Дойна з вузлами (, також , ) — архаїчний жанр румунської вокальної традиції, що вирізняється переривчастою, «заїкуватою» виконавською технікою. Цей стиль створює напружений та експресивний ефект, за якого голос ніби на мить «застрягає» або зупиняється, перш ніж знову відновити звучання.

Жанр є різновидом дойни — імпровізаційної сольної пісні, що виконується без метричного супроводу у вільному темпі. На відміну від звичайної дойни, дойна з вузлами характеризується особливою технікою вокальної орнаментики, заснованою на коротких, різких звуках, що виникають на початку ноти завдяки акцентованій роботи голосової щілини.

Одна з народних назв цього стилю —  — регіональна назва дойни в Марамуреші, Лепуші та Оаші; не слід плутати з танцем хора. («гортанна дойна», «спів із гортані») — підкреслює, що складна вокальна артикуляція зосереджена безпосередньо в гортані, на відміну від більш відкритого, грудного співу.

Пісні цього жанру збереглися лише в північно-західній Олтенії, а також в регіонах , Марамуреш та . Вони вважаються однією з найбільш архаїчних форм румунської дойни. Сьогодні жанр перебуває на межі зникнення.

У 2009 році дойна з вузлами разом з іншими різновидами дойни була внесена до Списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Дойна як жанрова основа

Дойна — традиційний румунський жанр сольного співу, що виражає глибокі особисті почуття: тугу, самотність, біль і кохання. Вона вирізняється вільним ритмом (parlando rubato), індивідуальною імпровізацією та розвиненою орнаментикою, зокрема мелізмами. Музичний матеріал будується на коротких мелодичних формулах, які виконавець варіює на власний розсуд.

На відміну від поширеної ліричної пісні, дойна не є колективним виконанням, а має сповідальний, інтимний характер, подібний до плачу або внутрішнього монологу. Ліричні пісні зазвичай мають чіткий метр і регулярний ритм, тоді як дойна виконується у вільному, гнучкому темпі. Той самий текст може бути виконаний як дойна або як пісня — відмінність полягає в музичному стилі та характері виконання.

Розмежування цих жанрів сягає праць Константина Бреїлою, який увів поняття «дойна у власному розумінні» () на противагу «пісні у власному розумінні» ().

У румунській традиції існує багато народних назв дойни, що відображають її музичні особливості, ландшафтний або ситуаційний контекст виконання та характер емоції: ([довга] дойна), (довга пісня), (протяжна), (дойна з вузлами), (хоре (дойна) з вузлами), (гортанна дойна), (як на гірській полонині), (як на заплаві), (як на схилі), (як у горах), (як у полі), (лісова), (пагорбова), (прощальна), (любовна), (гайдуцька), (журлива) та іншіУ перші десятиліття XX століття термін «дойна» в сільській культурі вживався лише як одна з багатьох назв пісень цього жанру. Так, у 1930 році Константин Бреїлою зафіксував слова інформанта з жудецю Горж (Олтенія): «Старі люди не розуміють, що таке дойна. Я розумію, бо знаю з книжок: дойна — це (довга пісня)» (). З часом інформанти середнього віку, які здобули шкільну освіту й брали участь в інституціоналізованих формах «народної культури» та аматорського мистецтва, почали описувати дойну як «музичний жанр самотньої людини» або як «особливе внутрішнє переживання». Крім того, під впливом фольклоризму, мас-медіа та фестивальних практик вони почали називати дойнами більшість пісень, що виконуються в повільному темпі, зокрема й ті, які мають регулярну складову ритміку (giusto syllabic), унаслідок чого межа між дойною та іншими ліричними жанрами поступово розмивалася ()..

Архаїчна форма дойни з характерною переривчастою вокальною технікою збереглася лише у двох регіонах Румунії: у жудеці Горж (Олтенія) — як , та в регіонах Оаш, Марамуреш і Лепуш — як або .

Історія дослідження Перший опис характерного співу «з вузлами» належить угорському композитору й етномузикологу Белі Бартоку. На початку XX століття він охарактеризував румунську дойну з Марамурешу як таку, що містить «схлипуючі тони», які він у німецькій мові назвав . Барток не подавав докладного опису вокальної техніки, але зазначав, що вважав ці звуки «неможливими для відтворення сторонніми». Використаний ним німецький термін згодом закріпився в румунській етномузикологічній літературі.

Під час своєї експедиції до Марамурешу Барток не зафіксував виконання з вузлами у чоловіків, що привело його до висновку про винятково жіночий характер цієї техніки. Однак подальші дослідження румунських етномузикологів не підтвердили цього висновку.

У 1930-х роках Константин Бреїлою здійснив записи зразків doina cu noduri в Олтенії та в жудеці .

У наступні десятиліття дойна з вузлами стала об'єктом польових досліджень і аналітичних праць низки румунських етномузикологів, зокрема: , , Еудженія Черня, , Георге Поп, Памфіл Білціу, та Константин Секаре.

Технічні та музичні особливості

Вокальна техніка Виконавська техніка дойни з вузлами ґрунтується на особливому способі звукоутворення, за якого звук виникає в горлі з активною участю голосової щілини. Перед кожним музичним тоном формується короткий, різкий «удар» голосової щілини — так званий «вузол» (), — який перериває повітряний потік і створює гортанний, стислий звук. Цей ефект не лише чутний, а й фізіологічно відчутний як напруження м'язів навколо голосового апарату. «Вузол» виникає не на самій ноті, а в момент її атаки, утворюючи своєрідне «заїкання» — орнаментальний елемент перед звуком. У досвідчених співаків кожен «вузол» включає тонку підготовку: непомітний дотик до нижчої ноти, за яким слідує швидкий висхідний перехід і різка фіксація на цільовій висоті. Ця техніка потребує значного вокального контролю і вважається ознакою виконавської майстерності.

Тіберіу Александру та Емілія Комішел дізналися від сільських виконавців, що "одні співають , інші — з горла (), а дехто уточнював: "не глибоко, не з горла, а (із ділянки гортані). Народна традиція розрізняє тут два принципово різні способи звукоутворення. Спів «із горла» () передбачає глибокий, відкритий і протяжний стиль, заснований на грудному резонансі та вільному проходженні звуку, що нагадує деякі східні вокальні техніки. Натомість спів є спеціальною вокальною технікою, за якої звук формується у верхній частині горла, в ділянці гортані (народна назва цієї ділянки — ). Самі «вузли» (), що надають співу характерної переривчастої фактури, є результатом віртуозної роботи голосової щілини — її різкого та швидкого змикання і розмикання. Отже, якщо спів ґрунтується на безперервному резонансі, то техніка  — на віртуозній артикуляції та перериванні звуку для створення унікального орнаменту.

Зазвичай «вузли» виконуються на голосних , або , яким передує звук «h», що підсилює гортанний удар. Коли орнамент з'являється поза віршованим текстом, його виконують на рефренних вигуках (наприклад, ).

Виконання «вузлів» вважається проявом віртуозності. Деякі менш обдаровані виконавці здатні відтворювати лише мелодичну лінію відповідних формул, не виконуючи самі «вузли». «Не кожен може це зробити — обирають лише тих, хто вміє співати з вузлами», — зазначав виконавець із Марамуреша.

Еудженія Черня зазначає, що народний вислів «з вузлами» є точнішим і образнішим позначенням вокальної техніки, характерної для дойн з Марамуреша та Оаша. Він значно ближчий до реальності, ніж терміни, інколи вживані фольклористами, як-от «звук, подібний до гикавки» () або «булькотливі звуки» (), якими намагалися описати особливості місцевого виконання.

Регіональні особливості Хоча техніка «вузлів» у регіонах Марамуреш і Оаш є подібною, між ними існують важливі відмінності. У Марамуреші (особливо в районах Сигіт і Вишово) «вузлові формули» мають складніший, синкопований ритм, тоді як в Оаші ритм таких фраз зазвичай регулярний і простіший. Ці відмінності підкреслюють багатство та локальну специфіку архаїчних форм дойни.

В Олтенії, у повіті Горж, «вузли» виражені м'якше. Тут дойна з вузлами може супроводжуватися хеулітом — ще однією архаїчною технікою співу, подібною до альпійського йодлю

Характерною рисою з Марамуреша є відсутність будь-яких інших типів орнаментації, окрім «вузлів». В олтенських дойнах «вузли» є лише одним із кількох видів орнаментації.

Окрім основних ареалів поширення, поодинокі випадки виконання дойна з вузлами зафіксовано й поза цими регіонами, зокрема в селі Ведестріца (повіт Олт), яке межує з повітом Горж. Ця локальна традиція має власні особливості: мелодія ґрунтується на дорійському ладі з рухомим четвертим ступенем, але з ще більшою нестабільністю висоти (третій ступінь інколи несподівано з'являється як мажорний). Самі «вузли» виконуються легко, як у Горжі, проте орнаментація відрізняється: гортанна зупинка тут супроводжується форшлагом, що починається з нижнього півтону основної ноти.

Сучасний стан Поступове зникнення архаїчної вокальної манери виконання, характерної для doina cu noduri, супроводжувалося зміною ставлення до неї в самих сільських громадах. Уже на початку ХХ століття такі мелодії сприймалися молодшим поколінням як застарілі й навіть комічні. Показовий приклад наводить Константин Бреїлою, який у серпні 1930 року в селі Рунку (повіт Горж, Олтенія) записав розповідь 9-річної школярки Марії Арбаджік. Дівчинка насмішкувато говорила про гортанні звуки, характерні для старих мелодій, які виконувала її мати. Вона порівнювала їх з «ослячим ревом» і заявляла, що ці пісні «такі некрасиві, що хочеться втекти».

Подібне ставлення зафіксувала й Сперанца Редулеску під час польових досліджень 1985 року. У місті Залеу (повіт СелажСелаж — це повіт у Трансильванії, суміжний з Марамурешем, Оашем і Лепушем та зазнав впливу їхньої культури.), 25-річна Ленуца Петруш заявила: З цими «вузлами» ми навіть не вважаємо це піснею. Ми кажемо, що ці жінки не вміють співати. Мені не подобалося, як вона співала з вузлами.

Сучасні виконавці Ніколае Пі́ціш (; 1939—2022) — румунський народний співак і пастух із Лепуша. Він здобув популярність після виконання дойн і гри на тримбіці та подвійному флуєрі у фільмі «» (1976), присвяченому гайдуку Пінті Хороброму з Марамуреша. Як носій архаїчного стилю гортанного співу дойни, Піціш у 2012 році був визнаний «Живим людським скарбом» і відзначений низкою нагород за внесок у збереження нематеріальної культурної спадщини.

Меріоара Мурешан (; нар. 1960) — сучасна співачка з Марамуреша, до репертуару якої входять традиційні гортанні дойни. Вона почала збирати їх у дитинстві, подорожуючи селами, і виконує їх в автентичній манері, успадкованій від старших поколінь.

Примітки Коментарі

Джерела

Література

Посилання

Додаткова література