Комісія проти Ірландії (1982 року) – справа з права Європейських Спільнот, що стосується вільного руху товарів, яка стало важливим прецедентом у сфері вільного руху товарів. Суд постановив, що фінансовані урядом рекламні кампанії, спрямовані на заохочення споживачів купувати вітчизняні товари замість імпортних, порушують законодавство ЄС, навіть якщо вони не мають обов'язкового характеру.

Факти У 1978 році уряд Ірландії розпочав масштабну кампанію з підтримки національного виробника під гаслом «» (Buy Irish). Для реалізації цієї програми було створено Ірландську раду з товарів (Irish Goods Council), яка юридично була зареєстрована як приватна компанія. Однак, керівний комітет цієї Ради призначався Міністром промисловості, а її діяльність фінансувалася переважно за рахунок державних субсидій.

Кампанія включала масштабну рекламу в пресі та на телебаченні, а також запровадження спеціального символу «Гарантовано ірландське» (Guaranteed Irish), яким маркувалися товари місцевого виробництва. Європейська комісія подала позов проти Ірландії, стверджуючи, що ця кампанія порушує статтю 30 Договору про заснування ЄЕС (нині — стаття 34 Договору про функціонування Європейського Союзу, ДФЄС), яка забороняє кількісні обмеження на імпорт та заходи, що мають еквівалентний ефект. Судове рішення Суд Справедливості постановив, що кампанія уряду «Купуй ірландське» суперечить статті 34 ДФЄС.

Значення Це рішення є фундаментальним для розуміння вільного руху товарів у Європейському Союзі. Воно встановило, що держави-члени не мають права використовувати державні кошти або державні інституції для емоційного чи патріотичного заклику купувати виключно свої товари на шкоду товарам з інших держав-членів ЄС. Справа підтвердила дуже широке тлумачення концепції «заходів з еквівалентним ефектом» (формули Дассонвіля), поширивши її на «м'який» державний вплив та рекламні кампанії.

Див. також

Право Європейського Союзу

Примітки

Література

J Hojnik, ‘Free movement of goods in a labyright: Can Buy Irish survive the crises?’ (2012) 49 CMR 291 M Quinn and N Macgowan, ‘Coul Article 30 impose obligations on individuals?’ (1987) 12 ELR 163