О́тто Едуа́рд Леопо́льд фон Бі́смарк-Шенга́узен, з 1865 — граф, з 1871 — князь, з 1890 — герцог ЛауенбурзькийЗа даними Volker Ullrichs (Otto von Bismarck. 4. Auflage. Rowohlt, Reinbek 1998) Бісмарк згодом відмовився від звання герцога Лауенбургу. (; 1 квітня 1815, Шенхаузен, Прусське королівство — 30 липня 1898, Фрідріхсру, Німецька імперія) — німецький державний і політичний діяч, міністр закордонних справ (1862—1890) та міністр-президент (1862—1873, 1873—1890) Прусського королівства, бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867—1871) та перший райхсканцлер Німецької імперії (1871—1890). За дипломатію реальної політики, сильну централізацію влади, стійкі мілітаристські переконання, а також жорсткі методи ведення державних справ отримав прізвисько Залізний канцлер.
У Пруссії Бісмарк заслужив серед консерваторів славу представника інтересів юнкерів, служив дипломатом (1851—1862) в часи реакції.
У 1862 році був призначений міністром-президентом Пруссії. Під час конституційної кризи в Пруссії виступав проти лібералів на захист монархії. Обіймаючи посаду міністра закордонних справ, перетворив Пруссію на одну з найпотужніших держав тогочасної Європи. Став одним з ініціаторів початку Франко-прусської війни, завдяки якій вдалося завершити об'єднання десятків німецьких держав малонімецьким шляхом, безпосередньо брав участь у створенні Німецької імперії. Обіймаючи посаду райхсканцлера та, за винятком короткої перерви, прусського міністра-президента, мав вагомий вплив на політичній арені новоствореної держави аж до своєї відставки у 1890 році. У зовнішній політиці дотримувався принципу балансу сил.
Що ж до внутрішньої політики, то час його правління можна розбити на дві фази. Спочатку він уклав союз із поміркованими лібералами. У цей період відбулися численні внутрішні реформи (наприклад запровадження інституту цивільного шлюбу, який був використаний Бісмарком для послаблення впливу католицької церкви). Проте починаючи з кінця 1870-х років очільник уряду віддаляється від лібералів, вдається до політики протекціонізму та державного втручання в економіку. 1880-ті роки запам'яталися впровадженням антисоціалістичного закону. Бісмарк, зберігаючи вірність королю, зміцнив державу сильною, добре підготовленою бюрократією, очолюваною спадковою монархією.
Розбіжності кайзером Вільгельмом II призвели до відставки Бісмарка. У наступні роки він активно вдавався до критики своїх наступників. Завдяки популярності мемуарів («Gedanken und Erinnerungen») йому вдавалось тривалий час впливати на формування власного образу в суспільній думці.
До середини XX століття в німецькій історичній літературі домінувала винятково позитивна оцінка ролі Бісмарка як політика, який об'єднав численні німецькі князівства у єдину державу. Зводились численні пам'ятники на його честь як символу національної єдності. Домінували переконання, що ним була створена нова нація та втілені прогресивні системи соціального забезпечення.
Після Другої світової війни все активнішою ставала критика Бісмарка, якого звинувачували у згортанні демократії в Німеччині. Більша увага почала приділятися недолікам його політики, а діяльність — розглядатися з погляду сучасних потреб населення.
Ранні роки
Молодість
Отто фон Бісмарк народився 1 квітня 1815 року в Шенхаузені на Ельбі (нині Саксонія-Ангальт), був другим сином у родині, яка належала до династії Бісмарків. Його батько, Карл Вільгельм Фердінанд фон Бісмарк (; 1771—1845), був ротмістром та походив із родини юнкерів з Альтмарку. Мати, Луїза Вільгельміна, народжена Менкен (; 1790—1839), була донькою високопосадовця з Берліна та мала гарну освіту.
У 1816 році молода родина переїхала з маєтку в Шенхаузені до маєтку Ніфоф в окрузі Наугард (Новогард) у Східній Померанії, де Отто фон Бісмарк провів перші роки свого дитинства.
Відмінність соціального походження батьків мала визначальні наслідки для подальшого життя самого Бісмарка. Батько виховав у ньому гордість за батьківщину, а мати — прагнення до успіху. Вона хотіла аби її сини не просто стали юнкерами, а пішли на державну службу. Як згодом писав Бісмарк, саме через раціонально цілеспрямоване навчання його матері він ніколи не відчував себе вдома в батьківському будинку. І хоча його стосунки з матір'ю були прохолодними, до батька він ставився з любов'ю. Утім, Бісмарк був вдячний матері за те, що міг здобути освіту, що було нетипово для вихідця з селаChristopher Clark: Preußen. Aufstieg und Niedergang 1600—1947. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 2007, ISBN 3-421-05392-8, С. 592 f.; Lothar Gall: Bismarck. Der weiße Revolutionär. 2. Auflage. Ullstein, Berlin 2002, ISBN 3-548-26515-4, С. 27-30; Volker Ullrich: Otto von Bismarck. Rowohlt, Reinbek bei Hamburg 1998, ISBN 3-499-50602-5, С. 14 f. .
Початкова освіта
На відмінну від обов'язкового для сільської знаті навчання в кадетському корпусі, у 1821 році шестирічного Бісмарка за наполяганням матері відправили до інтернату Пламана в Берлін. Цей інтернат, до якого прагнули відправити своїх дітей високопосадовці, було засновано в дусі Йоганна Генріха Песталоцці. На час навчання Бісмарка епоха реформ вже давно завершилась, а виховання спиралось на муштруванні та німецькому націоналізмі. Перехід від дитячих ігор у рідному селі до життя в інтернаті із суворою дисципліною та примусом дався Бісмарку надзвичайно важко. У цей час чітко виявилось його небажання підкорятись авторитетуUllrich: Bismarck. С. 17; Gall: Bismarck. С. 29..
У 1827 році Бісмарк перейшов до Гімназії імені Фрідріха Великого, з 1830 року і до випуску 1832 року навчався в берлінській гімназії «У сірого монастиря». Окрім давньогрецької, яку Бісмарк вважав занадто складною, у навчанні він виявив здібності до вивчення й інших мов, хоч і не завжди був старанним у цьому питанніUllrich: Bismarck. С. 16-20..
Релігійне виховання
Бісмарк належав до лютеранської конфесії. Релігійне виховання він отримав від Фрідріха Шлейермахера, який конфірмував шістнадцятирічного Бісмарка в берлінській церкві Святої Трійці. На той час Бісмарк майже не переймався питаннями релігії, та вважав, що на його погляди вплинули Гегель та Спіноза, а в спогадах бачив себе швидше деїстом або пантеїстомЛист з проханням руки доньки Гейнріху фон Путткамеру. В: Fürst Bismarcks Briefe an seine Braut und Gattin. Herausgegeben vom Fürsten Herbert von Bismarck. Cotta, Stuttgart 1900, аніж віруючим християнином. Однак він ніколи не був атеїстом, навіть тоді, коли оточення його вважало за безбожного глузівника. Під час свого стажування 1836 року в листі своєму брату Бернарду він писав: «мені здається, що ти вважаєш мене не дуже розважливим, коли називаєш атеїстом»Лист Бісмарка братові Бернарду 16. жовтня 1836. В: Otto Becker: Bismarcks Ringen um Deutschlands Gestaltung. Вид. та доп. Alexander Scharff. Quelle & Meyer, Heidelberg 1958 . Віра увійшла в його життя після несподіваної смерті подруги Марії фон Таден-ТріглафLudwig Reiners: Bismarcks Aufstieg 1815-64. C.H. Beck, München 1956 .
Вища освіта
10 травня 1832 року, після завершення навчання в гімназії, у віці 16 років Бісмарк поступив до Геттінгенського університету, де вивчав юриспруденцію (1832—1833). Він уникав політичних непорозумінь з однокурсниками, які виникли через Липневу революцію 1830 року, а тому не дивно, що Отто приєднався не до опозиційного на той час студентського братства Бурш, а до Керс Гановера Геттінген, яке сповідувало консервативні погляди. Згодом, аналізуючи власні спостереження, він дійшов висновку, що нові політичні сили у своїх вченнях більшою мірою поєднували утопічні погляди тогочасного суспільства, а не реальне бачення накопичених у суспільстві проблем. Одночасно з цим, заперечуючи своїм радикально налаштованим однокурсникам, він не вважав надзвичайно великим вплив на себе ідей прусського монархізмуBismarck, Gedanken und Erinnerungen I, С. 1 ff..
Отто із захопленням вивчав історію та літературу, юриспруденція цікавила його менше. Єдиним академічним викладачем, який мав на нього реальний вплив, був історик Арнольд Герман Людвіг Геерен (), який у своїх лекціях окреслив схему тогочасних міжнародних відносин. Близькі стосунки склались у Бісмарка з однокурсником Джоном Мотлі (), який у майбутньому став американським дипломатом та залишався близьким другом майбутнього німецького канцлера протягом усього життяUllrich: Bismarck. С. 23; Gall: Bismarck. С. 33-36. .
У листопаді 1833 року Бісмарк продовжив навчання в берлінському Університеті Фрідріха-Вільгельма. 1835 року він склав перші державні іспити. Потім влаштовувався аускультатором у Берлінський міський суд. За власним бажанням перейшов із юридичної роботи на державну службу. Проходячи практику () в Аахені 1836 року, він належав до компанії, яка збиралась навколо новеліста Карла Боремау Кюнцера () в пивній Kaiserlichen KronePaul Kuetgens Hrsg.: «Carl Borromäus Cünzer Folie des Dames.» Illustr.Bert Heller. Aachen, 1932, С. 11. . Бісмарк нудьгував через офісну буденність під час практики в Аахені (в ті часи — вишуканий міжнародний курорт), у серпні 1836 року він закохався в Лауру Рассел, племінницю герцога Камберлензького. Після роману з француженкою похилого віку, влітку 1837 року Бісмарк подорожував Німеччиною з молоденькою англійкою, подругою Лаури. Через подорож він пропустив роботу на декілька тижнів більше встановленої 14-денної відпустки і був звільнений з практики.
Бісмарк був засмучений витратами на жінок та на додачу потрапив у борги через гру в казино. На декілька місяців він облишив свої службові справи. Згодом спробував продовжити практику в Потсдамі, але через декілька місяців звільнився з державної служби. Цей епізод зі свого життя Бісмарк пояснив тим, що не хотів бути гвинтиком у великій бюрократичній машині: «я хотів би займатись або музикою, яку я добре знаю, або взагалі нічим»Цитовано за Ullrich: Bismarck. ст. 26..
1838 року, як річний доброволець (), Бісмарк поступив на військову службу: спочатку до єгерського батальйону Garde-Jäger-Bataillon, а навесні перевівся до єгерського батальйону Jäger-Bataillon Nr. 2 в Грайфсвальді у західній Померанії.
Справний господар
Після смерті матері в 1839 році Бісмарк переїхав до маєтку в Ніфоф та почав займатись сільським господарством. Разом зі старшим на п'ять років братом Бернардом він керував батьківськими маєтками Ніфоф, Кюльц та Ярхлін, що в окрузі Наугард. Після обрання Бернарда фон Бісмарка до ради округу в 1841 році брати поділили господарство: Бернард працював лише в Ярхліні, Отто в Кюльце та Ніфофі. Після смерті батька в 1845 році Отто став вести господарство в родинному маєтку Шенхаузен поблизу Штендаля.
Бісмарк швидко навчився вправно господарювати. За десять років, коли він керував батьківськими маєтками, йому вдалося не лише привести їх до ладу, а й розплатитись за власні борги, які він накопичив за попередні роки.
З одного боку, йому сподобалось ні від кого не залежати, а з іншого, сільське господарство та життя в селі йому були не до вподобиUllrich: Bismarck. С. 27.. У вільний час він інтенсивно, але несистематично вивчав філософію, мистецтво, релігію та літературу. 1842 року Бісмарк здійснив подорож із навчальними цілями до Франції, Англії та Швейцарії. Прагнення повернутись на державну службу він облишив через відразу до всього, пов'язаного з бюрократією. У цей час Бісмарк був бажаним гостем на всіх громадських заходах у своєму окрузі. Він брав участь у незліченних полюваннях та в розпусних пиятиках. За власними спостереженнями, у нього навіть розвинулось щось подібне до опору сп'янінню. Це та схильність на культурних заходах потрапляти в центр уваги, дало йому славу «шаленого Бісмарка»Ullrich: Bismarck. С. 27; Gall: Bismarck. С. 42-49..
Родинне життя