огороджування створило штучний надлишок робочої сили. Позбавивши людей доступу до засобів існування (землі), держава змусила їх іти на фабрики на умовах, які були б неприйнятними для вільної людини, що має альтернативу у вигляді власного господарства. Це створило пролетаріат не через ринкову еволюцію, а через законодавчий примус.
Опір та заворушення Всупереч поширеному міфу про мирний характер законодавчих змін, акти про огороджування часто супроводжувалися локальним спротивом, який іноді переростав у бунти: **Знищення огорож:** Найпоширеніша форма протесту — нічне руйнування нових парканів, засипання канав та підпали живоплотів. У деяких графствах це набувало системного характеру. **Заворушення в Отмурі** (, 1830–1835): Один із найвідоміших епізодів. Жителі семи сіл навколо болотистої місцевості Отмур (Оксфордшир) роками руйнували огорожі після того, як акт 1815 року позбавив їх прав на випас. Протестувальники патрулювали межі, стверджуючи, що «земля належить людям». **Повстання 1549 року** (історична паралель): Хоча це відбулося раніше, повстання Кета () в Норфолку почалося саме як протест проти огороджувань, коли повстанці почали зносити паркани місцевих поміщиків. Ця історична пам'ять підживлювала опір і в XVIII-XIX століттях.
Вплив на ландшафт Акти про огороджування радикально змінили візуальний образ Англії, створивши той «клаптиковий» пейзаж (), який сьогодні вважається традиційним: **Геометрія полів:** Замість величезних відкритих масивів з'явилися невеликі, правильної геометричної форми поля, розділені живоплотами () з глоду або кам'яними стінами (на півночі та заході). **Дорожня мережа:** Комісари з огороджування прокладали нові дороги. На відміну від старих звивистих стежок, «парламентські дороги» були прямими та широкими (стандартна ширина часто становила 40 футів або ~12 метрів), з широкими трав'яними узбіччями для перегону худоби. **Зміни в розселенні:** Раніше селяни жили скупчено в центрі села (nucleus village), а поля були навколо. Після огороджування фермери почали будувати окремі хутори () безпосередньо на своїх нових консолідованих ділянках, віддаляючись від громади.
Оцінка в культурі та літературі Масштабні зміни ландшафту та соціальної структури знайшли глибокий відгомін в англійській літературі. Поети та письменники часто ставали голосом тих, хто втратив доступ до землі.
Поезія «селянського поета» Найвиразнішим критиком Актів про огороджування був поет Джон Клер (1793–1864), якого називали «селянським поетом» (). Сам будучи сільським робітником з Нортгемптоншира, він став свідком огороджування свого рідного села Гелпстон (Helpston) за актом 1809 року. У своїх поемах, зокрема «The Mores» («Пустища») та «The Village Minstrel», Клер оплакував втрату свободи та руйнування природи:
Клер сприймав огороджування не як економічний прогрес, а як акт тиранії, що «повісив на природу кайдани» і перетворив вільних селян на рабів.
«Покинуте село» Поема Олівера Ґолдсміта «Покинуте село» (, 1770) стала символом засудження збезлюднення села заради примх багатіїв. Хоча Ґолдсміт описував руйнування села заради створення ландшафтного парку (що було іншою формою огороджування), його рядки про те, що «багатство зростає, а люди занепадають» (Ill fares the land, to hastening ills a prey, / Where wealth accumulates, and men decay), часто цитували противники парламентських актів.