IGAT II – важливий елемент нафтогазової інфраструктури Ірану, другий магістральний газопровід в історії країни.
Газопровід запроєктували для видачі продукції газопереробного заводу Канган, що в подальшому став відомий як ГПЗ Фаджр-і-Джем. Передбачалось робота за тією ж схемою, що й для вже реалізованого проєкту IGAT I, який подавав ресурс на радянський кордон для здійснення товарообмінних операцій, в межах яких СРСР зобов’язувався забезпечити поставки до Німеччини, Франції, Австрії та Чехословаччини із загальним обсягом операцій у 17 млрд м3 на рік, тоді як ще 11 млрд м3 призначались для внутрішніх споживачів. Загальна довжина трубопроводу мала скласти 1420 кілометрів, при цьому за проєктом до Казвіну він мав діаметр 1400 мм, тоді як для ділянки від Казвіну та до прикордонної Астарі обрали труби діаметром 1200 мм.
Будівельні роботи стартували в 1978 році, при цьому італійська компанія Saipem отримала підряд на 632-кілометрову Канган – Ісфахан, французька Spie-Capag мала спорудити 301 кілометр від Ісфахану до Кума і радянська Soyuz-Zafram повинна була працювати на відтинку від Куму до Астари завдовжки 487 кілометрів. Ісламська революція 1979-го та Ірано-іракська війна 1980 – 1988 років викликали суттєве відтермінування проєкту, зокрема, першу чергу ГПЗ вдалось запустити лише в 1990 році. Крах СРСР в 1991-му призвів до відмови від реалізації проєкту в повному обсязі, так що у підсумку IGAT II досягнув лише Казвіну (на північний-захід від Тегерану) при довжині 1030 кілометрів та діаметрі 1400 мм. Робочий тиск трубопроводу 8 МПа, пропускна здатність 80 млн м3 на добу.
Початкова ділянка IGAT II проходить повз газопереробний завод Ферашбенд, що може постачати додатковий ресурс.
Варто відзначити, що на більшій протяжності траси IGAT II прямує в одному коридорі з іншими магістральними трубопроводами IGAT I (від району південніше Ісфагану і до Казвіну), IGAT III (від самого початку до Казвіну) та IGAT X (від початку до Ісфахану), а між Ісфаханом та Саве – також з IGAT IV. В Нізарі цей коридор має сполучення з газопроводами Нізар – Кум – Парчин, Нізар – Малаєр – Сенендедж/ Керманшах та Нізар – Малаєр – Хорремабад (а також IGAT VIII). В Саве починаються трубопроводи Саве – Тегеран та Саве – Гамадан – Міандоаб, а на північному завершенні траси IGAT II існує можливість подавати ресурсу до газопроводу Казвін – Тебриз. Також можливо згадати про відгалуження Ісфахан – Єзд.
На своєму шляху газотранспортний коридор, до якого належить IGAT II, проходить повз ТЕС Казерун та завод азотних добрив у Фаларді, а в районі Ісфагану великими споживачами природного газу є Ісфаганський металургійний комбінат та його ТЕЦ, металургійний комбінат у Мобареке (та ТЕС Мобареке), ТЕС Шахід-Мохаммед-Монтазері, ТЕС Ісфаган-Південь (Чейсотун), ТЕС Іслам-Абад. Ще північніше коридор проходить повз ТЕС Кум та ТЕС Шахід-Раджаї.
Примітки