Тухольський табір для військовополонених, розташований у місті Тухоля — табір для військовополонених, збудованим і керованим Німецькою імперією з 1914 до 1918 року, а згодом — Другою Польською Республікою з 1920 до 1921 року.

Історія

Німецький табір для військовополонених Табір був збудований німцями на початку Першої світової війни. Спочатку німецьке військове командування вважало, що війна триватиме не більше кількох тижнів, і навіть якщо кампанія на заході затягнеться, очікувалося, що Російська імперія певний час не зможе мобілізувати великі сили. Однак Російська імперія невдовзі після початку бойових дій розпочала наступ у Східній Пруссії, і німецька армія була змушена перекинути значні сили на схід. Після вирішальних стратегічних помилок російських генералів у битві під Танненбергом та Першій битві на Мазурських озерах німці, здобувши ці перемоги, отримали значну кількість полонених російських солдатів — близько 137 000 осіб. Не маючи заздалегідь підготовленого плану розміщення такої кількості бранців, німці почали поспіхом будувати табірні приміщення, більшість із яких розташовувалися в Гданському Помор’ї, зокрема в Тухолі

Сам табір був збудований із використанням праці захоплених російських військовополонених. Окрім росіян, після вступу Румунії до Антанти у 1916 році в таборі утримувалися також румуни, а також кілька військовослужбовців із країн Західної Антанти. У всьому Гданському Помор’ї в полоні перебувало від двадцяти до двадцяти п’яти тисяч румунських солдатів. Зокрема в Тухолі їхня доля була особливо трагічною, і саме вони становили більшість загиблих у таборі.

Через поширення інфекційних захворювань у період Першої світової війни в таборі померли 3760 полонених. Із них 2471 були румунами (більшість смертей припала на 1917 рік), а 1289 — росіянами (більшість смертей відбулася у 1915 році, хоча вони були більш розтягнуті в часі, ніж серед румунів). На початку 1918 року в таборі також утримували польських полонених.

Після підписання Берестейського мирного договору між Німеччиною та Радянським Союзом російських полонених почали звільняти. Однак, оскільки німецька влада прагнула якомога довше використовувати їх як примусову робочу силу, спочатку лише небагатьом дозволили залишити табір, і масового звільнення російських військовополонених не відбулося аж до капітуляції Німеччини та розпаду Німецької імперії після листопада 1918 року. Після того як німці залишили табір, його об’єкти та інфраструктура занепали, особливо житлові приміщення Деякі зі звільнених російських солдатів вирішили залишитися на території відновленої Польщі, знайшовши роботу в місцевому сільському господарстві або вступивши в шлюб із місцевими жителями.

Польський табір для військовополонених Регіон навколо Тухолі у 1920 році увійшов до складу новоствореної незалежної Польщі. Через занедбаний стан табору придатною до використання була визнана лише його частина. У березні 1920 року розпочалися роботи з відбудови та поліпшення умов. Польська влада знову відкрила табір у травні 1920 року; першими в’язнями стали військовослужбовці Української галицької армії, захоплені під час Польсько-української війни, та Червоної української галицької армії під час Київської операції. Більшість українських полонених були звільнені з Тухолі до кінця 1920 року.

Вже 26 травня 1920 року було зафіксовано шість випадків тифу. Однак до осені 1920 року загальні санітарні умови в таборі були відносно добрими. Це пояснювалося тим, що тривале звільнення українських полонених запобігало перенаселенню, а також тим, що Українська галицька армія мала при собі висококваліфікований медичний персонал. Одним із в’язнів табору був генерал Мирон Тарнавський, якого заарештували в липні 1920 року та звільнили в грудні того ж року. У жовтні табір відвідав прем’єр-міністр Польщі Вінцентій Вітос, щоб зустрітися з Тарнавським.

Починаючи з вересня 1920 року і до жовтня 1921 року, у таборі також утримувалися військовополонені Червоної армії, захоплені під час Польсько-радянської війни, особливо після польської перемоги в битві під Варшавою. Велика кількість нових полонених призвела до значного перенаселення та антисанітарних умов. Одразу після прибуття російських полонених спалахнули епідемії холери, дизентерії, грипу, туберкульозу та різних форм тифу. У січні 1921 року в таборі померло понад 560 в’язнів. Згодом умови значно покращилися. На піку, у березні 1921 року, в таборі перебувало 11 000 червоноармійців.

У період із вересня по листопад 1920 року майже три тисячі російських військовополонених добровільно погодилися перейти на інший бік і вступити до польських або союзних Польщі формувань. 2742 були звільнені й приєдналися до військ антибільшовицького білоруського генерала Станіслава Булак-Балаховича, а 182 — до союзних Польщі українських сил Симона Петлюри.

У період, коли табір перебував під контролем Другої Польської Республіки, до двох тисяч російських полонених померли через голод, погані умови проживання та інфекційні захворювання..

+Смерті більшовицьких військовополонених у ТухоліПеріодКількість смертей30 серпня—2 листопада, 19204373—30 листопада 19202961—30 грудня 19203331—31 січня 19215611—28 лютого 19211571—31 березня 1921641—30 квітня 192119Загалом1867 Інтернований табір Після завершення Польсько-радянської війни табір використовувався як центр інтернування для тих російських солдатів, які вирішили залишитися в Польщі, а також для росіян, білорусів і українців, що воювали у союзних Польщі формуваннях під час війни. У цей період — з вересня 1921 до листопада 1922 року (після липня смертей уже не фіксували) — у таборі загалом померло 55 осіб. Хоча через перенаселеність умови в таборі в багатьох аспектах залишалися незадовільними, інтерновані користувалися доволі значною автономією. У листопаді 1921 року табір офіційно передали під цивільну адміністрацію. У квітні 1922 року відповідальність перейшла до Міністерства внутрішніх справ Польщі, і в період відтоді до листопада майже всі інтерновані були звільнені та переведені до звичайного цивільного життя в Польщі.

Примітки

Література