Микола Миколайович Кармалін (-†) — генерал від інфантерії російської імператорської армії, Еріванський військовий губернатор, наказний отаман Кубанського козачого війська, член Військової ради.

Життєпис Походив із дворян Рязанської губернії .

Освіту здобув у 1-му Московському кадетському корпусі, з якого випущений 8 серпня 1842 р. прапорщиком в лейб-гвардії Московський полк.

6 грудня 1844 р. отримав звання підпоручника; в 1847 р. вступив до Миколаївської академії Генерального штабу і 6 грудня того ж року отримав чин поручника.

Після закінчення в 1849 р. курсу академії за відмінні успіхи в науках отримав чин штабс-капітана і був відряджений до головної квартири діючої армії в Угорщині, де, вступивши до загону генерал-ад'ютанта Грабе, брав участь в облозі .

В 1850 р. переведений в Гвардійський Генеральний штаб, а 21 січня 1851 призначений старшим ад'ютантом штабу Гвардійського піхотного корпусу в частині Генерального штабу.

У 1851—1854 рр. був викладачем Михайлівської військової артилерійської академії.

28 липня 1852 р. отримав звання капітана, 16 листопада переведений до штабу Головнокомандувача Гвардійським і Гренадерським корпусами спадкоємця цесаревича Олександра Миколайовича. Перебуваючи при цьому штабі, Кармалін, окрім безпосередніх посадових обов'язків, читав лекції з тактики для старших офіцерів Гвардійського і Гренадерського корпусів і виконував обов'вязки по посаді ад'юнкт-професора Миколаївської академії Генерального штабу.

16 квітня 1854 р. призначений дивізійним квартирмейстером 1-ї легкої гвардійської кавалерійської дивізії і перебував у складі військ, що охороняли узбережжя Фінської затоки в Санкт-Петербурзькій губернії від можливої ​​висадки англо-французького десанту.

У січні 1855 р. отримав звання полковника (зі старшинством від 8 листопада 1854 р.) і через рік, 14 січня 1856 р., призначений на посаду обер-квартирмейстера Гвардійського піхотного корпусу.

1 січня 1857 р. Кармалін отримав нове призначення — начальником штабу /

24 січня 1859 р. переведений до Генерального штабу з призначенням на посаду начальника штабу 3-го армійського корпусу (30.08.1861-5.10.1862).

30 серпня 1861 р. отримав звання генерал-майора, із затвердженням на попередній посаді.

5 жовтня 1862 р. Кармалін був переведений на Кавказ у розпорядження командувача Кавказької армії (до 1865). Після прибуття на місце призначення тимчасово виконував обов'язки по посаді генерал-квартирмейстера діючої армії, потім командував військами, розташованими на лівому березі річки Алазань. За відмінність у справах проти горян нагороджений орденом св. Володимира 3-го ступеня із мечами. За відмінність у справах проти горян нагороджений орденом св. Володимира 3-го ступеня із мечами.

4 вересня 1865 затверджений на посаді начальника Верхнього Дагестану та выйськового начальника Середнього Дагестану.

8 травня 1869 р. відбулося призначення Кармаліна Еріванським військовим губернатором і керуючим цивільною частиною в губернії. 30 серпня 1869 р. він отримав військове звання генерал-лейтенанта, був нагороджений медаллю і відзнакою за участь у працях зі складання та приведення в дію положення про звільнення залежних станів у міських товариствах Дагестанокої області.

14 червня 1873 р. призначений на посаду начальника Кубанської області та наказного отамана Кубанського козачого війська Биографический словарь. «Высшие чины Российской империи (22.10.1721-2.03.1917)», Т.II (И-П). В 4-х томах / Сост. Е. Л. Потемкин. — , 2017—661 с. — .

Під час російсько-турецької війни 1877—1878 років Кармалін командував тиловими військами, розташованими в Кубанській області та в Чорноморській окрузі, користуючись правами корпусного командира.

У 1879—1882 рр. — голова Кубанського обласного статистичного комітету, почесний член Кубанського обласного статистичного комітету, перебував в Генеральному штабы і вважався за Кубанським козацьким військом.

23 січня 1882 р. призначений бути членом Військової ради.

15 травня 1883 р. підвищений до званняз генерала від інфантерії.

У грудні 1897 р. отримав при Найвищому рескрипті діамантовий перстень із портретом Його Імператорської Величності.

Помер 23 липня 1900 р., а зі списків Російської імператорської армії виключений 8 серпня 1900 року.

Кармалін вважався в Кубанському козацькому війську і носив звання «почесного старика» у станицях Полтавська, Брюховецька та Баталпашинська Кубанського козацького війська. На честь Кармаліна М. М. названа станиця

Нагороди

Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (1854 р., імператорська корона до цього ордену надана у 1857 році); Орден Святого Володимира 3-го ступеня з мечами (1864), Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1865), Орден Святої Анни 1-го ступеня (1867), Орден Святого Володимира 2-го ступеня (1871), Орден Білого орла (1874), Орден Святого Олександра Невського (16 квітня 1878 року, алмазні знаки до цього ордену надано 22 травня 1881 р.), Орден Святого Володимира 1-го ступеня (1890), Орден Меджида I ст. (1872)/

Примітки

Джерела

Волков С. В., «Генералитет Российской империи». Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. Том II. Л—Я. — , 2009. — С. 619. — Глиноецкий Н. П., «Исторический очерк Николаевской академии Генерального штаба». Списки почётных президентов, почётных членов, лиц, принадлежащих к административной и учебной части и всех офицеров, кончивших курс Императорской военной академии и Николаевской академии Генерального штаба с 1832 по 1882 год. — , 1882. — С. 67. Пономарёв В. П., Шабанов В. М., Кавалеры Императорского ордена Святого Александра Невского, 1725—1917: биобиблиографический словарь в трёх томах. Том 2. — , 2009. — С. 594. — «Столетие Военного министерства. 1802—1902», Т. III, отд. IV. Затворницкий Н. М., Память о членах Военного совета. — , 1907. — С. 532—534. Биографический словарь. «Высшие чины Российской империи (22.10.1721-2.03.1917)», Т.II (И-П). В 4-х томах / Сост. Е. Л. Потемкин. — , 2017—661 с. — .