Директива 2003/109/ЄС про статус громадян третіх країн, які є довгостроковими резидентами — нормативно-правовий акт Європейського Союзу, який регулює проживання громадян третіх країн, які не є громадянами ЄС або членами сімей громадян ЄС та які легально проживають в одній і тій самій державі-члені ЄС (за винятком Данії та Ірландії) понад п’ять років.
Зміст Громадяни третіх країн визначаються як особи, які не є ні громадянами ЄС, ні членами сім'ї громадянина ЄС.
Розділ 1 (статті 1-3): Загальні положення встановлюють предмет, визначення та сферу застосування. Розділ 2 (статті 4–13) регулює правовий статус довгострокового резидента в державі-члені. Розділ 3 (статті 14–23) регулює проживання в інших державах-членах Розділ 4 (статті 23–21) містить заключні положення.
Імплементація У Німеччині директиву було імплементовано шляхом внесення змін до Закону про проживання ( § 9а, § 9b, § 9c ). Закон про проживання запровадив новий дозвіл на проживання – . Громадяни третіх країн, які мають дозвіл на довгострокове проживання в іноземній країні згідно з цією директивою, можуть отримати дозвіл на проживання в Німеччині за спрощеними умовами ( § 38a Закону про проживання). Однак на практиці впровадження часто не вдається через те, що південноєвропейські держави-члени (Італія, Іспанія), зокрема, ще не виконали належним чином свого зобов'язання засвідчувати право на постійне проживання відповідно до встановленого шаблону, передбаченого статтею 8(3) Директиви про довгострокове проживання.
Зміни З 20 травня 2011 року Директива 2011/51/ЄС розширила сферу дії Директиви про довгострокове проживання на осіб, які користуються міжнародним захистом.
Посилання
Директива 2003/109/ЄС
Примітки