Культурна революція () (також відома як Народна революція або Зелений терор) — майже чотирирічний період політичних та соціальних змін у Лівії. Вона розпочалася 15 квітня 1973 року під час виступу Муаммара Каддафі в Зуварі, коли він проголосив культурну революцію. Це сталося після того, як зростання напруженості між Каддафі та його колегами по Раді революційного командування (РРК) змусило його погодитися піти у відставку. Каддафі повідомив РРК, що оголосить народу про свою відставку під час промови в Зуварі, але натомість він приголомшив їх заявою про початок культурної революції. До моменту завершення періоду культурної революції Каддафі став беззаперечним лідером Лівії.

Культурна революція тривала щонайменше до вересня 1974 року, коли незалежність дій Народних комітетів була обмежена національним керівництвом у Раді революційного командування. У ширшому сенсі вона завершилася у 1977 році встановленням Каддафі «держави мас» («джамагірії»).

Культурна революція була представлена як період демократизації, повернення до арабських та ісламських цінностей та спонтанної народної мобілізації проти п'яти визначених загроз владі народу: комунізму, консерватизму, капіталізму, атеїзму та руху «Брати-мусульмани».

На практиці культурна революція ознаменувала початок усунення інших лівійських політичних та релігійних лідерів та концентрації влади в руках Каддафі.

Передісторія Населення Лівії базується на традиційному ісламському суспільстві, зосередженому навколо мечеті та сімейних зборів. Панування італійців та їхні спроби вестернізувати Лівію не знайшли підтримки серед лівійців. Те, що Каддафі зміг змусити лівійські племена визнати його лідером і не чинити опору, було результатом його обіцянки зберегти Лівію традиційним ісламським суспільством; саме численні промови, у яких він наголошував на важливості ісламу, забезпечили йому симпатію народу.

1973 рік був четвертим роком перебування при владі Ради революційного командування (РРК), яка під проводом Каддафі повалила монархію та проголосила Лівійську Арабську Республіку. Хоча державний переворот отримав широку підтримку громадськості, члени РРК мали обмежену освіту та не мали досвіду державного управління. Країна зіткнулася з неефективним менеджментом, плутаниною, безладдям та економічними труднощами, зокрема масовим безробіттям.

Хоча він був визнаним лідером правлячої РРК, складний і примхливий характер Каддафі, його амбіції, що розширювалися, зростаюча зарозумілість і все більш авторитарний підхід до своїх колег призвели до напруженості, яка завершилася вимогою РРК про його відставку. Каддафі відмовився, мотивуючи це тим, що РРК (яка прийшла до влади, у складі якої був і Каддафі, в результаті перевороту) не була обрана, а тому не могла вимагати або приймати його відставку. Коли члени РРК відповіли, що Каддафі також не був обраний разом з ними, він погодився виступити з промовою в Зуварі, в якій оголосив про свою відставку народу, а не РРК. Натомість він використав промову, щоб оголосити про початок культурної революції, і скористався швидкою масовою мобілізацією своїх прихильників, щоб встановити своє беззаперечне лідерство в країні.

Корінні бербери зазнавали переслідувань, оскільки Каддафі вважав їх загрозою для своєї візії Лівії як арабської країни. Викладання берберських мов було заборонено, а також заборонено було ними розмовляти. Люди не могли реєструватися під берберськими іменами, а також заборонялося давати такі імена. Людей змушували брати арабські імена та арабські прізвища.

Саме на ранніх етапах культурної революції Лівія очолила арабські країни в нафтовій кризі 1973 року, першою запровадивши нафтове ембарго проти Сполучених Штатів.

П'ять пунктів «Перебудова лівійського суспільства», що містилася в ідеологічних візіях Каддафі, почала офіційно втілюватися в життя з 1973 року в рамках так званої культурної або народної революції. Ця революція була покликана боротися з бюрократичною неефективністю, відсутністю інтересу та участі громадськості в системі місцевого самоврядування, а також проблемами національної політичної координації.

Культурна революція була організована навколо офіційної програми з п'яти пунктів:

скасування всіх чинних законів; придушення комунізму, баасу, консерватизму, фашизму, атеїзму, руху «Брати-мусульмани» та капіталізму; роздача зброї народу; адміністративна реформа та чистка адміністрації; просування ісламської думки та відкидання неісламських ідей з інших країн та культур.

Всі ці пункти були перелічені у промові Каддафі 1973 року в місті Зувара.

Формування народних комітетів По всій країні були створені народні комітети для впровадження та забезпечення культурної революції, а також для контролю за революцією знизу.

У спробі вселити революційний запал своїм співвітчизникам і залучити їх у великій кількості до політичних справ, Каддафі закликав їх кинути виклик традиційній владі та самостійно взяти під контроль і керувати державними органами. Інструментом для цього стали народні комітети. За кілька місяців такі комітети з'явилися по всій Лівії. Існувало два типи народних комітетів — функціональні та географічні — і ці інституції зрештою стали відповідальними за місцеве та регіональне управління.

Функціональні народні комітети були створені в таких різних організаціях, як університети, приватні комерційні фірми, урядові бюрократичні структури та засоби масової інформації. Географічні народні комітети були сформовані на рівні губернаторств, муніципалітетів та зон (найнижчого рівня). Місця в народних комітетах на зональному рівні заповнювалися шляхом прямих народних виборів; обрані таким чином члени могли потім бути обрані для служби на вищих рівнях. На середину 1973 року кількість народних комітетів, за оцінками, перевищувала 2000.

У сфері своїх адміністративних та регуляторних завдань, а також у методі відбору своїх членів, Народні комітети нібито втілювали концепцію прямої демократії, яку Каддафі запропонував у першому томі «Зеленої книги», що вийшла 1976 року. Та ж концепція лежала в основі пропозицій щодо створення нової політичної структури, що складалася з «Народних конгресів». Центральним елементом нової системи став Загальний народний конгрес (ЗНК), національний представницький орган, призначений для заміни РРК.

Придушення інакомислення Одним з головних наслідків розширення можливостей Народних комітетів було переслідування ворогів режиму. Комітети діяли як місцеві органи національного уряду. Вони звільнили з посад багатьох державних службовців та службовців. Водночас агенти східнонімецької Штазі допомагали розвивати служби, які займалися більш жорстоким придушенням опонентів режиму. Допомога Штазі надавалася попри відкрито заявлений намір придушити як комунізм, так і атеїзм, оскільки заявленою політикою Каддафі було те, що він був соціалістом, антиімперіалістом, антикапіталістом та антиамериканцем. Чистки 1973 року спочатку були зосереджені на студентах університетів у Триполі та Бенгазі, а також на офіцерах лівійської армії.

Релігійні аспекти Однією з цілей культурної революції була заміна існуючої правової системи шаріатом. Це завдання було доручено юридичному факультету Університету Бенгазі. Традиційний релігійний істеблішмент спочатку підтримував це. Однак Каддафі незабаром викликав суперечки серед релігійного керівництва. Він одночасно заперечував необхідність ісламських юристів та вчених (улемів) і водночас проголосив себе головним мусульманським юристом та вченим (муджтагідом). Він також відмовився від традиційної сунітської залежності від збірок хадисів та сунни на користь виключного посилання на Коран, як його інтерпретував він сам. Багато ісламських юристів вважали, що таким чином Каддафі відкинув усю основу шаріатської юриспруденції на користь процесу інтерпретації (іджтигаду), зосередженого на його власних думках.

Зменшення повноважень народних комітетів Революційна командна рада ніколи не втрачала контролю над ситуацією і вільно скасовувала рішення народних комітетів, коли вважала за потрібне. Однак у вересні 1974 року РРК офіційно засудила те, що вона назвала надмірностями народних комітетів, і провела нові вибори, щоб замінити їх. З цього моменту Народні комітети проявили менше ініціативи у придушенні інакомислення у своїх місцевих районах і більше покладалися на інформування про інакодумців відповідних органів, які розвинулися протягом років.

Див. також

Революція аль-Фатех Історія Лівії за часів Муаммара Каддафі Муаммар Каддафі Зелена книга Культурна революція в Китаї

Посилання