Емілі Роуз Керолайн Вілсон (; 1971) — британсько-американська антикознавиця, письменниця та перекладачка. Вона є професоркою антикознавства в Пенсільванському університеті. 2018 року її переклад «Одіссеї» Гомера став першим віршованим перекладом англійською, зробленим жінкою. Її переклад «Іліади» вийшов у 2023 році.

Вілсон також є авторкою кількох книг, зокрема «Знущання смертю: Трагічне переживання від Софокла до Мільтона» (2004), «Смерть Сократа: Герой, лиходій, базіка, святий» (2007) та «Найбільша імперія: Життя Сенеки» (2014).

Раннє життя та освіта Емілі Роуз Керолайн Вілсон народилася 1971 року в Оксфорді, Англія. Її батьки — Кетрін Дункан-Джонс (1941—2022), дослідниця єлизаветинської літератури, та А. Н. Вілсон, письменник. Її дядько по материнській лінії був дослідником римської історії в Кембриджському університеті, а її бабуся по материнській лінії, Елсі Дункан-Джонс, була науковицею Бірмінгемського університету, як і її дід по материнській лінії. Її молодша сестра — Бі Вілсон, кулінарна письменниця.

1994 року Вілсон закінчила Коледж Бейлліол в Оксфорді, отримавши ступінь бакалавра з гуманітарної літератури (Literae humaniores), класичної літератури та філософії. У 1996 році вона отримала ступінь магістра філософії з англійської літератури епохи Відродження в Коледжі Тіла Христового в Оксфорді та ступінь доктора філософії з класичної та порівняльної літератури в Єльському університеті 2001 року.

2003 року Вілсон отримала премію Чарльза Бернгаймера () від Американської асоціації порівняльного літературознавства за свою дисертацію «Чому я перепроживаю?: Трагічне виживання грецькою, латинською та англійською мовами» ().

Кар'єра З 2002 року Вілсон викладає на кафедрі класичних студій Пенсильванського університету. Свою першу книгу «Знущання смертю: трагічне переживання від Софокла до Мілтона» (; 2004) вона розробила на основі своєї докторської дисертації та присвятила її своїй бабусі Елсі Дункан-Джонс. За словами Вайатта Мейсона, американського критика, книга «розглядає те, як смертність уявлялася в трагічній традиції Мільтоном, Шекспіром, Сенекою, Софоклом та Евріпідом». В огляді Renaissance Quarterly Маргарет Дж. Арнольд () пише: «Виклад ставить під сумнів аристотелівські ідеї трагічної структури, катарсису та загальноприйнятого героїзму».

2006 року Вілсон отримала стипендію Римської премії від Американської академії в Римі з досліджень епохи Відродження та раннього Нового часу. Її наступну книгу, «Смерть Сократа: герой, лиходій, базіка, святий» (; 2007), британська дослідниця Керолайн Ларрінгтон описала як «життєрадісний та повчальний опис подій, пов'язаних зі стратою Сократа за допомогою напою з болиголова, який він сам прийняв; ймовірні історичні причини його суду та вироку; та способи, якими пізніші епохи — від безпосередніх наступників Сократа серед греків, через римлян, християнських апологетів, мислителів епохи Відродження, мудреців епохи Просвітництва та стурбованих сучасних людей — розуміли смерть Сократа».

Наступні книги Вілсон були зосереджені на Сенеці Молодшому, римському трагічному драматургові. 2010 року вона переклала трагедії Сенеки разом зі вступом та примітками у збірці «Шість трагедій Сенеки» (). У 2014 році вона опублікувала книгу «Найбільша імперія: життя Сенеки» (), також опубліковану під альтернативною назвою «Сенека: життя» (). Британський науковець Тім Вітмарш написав у рецензії на книгу для «Literary Review»: «Ця розумна та наукова книга — це не просто дослідження багатогранної та суперечливої особистості. Вона також задумана як урок для нашого часу. Сенека, стверджує Вілсон, був „найпроникливішим римським аналітиком споживацтва та розкоші“».

Вілсон стала всесвітньо відомою завдяки своєму перекладу «Одіссеї» 2018 року, адже ЗМІ привернули увагу до того, що вона стала першою жінкою, яка опублікувала переклад цього твору англійською мовою. Інтерв'ю з Робертом Вудом () 2019 року, опубліковане в Los Angeles Review of Books, містить позицію Вілсон щодо уваги ЗМІ через це. Вілсон прокоментувала: «Стилістичний та герменевтичний вибір, який я роблю як перекладачка, не зумовлений моєю гендерною ідентичністю. Інші жінки-перекладачки Гомера, такі як Керолайн Александер англійською, Роза Онесті італійською та Анна Дасьє французькою, зробили зовсім інший вибір, ніж мій». Газета «Нью-Йорк таймс» назвала «Одіссею» Вілсон однією зі 100 визначних книг 2018 року, і книга потрапила до короткого списку Національної премії за переклад 2018 року.

2019 року Вілсон отримала стипендію Мак-Артура за свою роботу з ознайомлення нової аудиторії з класичною літературою, а також була призначена професоркою гуманітарних наук у Жіночому коледжі 1963 року в Пенсільванському університеті.

2020 року Вілсон приєдналася до журі Букерівської премії разом із Маргарет Басбі (голова), Лі Чайлдом, Саміром Рахімом та Лемном Сіссеєм. Того ж року вона отримала стипендію Гуггенгайма на підтримку своєї роботи з перекладу «Іліади».

У вересні 2023 року видавництво W. W. Norton & Company опублікувало англійський переклад «Іліади» Вілсон. Книга містить вступ, карти, генеалогічні дерева, глосарій та текстові примітки. Вона розробляла книгу протягом попередніх шести років.

Переклад «Одіссеї»

Медлін Міллер, у своєму огляді перекладу «Одіссеї» для «The Washington Post» написала, що Вілсон «надає пріоритет швидкості та оповідному напору Гомера, прагнучи вловити те, що вона називає „спритним галопом“ його віршів. Вона пише ямбічним п'ятистопним ямбом, вражаюче обмежуючись тією ж кількістю рядків, що й в оригіналі Гомера». У огляді для «London Review of Books» Колін Берроу () обговорює «складне завдання перекладу поеми такою ж кількістю ямбічних п'ятистопних рядків, скільки гекзаметрів в оригіналі», пишучи: «[щ]об досягти такого рівня стиснення, їй доводиться значною мірою покладатися на односкладові слова та приймати чіткі, а іноді й спрощуючі рішення щодо того, які з гомерівських висновків зробити явними».

У рецензії для NPR Анналіза Квінн () написала: «Проєкт Вілсон, по суті, прогресивний: позбутися всіх багатовікових словесних та ідеологічних наростань — християнізації (Гомер передує християнству), ностальгії, додаткового сексизму (епоси й так достатньо сексистські) та вікторіанських евфемізмів — щоб розкрити щось свіже та чисте». У перекладі Вілсон поневолених персонажів часто називають «рабами» (), а не «служницями» () чи «слугами» (), а перекладацькі примітки пояснюють вибір слів; обговорюючи старіші переклади «Одіссеї» з Анною Норт у Vox, Вілсон сказала: «Це мене якось приголомшує… скільки зусиль, здається, потрібно вкладати, щоб зробити рабство невидимим».

Медлін Міллер також обговорила вибір слів Вілсон, зокрема слово «раб» (), і написала: «Можливо, більш суперечливим буде її переклад відомого першого рядка, який Вілсон подає як „Розкажи мені про складну людину“». Про перші рядки перекладу Вілсон Ваятт Мейсон написав: «Коли я вперше прочитав ці рядки на початку цього літа в «The Paris Review», де опубліковано уривок, я був приголомшений», а щодо використання слова «складний» () у першому рядку, «геніальність вибору Вілсон частково полягає в його уявній прямолінійності».

Переклад «Іліади» У рецензії на «Іліаду» Вілсон для газети «Вашингтон пост» Наоїс Мак Суїні, британська історикиня, написала: «Вілсон уникає двох пасток, у які потрапляє більшість перекладів „Іліади“, долаючи неминучі розриви між давньогрецькою та англійською мовами — невиправданого прославляння насильства з одного боку та нудьги з іншого. Це дозволяє Вілсон ефективніше розкрити справжні теми поеми: людські стосунки, що об'єднують нас у спільноти, які стають гірко-солодкими через смертність і втрати». У «Єльському огляді» Емілі Грінвуд, британська дослідниця Стародавньої Греції, написала: «Як зазначила Сімона Вейль у своєму проникливому есе 1941 року [], зрештою, кожен платить, духовно, якщо не матеріально: слава та марність переплетені. Вілсон бездоганно відтворює цю трагічну структуру, іноді точно знаючи, коли працювати поза межами та між рядками Гомера».

За словами британської письменниці Шарлотти Гіґґінс, «Читаючи „Іліаду“ посеред повномасштабного вторгнення Росії в Україну, про яке я писала, я усвідомила цю поему по-новому та тривожно». Гіґґінс також каже, що переклад Вілсона ямбічним пентастопом «тече швидко, як кривава річка, кишить гуркотливими звуками війни, вибухає жагою воїнів до битви, і майже кожен рядок пульсує нескінченними, жахливими втратами та жалобою: смерть за смертю за смертю». У рецензії для «New Statesman» Ровен Вільямс, колишній архієпископ Кентерберійський, написав: «Рішення використовувати неримований ямбічний пентастоп для перекладу є дуже вдалим; це свого роду ритм за замовчуванням для багатьох англійських віршів, особливо для довгих оповідних віршів, метр, який ненав'язливо відображається на звичайних мовленнєвих моделях і утримує нашу увагу достатньо, щоб тримати нас у колі під час менш яскравих уривків».

«Kirkus Reviews» відзначив «короткість рядків Вілсон» порівняно з іншими перекладачами, які, «сприяючи її невибагливій дикції та ліризму, приємні для ока читача та, здається, допомагають розуму осягнути всю широту полотна Гомера в будь-який момент, водночас захоплюючись деталями». У рецензії для «The New York Times» антикознавиця Наталі Гейнс написала: «Переклад Вілсон гомерівської грецької мови завжди життєрадісний та виразний. Трапляються випадкові промахи в регістрі, які здаються трохи недоречними… Але Вілсон хоче, щоб цю версію читали вголос, і виконати це, безумовно, було б весело».

Грем Вуд () для «The Atlantic», зауважує, що «її сучасна мова іноді здається надто сучасною».

Особисте життя Вілсон живе в Пенсільванії, США, поблизу кампусу Пенсільванського університету. У неї три доньки. Раніше вона була одружена з письменником Марко Ротом.

Вілсон стала громадянкою США 2022 року.

Вибрані роботи

Книги

alternate title for The Greatest Empire: Seneca: A Life. Penguin Books. ISBN 9781846146374.

Переклади

[Wilson translated Helen, The Bacchae, The Trojan Women and Electra in this volume]

Статті

The Dramaturgy of Senecan Tragedy by Thomas Kohn, review, Classical Journal, 7 September 2013. «Homer's Iliad. Translated by Anthony Verity», review, Translation and Literature volume 22, issue 2; 2013. doi:10.3366/tal.2013.0116. Seneca, the fat-cat philosopher, The Guardian, 27 March 2015. Found in translation: how women are making the classics their own, The Guardian, 7 July 2017.

Виноски

Посилання

(book excerpt) Emily Wilson on Translations and Language (Ep. 63) (Wilson interview by Tyler Cowen, with transcript, 27 March 2019) Reviews by Emily Wilson at the London Review of Books Articles by Emily Wilson at The New Republic Articles by Emily Wilson at The Times Literary Supplement