Ірано-іракська війна — військовий конфлікт між Іраком і Іраном, що тривав з 1980 по 1988. У Ірані часто вживається назва «Священна оборона» (دفاع مقدس -дефа-йе могаддас), іноді — «Нав'язана війна» (جنگ تحمیلی -Джанг-е тахмілі), а в Іраку поширене неофіційне найменування конфлікту як «Кадісія Саддама» (قادسیه صدام -кадіссійят Саддам) на честь перемоги, здобутої арабами в битві при Кадісії під час завоювання Ірану.
Війна почалася 22 вересня 1980 р. вторгненням іракської армії в іранський остан Хузестан. Первинне успішне просування іракської армії, проте, незабаром натрапило на наполегливий опір і було зупинене. До літа 1982 р. Іран повернув окуповані Іраком території, після чого сторони почали війну на виснаження. Перемир'я, що закінчило війну, було підписане 20 серпня 1988 року і відновило довоєнну ситуацію.
За тривалістю, задіяними ресурсами і людськими жертвами ірано-іракська війна є найбільшим військовим конфліктом між суверенними державами «третього світу» після 1945 року. В ході війни Іраком застосовувалася хімічна зброя.
Передумови
18 грудня 1959, новий лідер Іраку Абдель Керім Касем, заявив: «Ми не хочемо звертатися до історії арабських племен, що проживають в Аль-Ахвазі і Хорремшехр. Османська імперія передала Хорремшехр, яка була частиною іракської території, Ірану». Іракський режим, невдоволений володінням Іраном багатою нафтою провінцією Хузестан, не обмежувався риторичними заявами, Ірак почав підтримувати сепаратистські рухи в Хузестані, і навіть порушив питання про свої територіальні претензії на наступному засіданні Ліги арабських держав, але безуспішно. Зі зростанням впливу партії «Баас» Ірак вирішив взяти на себе роль «лідера арабського світу».
У 1969, заступник прем'єр-міністра Іраку заявив: «в суперечці Іраку з Іраном щодо Арабістану (Хузестан), яка є частиною терену Іраку і був приєднаний до Ірану під час іноземного панування». Незабаром іракські радіостанції почали мовлення в «Арабістан», заохочуючи арабів, що живуть в Ірані і белуджів до повстання проти шаха. Телеканали Басри навіть почали показувати провінцію Ірану Хузестан, як частину нової іракської провінції званої Nasiriyyah, планувалося перейменування всіх іранських міст у арабські назви.
У 1971 Ірак розірвав дипломатичні відносини з Іраном після заяви суверенних прав над островами Абу-Муса, Великий та Малий Томб в Перській затоці, після виводу військ англійцями. Ірак потім експропріював власність 70,000 іракців іранського походження і депортував їх зі своєї території, попри скарги до Ліги арабських держав і ООН, які не мали успіху. Більшість депортованих були насправді іракськими шиїтами і практично не мали родинних зв'язків з Іраном, і не говорили перською.
Одним з факторів, що сприяли ворожості між двома державами, була суперечка за повний контроль над водним шляхом Шатт-ель-Араб до Перської затоки, важливий канал для експорту нафти з обох країн.
На додаток до розпалювання Іраком сепаратизму в іранських провінціях Хузестан та Белуджистан обидві країни заохочували сепаратистську діяльність курдських націоналістів в іншій країні. Під час перших кількох років ірано-іракської війни іракський уряд намагався примирити курдів, з тим щоб зосередити увагу на війні проти Ірану. 1984 року Патріотичний союз Курдистану погодився співпрацювати з Багдадом, але Курдська демократична партія, як і раніше, виступала проти.
У 1975, згідно з Алжирськими угодами, Ірак зробив територіальні поступки — в тому числі водних шляхів — в обмін на нормалізацію відносин.
Відносини між іранськими й іракськими урядами тимчасово покращилися в 1978, коли іранські агенти в Іраку виявили прорадянський державний переворот проти іракського уряду. Коли поінформований про цю подію Саддам Хусейн, який тоді був віце-президентом, наказав стратити десятки офіцерів армії і вислати з Іраку лідерів іранської клерикальної опозиції.
Війна
Іракський привід для війни й Іракські цілі війни
Головним приводом до війни Іраку була спроба замаху на віце-прем'єра Таріка Азіза на півдні Іраку, в якому Саддам Хусейн в одному зі своїх виступів звинуватив «іранських агентів».
Відносини швидко гіршали, поки в березні 1980 року Іран в односторонньому порядку знизив свої дипломатичні зв'язки до рівня тимчасово повіреного у справах, відкликавши свого посла, і зажадав, щоб Ірак зробив те ж саме. Напруженість зросла у квітні після замаху на іракського віце-прем'єра Таріка Азіза, а через три дні стався підрив похоронної процесії студента, який загинув у цьому нападі. Ірак звинуватив в інциденті Іран.
17 вересня у своїй заяві, адресованій іракському парламенту, Саддам Хусейн заявив, що «часті і кричущі порушення Іраном суверенітету Іраку, … анулювання Алжирської угоди, 1975 … Ця річка … потребує відновлення своєї іраксько-арабської самобутності, як це було протягом всієї історії, в ім'я і насправді з усіма розпорядженнями прав, що випливають з повного суверенітету над рікою.»
Цілі вторгнення Іраку до Ірану Контроль над водним шляхом Шатт аль-Араб Придбання трьох островів Абу-Муса і Великий і Малий Томб, від імені ОАЕ. Анексія Хузестану на користь Іраку Запобігання розповсюдження ісламської революції в регіоні
1980: вторгнення Іраку
Загальноприйнятою датою початку війни є 22 вересня 1980, коли іракська армія форсувала Шатт-ель-Араб і вторглася в іранську провінцію Хузестан. Проте в Іраку прийнято вважати, що війна почалася 4 вересня з прикордонних інцидентів, спровокованих Іраном. У листопаді, після початку війни, МЗС Іраку опублікував меморандум, в якому викладалася іракська версія причин, що спонукали іракське керівництво завдати рішучого удару по іранських військових об'єктах. У меморандумі містилося твердження, що тільки за п'ять місяців (лютий — липень 1980) іранські збройні сили 224 рази порушували сухопутний і морський кордони Іраку, а також вторгалися в його повітряний простір. За період 4 — 16 вересня в обмежених прикордонних зіткненнях іракські війська зайняли 125 квадратних миль спірних територій в районі Зейн аль-Каус.
Іракська армія наступала на трьох ділянках фронту загальною довжиною близько 700 км: північному, центральному та південному. На півночі і в центрі просування іракської армії було невеликим: основним завданням на цих напрямках було забезпечити безпеку прикордонній іракській території від можливих відповідних дій Ірану. Головний удар Ірак завдав на південній ділянці; саме тут протягом основної частини війни йшли найінтенсивніші бойові дії. Одночасно з вторгненням Ірак почав бомбардування великих іранських міст, в тому числі Тегерану. За тиждень після вторгнення Саддам Хусейн зупинив наступ своїх військ і висловив свою готовність почати переговори про мир. Проте Тегеран не погодився на припинення вогню.
На початку війни сили вторгнення мали певну перевагу за рахунок чинника несподіванки і чисельної переваги, що мав найбільше значення на південній ділянці (у Хузестані), де п'яти іракським дивізіям протистояла одна іранська. За 10 днів боїв іранські війська були відкинуті на 40 км вглиб своєї території. Іракське керівництво зробило ставку на короткочасну кампанію: згідно з захопленими іранцями документами, планувалося встановити контроль над усіма великими містами Хузестану протягом двох тижнів . Був розрахунок на те, що іракські війська зустрінуть підтримку з боку місцевого арабського населення, а втрата нафтоносної провінції призведе до дестабілізації обстановки в країні, після чого іранський уряд буде змушений відмовитися від підтримки шиїтської опозиції в Іраку. Ці розрахунки не виправдалися. Війну планувалося закінчити до свята Курбан-байрам (20 жовтня).
Іранська армія була серйозно ослаблена репресіями, що відбулися після ісламської революції, а ополчення КВІР ще не було досить численним. Розрив відносин з США привів до браку запчастин для бронетехніки і авіації, що серйозно обмежувало військові можливості Ірану. Проте повільність іракців дозволила іранському уряду провести мобілізацію і перекинути на фронт підкріплення, зрівняти сили сторін. Крім того, іракська армія виявилася неготова до того опору, з яким зіткнулася. Для взяття Хорремшехру, що знаходиться біля самого кордону, іракцям знадобився місяць, при цьому в запеклих вуличних боях вони зазнали відчутних втрат. Місто капітулювало наприкінці жовтня, що стало єдиною великою перемогою іракців на ранньому етапі війни. Сусідній Абадан взятий не був: іракська армія розпочала дії щодо його блокування лише в середині жовтня, а до того моменту, коли місто було повністю обложене, іранці встигли перекинути в нього достатньо сил для довготривалої оборони.
Нерішучість і безініціативність іракських командирів, відсутність реалістичної оцінки супротивника і досвіду у проведенні масштабних загальновійськових операцій призвели до того, що Ірак згаяв час і вже не зміг розвинути початковий успіх. Наприкінці жовтня та в листопаді іракські війська спробували просунутися в напрямі Дезфул і Ахваз, але зазнали невдачі. З приходом в грудні сезону дощів, які ускладнили пересування, Саддам Хусейн оголосив про перехід іракських військ до оборониEfraim Karsh. The Iran-Iraq War 1980—1988. — Osprey Publishing/Essential Histories, 2002. — С. 9, 29.. За час осінньої кампанії сили вторгнення зайняли майже 20 тис. км ² іранської території . Іракські війська оволоділи містами Касре-Ширін, Нефтшах, Мехран, Бостан і Хорремшехр, а також блокували Абадан. За іракським даними, за три місяці Іран втратив 6160 осіб убитими і кілька тисяч пораненими; за цей період було знищено 570 іранських танків і велику кількість літаків. За іранським даними, Ірак за перші сто днів агресії втратив 20 000 осіб убитими, 4800 одиниць бронетехніки і багато літаківЧернякевич О. М., Чернякевич И. Н., Чернякевич И. С. Великие битвы XX века. — М.: Мартин, 2002. — С. 419.. До кінця року війна стала позиційною. Лінія фронту поступово стабілізувалася і проходила східніше ірано-іракського кордону: 5-10 км в напрямку Касре-Ширін і до 60 км у районі Дезфул, Бостан і Ахваз.
1981: Перехід ініціативи до Ірану
До початку 1981 іракські війська окупували частину Хузестан і низку прикордонних теренів на центральній і північній ділянках фронту. Тривала облога Абадану. Розуміючи, що супротивник перейшов до оборони, президент Ірану і верховний головнокомандувач Абольхасан Банісадр ухвалив рішення про проведення першого з початку війни контрнаступу. Він відбувся на початку січня 1981 року і завершилося повним провалом. Удар наносився на чотирьох напрямках; у двох випадках іранці досягли незначних успіхів, одна атака була безрезультатною.
На провідному напрямку удару 16-а танкова дивізія, завданням якої було деблокування Абадану, зазнала розгрому, втративши дві зі своїх трьох бригад . Навесні і влітку іранське командування намагалося вести окремі наступальні операції обмеженого масштабу, але результату це їм не принесло..
Провал контрнаступу противника переконав іракське командування у вірності обраної оборонної стратегії та створило помилкове враження, що іранці не в змозі прорвати добре укріплену лінію оборони. Після невдачі березневого наступу на Сусенгерд іракські війська до кінця року не робили ніяких наступальних дій. Керівництво Іраку все ще сподівалося на швидке падіння режиму в Тегерані. Підстави для цього були, оскільки провал січневої операції загострив і без того непрості відносини між членами іранської верхівки. Великою проблемою іранських збройних сил було постійне суперництво між регулярною армією і КВІР. Ісламські клерикали підозрювали офіцерський корпус армії в прошахських настроях і постійно намагалися знизити роль армії у бойових діях. Січнева поразка підірвала політичні позиції Банісадра і дискредитувала армію. У червні Банісадра було зміщено зі свого посту і він втік з країни. Організація моджахедів іранського народу (ОМІН), протестуючи проти посилення ролі клерикалів, розгорнула терористичну діяльність. Її найбільшим успіхом стало вбивство нового президента країни Мохаммада Алі Раджаї і прем'єр-міністра Мухаммеда Джавада Бахонара.