Синдром Вількомірського () — це публічне явище, коли представляють себе як євреї, які пережили Голокост, або євреї з травмою Голокосту в родині. Це вважається шахрайством і особливо поширене як форма літературної містифікації в мемуарах .
Термін є посиланням на синдром Мюнхгаузена і названий на честь Біньяміна Вількомирського, псевдоніма, який використовував автор книги (1995), , які спочатку отримали позитивну репутацію та кілька нагород. Викриття 1998 року про те, що книга була заснована на вигадках, ініціювало публічні дискусії в Німеччині, а в 2001 році в відбулася конференція на тему «».
, журналіст, який оприлюднив історію про Вількомірського, стверджує, що справу слід розглядати як продукт більшої індустрії матеріалів, пов'язаних з Голокостом, та академічних , де економічні стимули призводять до створення матеріалів, що мають незначну або взагалі не мають цінності. Окрім занепокоєння щодо самих шахрайських дій, багато випадків неправдивих історій про Голокост також критикуються за те, що вони сприяють заявам заперечувачів Голокосту про нібито фальсифікацію ширших подій геноциду«Perhaps 80 or 90 % of what Mr. Avey says is true, but the problem is that deniers have this wonderful habit of fixing on every single thing which is obviously not true.» Пізніші випадки, які обговорювалися в Німеччині як приклади синдрому Вількомірського, включають , Вольфганга Зайберта, Пітера Лота і .
Випадки
Автори
Міша Дефонсека
Лорель Роуз Вілсон
Інші публічні діячі
неправдиво стверджував, що його бабуся та дідусь були єврейськими біженцями від Голокосту , колишній член Пітер Лот (нар. 1943), співпозивач у судовому процесі проти колишнього охоронця концтабору Штуттгоф, стверджував, що народився в таборі та в дитинстві піддавався медичним експериментам.
Твори
(1995) (1997) (2005) (2009) (2011)
У медіа У фільмі 2007 року молодий чоловік стає одержимим Голокостом та починає вірити, що він пережив Голокост.
Примітки