Директива Ради 2003/8/ЄС від 27 січня 2003 року про покращення доступу до правосуддя у транскордонних спорах шляхом встановлення мінімальних спільних правил щодо правової допомоги у таких спорах є директивою міжнародного цивільного процесу (далі – Директива про правову допомогу).
Директива 2003/8/ЄС надає громадянам Союзу, які повинні подати позов проти підприємства, постачальника послуг, роботодавця або іншої особи в іншій державі-члені Союзу недискримінаційний доступ до необхідної фінансової підтримки або допомоги. Це дозволяє їм ефективно відстоювати свої права. Зазвичай це стає можливим завдяки наданню громадянам Союзу, чиє місце проживання відрізняється від місця проживання держави-члена Союзу, в якій вони повинні вести провадження, доступу до національної правової допомоги (також відомої як ).
Правовий ґрунт На своєму засіданні в Тампере (Фінляндія) 15 та 16 жовтня 1999 року Європейська рада звернулася до Ради Міністрів із проханням прийняти мінімальні стандарти для забезпечення належного рівня правової допомоги у транскордонних судових справах у всіх державах-членах Союзу.
Директива 2003/8/ЄС, яку згодом розробила та ухвалила Рада Міністрів, ґрунтувалася на Договорі про заснування Європейських Спільнот, зокрема на статті 61(c) та статті 67, з метою підтримки та подальшого розвитку простору свободи, безпеки та правосуддя, в якому гарантовано вільне пересування осіб.
Сфера застосування Цей доступ до національної правової допомоги у цивільних та комерційних справах з транскордонним елементом також застосовується до
досудова юридична консультація з метою позасудового врегулювання спору, позасудові процедури, процедури медіації, призначення адвоката під час звернення до суду та юридичне представництво в суді адвокатом, а також субсидія або звільнення від судових витрат та інших зборів чи витрат, Примусове виконання публічних документів в іншій державі-члені.
Чи повинна правова допомога, надана громадянам Союзу, також включати витрати протилежної сторони, понесені та накладені у разі програшу справи, залишається питанням, яке вирішує законодавство відповідної держави-члена Союзу.
Правова допомога має надаватися державами-членами протягом усього провадження, включаючи витрати на виконання рішення суду та будь-які подальші засоби правового захисту. У деяких провадженнях держави-члени можуть передбачити, що правова допомога загалом не надається.
За певних обставин держави-члени можуть вимагати від одержувачів правової допомоги внесення розумного внеску на покриття судових витрат, за умови, що їхні фінансові обставини це дозволяють.
Доступність Щоб отримати правову допомогу в транскордонних спорах, громадяни ЄС повинні заповнити та подати відповідну стандартну форму заяви на правову допомогу. Директива 2003/8/ЄС передбачає дві стандартні форми для цієї мети:
форма заяви про правову допомогу та форма для подання заявки на правову допомогу.
До них також можна отримати доступ онлайн усіма офіційними мовами Європейського Союзу. Ці стандартні форми заяв про правову допомогу та для подання заяв про правову допомогу мають на меті спростити та пришвидшити процедури.
Заяви на правову допомогу можна подавати безкоштовно.
у компетентному органі держави-члена, в якій заявник має місце проживання або звичайне місце проживання, або також у компетентному органі держави-члена юрисдикції або держави-члена виконання
Заяви мають бути подані (стаття 13 Директиви 2003/8/ЄС). Доступ може бути обмежений державами-членами за допомогою порогових значень. Ці порогові значення визначають, коли, виходячи з різних об'єктивних факторів, таких як дохід, активи чи сімейний стан, особа може самостійно сплатити витрати.
Держави-члени можуть відмовити у наданні правової допомоги у випадках легковажних проваджень, проваджень, які явно навряд чи будуть успішними, та подібних ситуаціях.
Структура Директива 2003/8/ЄС складається з 14 преамбул та 23 статей у п'яти розділах:
Стаття 1: Цілі та сфера застосування
Стаття 2: Транскордонні спори РОЗДІЛ II: ПРАВО НА БЕЗПЕЧНУ ДОПОМОГУ Стаття 3: Право на правову допомогу
Стаття 4: Заборона дискримінації РОЗДІЛ III: ВИМОГИ ТА ОБСЯГ СУДОВИХ ВИТРАТ Стаття 5: Вимоги щодо фінансового становища
Стаття 6: Умови щодо змісту спору
Стаття 7: Витрати, понесені через транскордонний характер спору
Стаття 8: Витрати, що покриваються державою-членом місця проживання або звичайного перебування
Стаття 9: Продовження надання правової допомоги
Стаття 10: Позасудові процедури
Стаття 11: Публічні документи РОЗДІЛ IV: ПРОЦЕДУРИ Стаття 12: Орган, відповідальний за надання правової допомоги
Стаття 13: Подання та передача заяв про правову допомогу
Стаття 14: Компетентні органи та мови
Стаття 15: Обробка заявок
Стаття 16: Стандартна форма РОЗДІЛ V: ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 17: Комітет
Стаття 18: Інформація
Стаття 19: Більш сприятливі положення
Стаття 20: Зв'язок з іншими угодами
Стаття 21: Імплементація в національне законодавство
Стаття 22: Набрання чинності
Стаття 23: Адресати
Кримінальне провадження Правова допомога у кримінальному провадженні (поки що) не охоплюється цією директивою. Надання правової допомоги у кримінальному провадженні наразі регулюється кожною державою-членом Союзу в межах своєї юрисдикції.
Наразі не існує законодавства ЄС щодо кримінального провадження та правової допомоги з транскордонним елементом. Однак Європейська Комісія висунула та/або впровадила кілька пропозицій (законодавчого пакету) для посилення процесуальних прав:
Директива про попередню процесуальну допомогу, Керівництво щодо захисту дітей у кримінальному провадженні, Директива (ЄС) 2016/343 про посилення деяких аспектів презумпції невинуватості та права бути присутнім на судовому розгляді у кримінальному провадженні Директива (ЄС) 2012/13 (Право на інформацію та повчання у кримінальному провадженні) Рекомендація щодо права на правову допомогу, Рекомендація щодо захисту особливо вразливих осіб.
Зв'язок з іншими конвенціями Згідно з пунктом 32 преамбули Директиви 2003/8/ЄС, Директива 2003/8/ЄС не вносить змін до «Конвенції 1977 року та Додаткового протоколу до Європейської конвенції про передачу заяв про правову допомогу підписаних у Москві у 2001 році […]» у «відносинах між державами-членами та третіми країнами, які є сторонами Конвенції 1977 року або Протоколу».
«Однак у відносинах між державами-членами [за винятком Данії] ця Директива має перевагу над положеннями Конвенції 1977 року та Протоколу». Це також стосується Гаазької конвенції від 25 жовтня 1980 року про спрощення міжнародного доступу до судів.
Література
Томаш Кшиштоф Клама: Правова допомога в транскордонних юридичних операціях. Access to Justice for the Needy in German-Polish Legal Comparison, Jenaer Wissenschaftliche Verlagsgesellschaft, Jena 2023, ISBN 978-3-948383-31-2 Серж-Даніель Ястроу: Директива ЄС 8/2003 – Транскордонна правова допомога у цивільних справах. У: MDR . 2004, с. 75 і далі. Рольф А. Шютце: Міжнародне цивільно-процесуальне право в Німецькому цивільно-процесуальному кодексі. De Gruyter, Берлін / Нью-Йорк 2011, ISBN 978-3-11-025083-1 .
Посилання
Директива 2003/8/ЄС від 27 січня 2003 року про покращення доступу до правосуддя у транскордонних спорах шляхом встановлення мінімальних спільних правил щодо правової допомоги в таких спорах. (des Titels der RL von 2002/8/EG auf 2003/8/EG). Auswahlmaske für das Formular für die Prozesskostenhilfe. Formular für die Übermittlung eines Antrags auf Prozesskostenhilfe
Примітки