Система Вальєра

Система Вальє́ра () — система стандартних калібрів і гарматних стволів, що їх розробив французький офіцер-артилерист Жан Флоран де Вальєр. Її було прийнято на озброєння 1732 року.

Щоб усунути безлад у калібрах і характеристиках французьких гармат, Вальєр дозволив виготовлення лише п'яти стандартних калібрів для гармат і трьох для мортир. Також він стандартизував стволи за єдиними зразками, яких мали дотримуватися всі заводи. Стандартизація Вальєра не охопила лафети й передки, а також не передбачала гаубицю, що було виправлено в наступних системах.

Гармати системи Вальєра брали активну участь у Війні за польську спадщину, Війні за австрійську спадщину, Семирічній війні та Війні за незалежність США. Вони зарекомендували себе як якісні, надійні й точні, проте занадто важкі для польової артилерії. В результаті протягом 1760-х — 1770-х їх замінила прогресивніша система Ґрібоваля.

Історія

Передумови Проблема французької артилерії до 1720-х років полягала в тому, що гармати виготовлялися в різних країнах і були різних калібрів. Наприклад, станом на 1690 рік були наявні іспанські 24- та 12-фунтові гармати, французькі 33-, 16-, 8- та 4-фунтові. Кожен із цих типів мав три класи зміцнення, залежно від товщини стінок ствола. Гірше того, 33-фунтовий снаряд, виготовлений на одному французькому ливарному заводі, міг не підійти до 33-фунтової гармати, виготовленої на іншому такому заводі. У 1700 році типовий асортимент вагових калібрів, доступних королівській армії, становив 36, 24, 18, 16, 12, 8, 6 і 4 фунти. Усі ці гармати були важкі: 36-фунтова гармата була понад 3,3 тонни масою та понад 3,4 метра завдовжки; 4-фунтівка була понад 680 кг та 2,4 метра відповідно. Постачання такого широкого асортименту калібрів боєприпасів спричиняло логістичні труднощі, тому 1725 року було схвалено рішення скоротити набір калібрів до 24, 16, 12, 8 та 4 фунтів.

Франція вже використовувала деякі часткові системи. 1679 року іспанець Антоніо Гонсалес розробив систему Artillerie de Nouvelle Invention («артилерія нової будови»), яка складалася з низки легких гармат. Королівській армії її представив генерал-лейтенант Франсуа де ля Фрезельєр. «Нова артилерія» виявилася проблемною через відбій, тож так і не була повністю прийнята, остаточно знята з виробництва в 1720 році. Як не дивно, 4-, 8- та 12-фунтові гармати цієї системи виявилися подібними за масою до гармат пізнішої системи Ґрібоваля 1760-х років. Також у XVII столітті існувала частково запроваджена система .

Створення нової системи Нову систему калібрів та стволів розробив Жан Флоран де Вальєр (1667—1759) — французький офіцер-артилерист, що за своє життя брав участь у 60 облогах та 10 польових битвах. З 1726 року він обіймав посаду генерального директора артилерії, а 1732 року за королівським указом розпочав реформи у своїй царині. З огляду на досвід в облоговій війні, Вальєр не вважав за потрібне вводити різні гармати для різних призначень, тож усі вони були задумані як універсальні, призначені для використання в ролі польових, облогових і гарнізонних.

Для свого стандарту Вальєр обрав пропорції та калібри, які виготовляли на ливарному заводі в Дуе з 1680 року, й нав'язав їх усім іншим виробникам. Замість великого асортименту конструкцій Вальєр дозволив виробництво лише 24-, 16-, 12-, 8- та 4-фунтових гармат, звичайних бомбових мортир калібру 12 та 8 дюймів, а також каменеметних () мортир калібру 15 дюймів. Гармати Вальєра були дуже добре спроєктовані та мали хорошу точність.

7 жовтня 1732 року система Вальєра замінила всі попередні системи на озброєнні французької армії. Метою були зменшення набору калібрів, стандартизація гарматних стволів та виготовлення артилерії лише у Франції — у цих аспектах система мала успіх. Утім, деякі проблеми зі стандартизацією залишались, бо вимоги стосувались лише стволів, тоді як лафети та передки кожен виробник продовжував виготовляти на свій розсуд. Також Вальєр не ввів до системи гаубицю через власне несхвалення цього типу зброї, тож армія використовувала старі зразки.

Опис

Загальний опис Гармати були дульнозарядні, гладкоствольні. Всі вони мали стандартні стволи та калібри, хоч будова та маса могли дещо різнитись залежно від виробника. Лафети й передки не були стандартизовані, кожен виробник виготовляв їх на власний розсуд, тому їхні деталі не були взаємозамінні. Єдиною вимогою до дерев'яних частин було фарбування у темно-червоний колір.

Всі міри були визначені в старофранцузькій системі, де одиниці були дещо більші за відповідні їм англійські. Так, французький фунт () становив 489,41 грама, або ж 1,079 англійського фунта, а французький дюйм () — 2,707 см / 1,066 англ. дюйма. Через це французька 8-фунтівка була аналогічна до британської 9-фунтівки.

Система зазнавала певних змін протягом своєї історії. Гармати зразка 1732 року виготовляли традиційним методом відливання навколо оправки й вони мали пишне декорування. Гармати зразка 1760 року виготовляли висвердлюванням каналу ствола й вони мали значно менше декорацій.

Система включала такі зразки:

4-фунтова гармата — 8-фунтова гармата — 12-фунтова гармата — 16-фунтова гармата — 24-фунтова гармата — 8-дюймова мортира — 12-дюймова мортира — 15-дюймова мортира-каменемет — 1749 року до системи додали , однак було виготовлено незначну кількість.

Характеристики +Характеристики гармат Ваговий калібрДіаметр ядраМаса ядра Діаметр каналу стволаДовжина каналу стволаМаса ствола Маса гармати з лафетом Кількість тягових конейДалекобійність 4 фунти81 мм1,96 кг84 мм219 см / 27 клб522 кг невідомо 41470 м 8 фунтів102,4 мм3,92 кг106 мм264 см / 24 клб1028 кг2300 кг 61700 м 12 фунтів117,4 мм5,87 кг121,3 мм293 см / 23,2 клб1565 кг2900 кг 82700 м 16 фунтів129 мм7,83 кг134,5 мм310 см / 22,3 клб2054 кг3500 кг 12невідомо 24 фунти147,5 мм152,5 мм2645 кг4300 кг 16невідомо Прозір між снарядом і стінками каналу ствола становив від 3 мм для 4-фунтівки до 5,5 мм для 16-фунтівки. +Характеристики мортирКалібрМаса ствола8-дюймова мортира217,2 мм245 кг12-дюймова мортира324,8 мм710 кг12-дюймові мортириз грушоподібною каморою324,8 мм832 та 1126 кг15-дюймовий каменемет406,1 мм489 кг

Декорації Стволи гармат Вальєра зразка 1732 року були прикрашені складними декораціями, які дозволяли швидко визначити калібр з першого погляду. Гармати мали власні імена, вигравіювані на стволі біля дула, далі був знаменитий латинський надпис Ultima ratio regum — «останній аргумент королів», ще далі — ім'я та герб . Руків'я згори були зроблені у формі дельфінів або інших істот.

На казенній частині іноді розміщувався напис про калібр (наприклад, «4» для 4-фунтівки), а потім обличчя в сонячному промінні й латинський напис — логотип і девіз короля Людовика XIV. Останній буквально перекладався як «не нерівний багатьом», але мав також інші тлумачення, зокрема «один проти всіх», «ніхто не рівний собі», «здатний на що завгодно» тощо. Далі йшов королівський герб династії Бурбонів. Місце та дата виготовлення були вигравірувані біля заднього краю ствола, за ними ішли ім'я та титул засновника.

Оздоблення винградів дозволяло спостерігачеві легко розпізнати калібр: 4-фунтівка мала обличчя в сонячному промінні, 8-фунтівка — голову мавпи, 12-фунтівка — голову півня, 16-фунтівка — голову Медузи, а 24-фунтівка — голову Бахуса. Втім, декорації могли відрізнятись.

Служба

Європейські війни Перше застосування системи Вальєра відбулось під час Війни за польську спадщину (1733—1738). Протягом 1730-х років нові гармати показали прийнятні результати: вони виявилися підгожими для облог, проте менш задовільними у маневровій війні. Оскільки Вальєр вважав нерозумним створювати різні гармати для облогової та польової артилерії, то його універсальні гармати погано годились для польових умов, оскільки були занадто важкими. Гармати були розроблені з великою довжиною стволів (а отже, й вагою), щоб дула далеко виступали з амбразур укріплень, інакше постріл міг пошкодити кладку. 4-, 8- та 12-фунтові гармати вважалися польовою артилерією, проте під час Війни за австрійську спадщину (1740—1748) виявилися занадто важкими для маневрів, тому командири, зокрема Моріс Саксонський, прагнули використовувати легшу артилерію.

Ще 1738 року герцог Шарль Фуке запропонував скопіювати , яка важила набагато менше, ніж 4-фунтова гармата Вальєра, та мала вдвічі вищу швидкострільність. Хоча офіційно це не було зроблено до 1757 року, для французької армії було виготовлено 50 × «4-фунтівок Сакса» або «4-фунтівок шведського зразка» (). Ці гармати були передані до артилерійського парку для використання на розсуд командувача армії. У 1744 році 60-гарматний артилерійський парк Фландрії мав 40 × 4-фунтівок Вальєра та 10 шведських 4-фунтових гармат. У 1745 році він налічував 100 гармат, включаючи 36 × 4-фунтівок Вальєра та 50 × шведських 4-фунтових гармат. Після битви при Фонтенуа в травні 1745 року шведська гармата втратила популярність. У 1748 році фландрійська артилерія мала 14 × 16-фунтових гармат, організованих у дві бригади, 16 × 12-фунтових гармат у двох бригадах, 30 × 8-фунтових гармат у трьох бригадах, 80 × 4-фунтових гармат у восьми бригадах та 10 × шведських 4-фунтових гармат в одній бригаді. Загалом потяг налічував 150 гармат, 397 возів та 2965 коней.

Ще одним недоліком, що з'ясувався під час війни, була відсутність у системі Вальєра гаубиці. Коли армійські офіцери вимагали гаубицю, їм спочатку заперечував син Вальєра, , який став очільником Корпусу артилерії в 1747 році, замінивши свого батька на цій посаді. Вальєр-молодший нарешті спроєктував в 1749 році, але було виготовлено невелику кількість.

Під час Семирічної війни (1756–1763), в якій мобільність була ключовим чинником, були необхідні легкі польові гармати. Французька артилерія опинилася у невигідному становищі проти легших прусських та британських гармат. Важкі гармати Вальєра поступались прусській польовій артилерії та нещодавно запровадженим австрійським гарматам системи Ліхтенштайна. 1757 року до кожного піхотного батальйону було долучено по одній шведській 4-фунтівці. 1758 року було замовлено 100 вдосконалених шведських 4-фунтівок, а наступного року герцог Фуке наказав призначити по дві гармати кожному піхотному батальйону. Також з 1757 року вводили 1-фунтові гармати Ростена.

Використання в Америці

Гармати Вальєра використовували революціонери під час Війни за незалежність США. До офіційного вступу Франції у війну фіктивна фірма «Hortalez and Company» почала постачати застарілі 4-фунтівки Вальєра та інше військове спорядження американцям. Гармати відіграли важливу роль у битві при Саратозі в 1777 році. Американці розточували 4-фунтівки, щоб вони могли стріляти стандартними британськими 6-фунтовими снарядами. Це був не перший такий випадок: 1762 року прусська армія аналогічно розточила ці гармати під 6-фунтові снаряди.

Перед облогою Йорктауна (1781) французький експедиційний корпус під командуванням Донасьєна де Рошамбо, разом з американськими військами під командуванням Джорджа Вашинґтона, вирушив з району поблизу Нью-Йорка до Вільямсбурга, Вірджинія. Там до союзників приєднався другий французький корпус під командуванням Сен-Сімона, який був висаджений з французького флоту під командуванням Франсуа Жозефа Поля де Ґрасса. У той час, як корпус Рошамбо був оснащений тридцятьма гарматами Ґрібоваля, корпус Сен-Сімона був озброєний переважно гарматами Вальєра. Було 12 × 24-фунтових гармат, 8 ×16-фунтових гармат, 7 × 12-дюймових мортир, 4 × 8-дюймові мортири та 2 × 8-дюймові гаубиці. Єдиними гарматами Сен-Сімона, які не були гарматами Вальєра, були 8 × шведських 4-фунтівок і 12 × 1-фунтових гармат Ростена.

Застарівання