Директива про справляння плати з транспортних засобів за користування дорожньою інфраструктурою (або директива про Євровіньєтку ) — нормативно-правовий акт Європейського Союзу, який регулює стягнення плати за користування дорогами комерційними транспортними засобами. Хоча спочатку основна увага приділялася стягненню плати за інфраструктуру («дорожні збори»), пізніше також почали враховуватися зовнішні витрати.

Історія У 1993 році Європейські Спільноти ухвалили першу директиву про стягнення плати за користування дорожньою інфраструктурою, відому як Директива про «Євровіньєтку» (93/89/ЄЕС). 17 червня 1999 року директиву було переглянуто та замінено Директивою про справляння плати з транспортних засобів за користування дорожньою інфраструктурою (1999/62/ЄС).

Заклики до перегляду Директиви 1999/62/ЄС лунали вже на момент її набрання чинности, оскільки Європейська комісія під керівництвом комісара з питань транспорту Ніла Кіннока сама закликала до зовнішніх витрат у транспортній сфері в різних документах. Серед них були «Зелена книга про справедливе та ефективне ціноутворення на транспорті» 1995 року «Біла книга про ціноутворення» 1998 року, а також «Біла книга ЄС про європейську транспортну політику до 2010 року» 2001 року.

Також посилився тиск з боку держав-членів щодо перегляду директиви та пошуку єдиного регулювання для окремих баз розрахунку ставок плати за проїзд. Кілька країн запровадили або запланували нові системи , що посилило заклик до єдиних рамкових умов, оскільки завжди існував ризик того, що запроваджена плата за проїзд буде оскаржена в Європейському Суді Справедливості іншими країнами або зацікавленими групами. Дискусії у 2003 році щодо розширення австрійської системи еко-балів, яка передбачала максимальну кількість поїздок, також стосувалися майбутнього перегляду директиви про стягнення плати за проїзд дорогами та можливості співфінансування великих трансальпійських залізничних проектів, таких як Бреннерський базовий тунель, за рахунок доходів від плати за проїзд. ЄС продовжив дію системи еко-балів, але на той час вантажівки були звільнені від обмежень на рух через Австрійські Альпи.

Влітку 2003 року Європейська комісія представила свій перший проєкт оновлення Директиви 1999/62/ЄС. Обговорення в Раді Міністрів та Європейському парламенті були інтенсивними, що вимагало двох читань у кожному органі. Особливо спірними питаннями були включення зовнішніх витрат, сфера дії директиви та використання доходів. 15 грудня 2005 року Європейський Парламент схвалив компромісний проєкт, а 27 березня 2006 року Рада Міністрів (міністри транспорту) ухвалила Директиву 2006/38/ЄС. Вона набула чинності 9 червня 2006 року після публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

У середині 2008 року Комісія ЄС представила проєкт перегляду Директиви 1999/62/ЄС (Директива про стягнення плати за проїзд до доріг), який має на меті зробити можливим врахування зовнішніх витрат у розрахунках плати за проїзд у майбутньому.

Компроміс щодо перегляду директиви ЄС про стягнення плати за користування дорогами, прийнятий Радою міністрів транспорту ЄС у Люксембурзі в жовтні 2010 року, по суті підтверджує розподіл зовнішніх витрат у сфері вантажних перевезень. Хоча більше не вважаються фактором зовнішніх витрат, плата за проїзд все ще стягується як суто з диференційованими за часом доплатами до 175 відсотків.

Зміст Директива 2006/38/ЄС не зобов'язує держави-члени запроваджувати плату за користування дорогами або плату за проїзд. Однак, якщо країни запроваджують плату для вантажівок на дорогах транс'європейських мереж, вони повинні дотримуватися положень Директиви.

Сфера застосування директиви Директива тепер поширюється на всі вантажівки понад 7,5 тонн (раніше 12). т), до 2012 року вантажівки були дозволені лише з 12 оподатковуються Сферу застосування директиви було розширено лише з автомагістралей на всі європейські дороги. Директива конкретно стосується Транс'європейських мереж, але інші положення залишає на розсуд держав-членів відповідно до принципу субсидіарності. Розрахунок Дохід від зборів не повинен перевищувати витрати на інфраструктуру (витрати на будівництво, експлуатаційні витрати). Однак існують варіанти диференціації зборів залежно від часу та викидів, а також додаткові механізми контролю (див. варіанти для чутливих зон). Використання виручених коштів Держави-члени вирішують, як використовувати доходи. Для забезпечення розвитку транспортної мережі в цілому, доходи від плати за проїзд повинні використовуватися на благо транспортного сектору та для оптимізації загальної транспортної системи. Варіанти для чутливих зон Це доплати у розмірі 25 Певний відсоток можливий для чутливих районів. Додаткові надходження мають бути використані для перехресного фінансування розширення залізничної мережі. Це має на меті забезпечити управління рухом транспорту (особливо транзитного ), зокрема в екологічно чутливих районах, таких як Альпи . У цьому контексті зараз обговорюється запровадження нового інструменту контролю, так званої . Директива дозволяє недискримінаційне застосування додаткових заходів для протидії заторам, пов'язаним з часом та місцем розташування, а також для боротьби з впливом на навколишнє середовище, включаючи погану якість повітря.

Див. також

Посилання

Директива 1999/62/ЄС EU Prelex Werdegang der revidierten Richtlinie im interinstitutionellen Verfahren der EU Euractiv EU-Newsportal mit Positionen von Interessengruppen zur Wegekostenrichtlinie (englisch) A Price Worth Paying – A guide to the new EU rules for road tolls for lorries Leitfaden zur revidierten Richtlinie durch Transport and Environment (PDF auf Englisch; 1,63 MB)

Примітки