Модель Бісмарка (також відома як «Модель соціального медичного страхування») — , у якій люди сплачують внески до фонду, який у свою чергу оплачує медичні послуги, що можуть надаватися державними установами, установами інших органів влади або приватними закладами. Перша модель Бісмарка була запроваджена Отто фон Бісмарком у 1883 році і була зосереджена на забезпеченні лікування робітників та їхніх сімей. З моменту створення першої моделі Беверіджа у 1948 році, де основна увага приділялася наданню медичної допомоги як права людини для всіх за рахунок фінансування через податки, майже кожна система Бісмарка стала універсальною, і держава почала надавати страхування або робити внески за тих, хто не міг платити.

Історія

Після утворення Німецької імперії у 1871 році канцлер Отто фон Бісмарк зіткнувся з опозицією з боку німецьких соціал-демократів. У відповідь у 1878 році було ухвалено антисоціалістичне законодавство, і Бісмарк прийняв рішення включити програми соціального захисту до свого бюджетного планування. Трьома основними законодавчими актами, які запровадили державне соціальне страхування, були Закон про обов'язкове медичне страхування 1883 року, Закон про страхування від нещасних випадків 1884 року та система пенсійного забезпечення за віком та інвалідністю, яка була ухвалена у 1889 році і почала діяти в 1891 році.

Впровадження На відміну від , держава не страхує населення безпосередньо через єдиного державного страховика. Натомість усі резиденти зобов'язані зареєструватися в одному з кількох державних або приватних страхових фондів для забезпечення загального охоплення. Рейтингування спільноти (community rating) захищає заявників на страхування від відмов у продажу та цінової дискримінації, тоді як вирівнювання ризиків субсидує тих надавачів послуг, які змушені страхувати осіб із високим рівнем ризику. Уряди також використовують встановлення єдиних тарифів для всіх платників для фіксації цін у .

Приклади Такі держави, як , Австрія, та , мають систему охорони здоров'я Бісмарка, тоді як такі держави, як та , хоча і мають базове державне страхування, характеризуються набагато сильнішою присутністю приватного сектору серед надавачів медичних послуг та в системі страхування.

У Європі такі країни, як , Угорщина та Словаччина, хоча теоретично і належать до системи Беверіджа, мають певний ступінь політики Бісмарка у своєму законодавстві. Дехто в Італії стверджує, що Ломбардська соціально-медична система, яка передбачає рівність між приватним і державним секторами та оплату за результатами, має деякі типові характеристики системи Бісмарка.

Переваги (Euro health consumer index) називає твердження «Бісмарк перемагає Беверіджа» «постійним явищем» з 2014 року. Системи Бісмарка зазвичай мають значно вищу доступність, коротший час очікування та, завдяки конкуренції між операторами, вищу якість і більш орієнтовану на споживача медичну допомогу.Single-Payer Isn't The Answer

Дослідження показують, що впровадження системи Бісмарка в Німеччині призвело до значного зниження смертності.Bismarck's health insurance and its impact on mortality

Критика Оскільки в системі охорони здоров'я Бісмарка основним джерелом фінансування є внески, люди, які перебувають за межею бідності, не можуть платити і отримують обмежене покриття. У деяких країнах, таких як Швейцарія, вартість страхування є високою і продовжує зростати, що призводить до того, що частина населення є недостатньо застрахованою.In 170'000 non pagano l'assicurazione sanitaria

Інша критика полягає в тому, що, оскільки установам платять за результатами роботи, деякі ізольовані населені пункти можуть мати слабке забезпечення лікарнями.

Хоча первинну медичну допомогу в системі Бісмарка можна отримати значно швидше, ніж у системі Беверіджа, дехто стверджує, що планову медичну допомогу навіть у системі Бісмарка іноді отримують повільніше, ніж в умовах , як-от у США.

Див. також

Модель Семашка Модель Беверіджа

Примітки