Домово́дство — ведення домашнього господарства, важлива сфера життєдіяльності людини, структура якої залежить від основного господарсько-культурного типу.
Історія На території України, де традиційно переважали землеробство й скотарство (у гірських районах — переважно скотарство), а також розвивалися промисли та ремесла, домоводство було чітко структурованим. До 1930—1940-х років панувала мала трипоколінна сім’я (батьки та один одружений син із родиною), що, за ЕСУ, забезпечувала спадкоємність традицій і «була основою етнопедагогіки». Землеробство (рільництво, садівництво, городництво) становило матеріальну основу життя родини.
У домашньому господарстві існував чіткий розподіл праці. Чоловіки переважно займалися рільництвом, садівництвом, мисливством, рибальством, бджільництвом і доглядом за кіньми та волами. Жінки відповідали за городництво, приготування їжі, випікання хліба, переробку молочних продуктів, прання, шиття, прядіння, ткацтво, виховання дітей, заготівлю продуктів на зиму та впорядкування оселі. Соціалізація дітей починалася змалку: хлопців готували до польових робіт і пастухування, дівчат — до хатньої праці. Старші члени родини виконували легшу роботу й дрібні ремесла.
Друга половина ХХ сторіччя ознаменувалася переходом до двопоколінної сім'ї та зростанням міського населення, значною мірою за рахунок сільських мігрантів. Це спричинило трансформацію традиційного поділу праці: у 1960—1970-х роках чоловіки й жінки дедалі частіше виконували хатню й господарську роботу спільно. Така демократизація побутових відносин характерна і для сучасних родин, у яких домашнє господарство ведеться без жорсткого поділу.
Примітки
Джерела
Література
Культура і побут населення України: навч. посіб. — К., 1991. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. — К., 1995. Українська етнологія: навч. посіб. — К., 2007.