Анеля Зофія ШтайнсберґоваPostanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 21 września 2006 r. o nadaniu orderów (M.P. z 2006 r. Nr 84, poz. 848)., уроджена Берлінерблау (польською Aniela Zofia Steinsbergowa, народилася 27 червня 1896 року у Відні, Австро-Угорщина, — померла 22 грудня 1988 року у Варшаві, Польська Народна Республіка) — польська юристка, громадська діячка та перекладачка єврейського походження, адвокатка у багатьох політичних та — після 1956 року — реабілітаційних процесах (1968 року позбавлена права на практику), активістка Польської соціалістичної партії, співзасновниця Комітету оборони робітників та Комітету соціальної самооборони «КОР»Kryptonim «Gracze». Służba Bezpieczeństwa wobec Komitetu Obrony robotników i Komitetu Samoobrony społecznej «Kor» 1976—1981, wybór, wstęp i opracowanie Ł. Kamiński i G. Waligóra, Warszawa 2010, s. 53..
Біографія Вона народилася у Відні в заможній родині асимільованих польських євреїв, була донькою Юзефа Берлінерблау (помер 1935 року), який закінчив Варшавську консерваторію, пізніше здобув ступінь габілітованого доктора хімії в Бернському університеті та був власником і директором джутової фабрики Stradom у Ченстохов, та Гелени, уродженої Оппенгейм (1870—1939), випускниці Варшавської школи малювання. Вона мала трьох братів і сестер: сестра Дорота (1898—1943) була художницею, брат Адольф (1900—1977) — інженером-хіміком і технічним директором фабрики Stradom; під час Другої світової війни він оселився у Сполучених Штатах Америки. Другий брат, Тадеуш (1907—1941 або 1942), закінчив Академію образотворчих мистецтв у Кракові та працював архітектором у майстерні Шимона Сиркуса у Варшаві; був убитий у ЛьвовіR. Jarocki, Aniela Steinsberg, w: Polski Słownik Biograficzny, tom XLIII, 2004—2005.
Дитинство та юність вона провела у Варшаві. 1905 року пішла до школи, а її вчителькою булаСтефанія Семполовська — революції 1905 року та організаторка допомоги політичним в'язням, з якою Анієла Штайнсберґова залишалася близькою до самої смертіJ. Sokolińska, Ostrygi i KOR w życiu Anieli Steinbergowej. «Wysokie Obcasy», 2006..
Після закінчення Варшавського університету 1920 року вона розпочала юридичну практику під керівництвом Леона Супінського. Після одруження 1921 року оселилася у Кракові, де її чоловік Еміль Штайнсберґ (1879—1943) керував власною відомою юридичною фірмою. 1931 року її прийняли до адвокатури, що зробило її однією з перших жінок-адвокаток у Польщі. Вона належала до Асоціації юристів-соціалістів, а з 1934 року була членкинею Польської соціалістичної партії. Захищала комуністів і робітників; 1936 року була однією з адвокаток у процесі робітників фабрики Semperit у Кракові, яких звинувачували в участі у кривавих заворушеннях після придушення поліцією демонстрації робітників із застосуванням вогнепальної зброї.
Під час Другої світової війни вона тісно співпрацювала з Юзефом Циранкевичем у підпільному русі Польської соціалістичної партії у Кракові, співредагуючи підпільний бюлетень «Свобода»A. Friszke: Wstęp do A. Steinsbergowa, «Widziane z ławy obrończej», Warszawa 2016, s. 7–10.. Після арешту Юзефа Циранкевича 1941 року переховувалася у Варшаві та працювала в Раді допомоги євреям «Жегота» — єврейському відділі Делегатури уряду Польщі на батьківщині, знаходячи схованки для євреїв, які втекли на «арійський бік»Kuroń J., Wiara i wina: do i od komunizmu, Warszawa: Niezależna Oficyna Wydawnicza, 1990, ISBN 83-7054-000-7, OCLC 834110474.. У той час вона була членкинею Польської соціалістичної партії — Свобода, Рівність, Незалежність та брала участь у роботі груп, що готували нову програму партії. Також доглядала тяжкохвору Стефанію Семполовську до її смерті 1944 рокуArchiwum Opozycji: kolekcja środowisk Jacka Kuronia: walterowcy, komandosi, korowcy, solidarnościowcy. Warszawa, Fundacja Ośrodka Karta, 2009..
Відразу після війни працювала в Юридичному бюро Президії Ради Міністрів, де у 1948—1952 роках обіймала посаду заступниці директора. Установа займалася питаннями законодавчої правильності урядових правових актів. З 1946 року вона належала до «люблінської» Польської соціалістичної партії, а з 1948 року — до Польської об'єднаної робітничої партії, з якої вийшла 1955 року. 1954 року знову почала працювати адвокаткою. 1955 року разом з адвокатом Владиславом Вінавером представлялаКазимира Мочарського, майбутнього автора «Розмов з катом». 1956 року адвокати домоглися звільнення Мочарського, поновлення судового розгляду та проведення реабілітаційного процесу. Вона також представляла інших офіцерів Армії Крайової та працівників Делегатури уряду, засуджених за сфальсифікованими звинуваченнями. Свої враження від цих процесів описала у хроніці «Побачене з лави захисту», виданій Літературним інститутом у Парижі.
У 1955—1962 роках була членкинею клубу «Криве коло». Захищала членкинь клубу Ганну Ревську (1958—1959) та Анну Рудзінську (1962) під час судових процесів. Після розпуску клубу брала участь у неформальних контактах із його найактивнішими членами, особливо тісно співпрацюючи з Яном Юзефом Ліпським та Яном Ольшевським. Надавала юридичні консультації особам, причетним до опозиційної діяльності, захищала, зокрема, Яцека Куроня та Кароля Модзелевського у процесі 1965 року. Як адвокатка, залучала відомих інтелектуалів до присутності в залі суду та висловлення солідарності з обвинуваченими — уперше це сталося під час процесу Казимира Мочарського 1956 року. Вона також захищала Януарія Гжендзінського та Яна Непомуцена Міллера, обвинувачених у публікаціях на Заході. Надавала юридичні консультації студентам, які брали участь у протестах у Варшавському університеті, зокрема Адаму Міхніку.
З 1967 року перебувала під наглядом Служби безпеки. У квітні 1968 року Міністерство юстиції розпочало дисциплінарне провадження проти неї, заборонило їй займатися адвокатською практикою, а 1970 року примусово відправило на пенсіюSąd orzekł, Seria «Dokumenty», Instytut Literacki, Paryż 1972..
З 1968 року належала до групи довоєнних активістів Польської соціалістичної партії, які прагнули згуртуватися навколо захисту громадянських прав та підтримували контакти з Адамом Чолкошем,— лідером Польської соціалістичної партії в еміграції. Через це 25 листопада 1971 року в її квартирі провели обшук і розпочали слідство, яке припинили 29 березня 1972 рокуA. Friszke, Wstęp…, Warszawa 2016, s. 68–71.. Ймовірно, вона була авторкою інструкції щодо поведінки під час арешту та слідства, опублікованої у Парижі 1972 року. За нею велося постійне стеження Служби безпеки, а в її квартирі встановлювали прослуховувальні пристрої.
1975 року була однією з ініціаторок Листа 59, у якому виступала проти запропонованих змін до Конституції Польської Народної Республіки. Ідея цієї конституційної кампанії виникла саме в її квартирі. Також підписала Лист 14, спрямований проти внесення до конституції положення про «дружбу» із СРСРJ. Skórzyński, List 59 i narodziny opozycji demokratycznej, «Zeszyty Historyczne» (Paryż) 2008, nr 163, s. 137—158.. Учервні 1976 року підписала листа солідарності з репресованими робітниками Радома та Урсуса. Була однією із засновниць Комітету захисту робітників. Відіграла важливу роль у створенні правових основ діяльності КОР, намагаючись захистити організацію від репресій владиA. Friszke, Wstęp…, s. 79–83; J. Skórzyński, Siła bezsilnych. Historia Komitetu Obrony Robotników, Warszawa 2012.. Вона редагувала правові аспекти документів КОР, а згодом і Комітету соціальної самооборони «KOР». У її квартирі збиралася редакційна колегія КСС «КОР», де готувалися заяви комітету. Також тісно співпрацювала з Інтервенційним бюро КСС «КОР»J. Skorzyński, Siła bazsilnych…; A. Friszke, Czas KOR-u. Jacek Kuroń a Geneza Solidarności, Kraków 2011..
1980 року разом із Людвіком Коном, Едвардом Ліпінським та Збігнєвом Ромашевським підписала «Мадридський звіт про дотримання прав людини та громадянина в Польщі»«Raport Madrycki o przestrzeganiu praw człowieka i obywatela w Polsce», druk powielaczowy, Warszawa 1980.. У грудні того ж року стала однією з ініціаторок створення Комітету захисту осіб, ув'язнених за переконання, заснованого національними органами профспілки Незалежна самоврядна профспілка «Солідарність», а також однією із засновниць асоціації «Патронат».
1983 року розіслала до кількох журналів та опублікувала в підпіллі під власним ім'ям брошуру «Суд над КСС „КОР“: Роздуми та аналогії», у якій доводила необґрунтованість кримінальних звинувачень проти активістів комітету. Брала участь у підготовці їхнього захисту, а в 1984 році — у переговорах, які під патронатом Польського єпископату стосувалися умов звільнення політичних в'язнівA. Friszke, «Wstęp», s. 90–92; J. Skórzyński, Odrzucona propozycja. Rozmowy o uwolnieniu przywódców Solidarności 1983—1984, «Wolność i Solidarność. Studia z dziejów opozycji wobec komunizmu i dyktatury» 2012, nr 4, s. 104—112..
1983 року опублікувала статтю в паризькому журналі «Zeszyty Historyczne», у якій негативно оцінила діяльність суддів, що виносили вироки у політичних процесах сталінського періоду.A. Steinsbergowa, «Uwagi na marginesie memoriału doktora Mieczysława Szerera», «Zeszyty Historyczne», nr 66 z 1983 Незадовго до смерті брала участь у спробі відновлення Польської соціалістичної партії членкинею якої залишалася 1988 року.
У 1950-х роках вона редагувала зібрання творів Стефанії Семполовської. Вона переклала, серед іншого, «Смуток тропіків» та «Тотемізм» Клода Леві-СтроссаJ. Sokolińska, Aniela Steinsbergowa (1896—1988)http://zakladajciekomitety.pl, 2011.
Вона померла у Варшаві. Похована на Євангельському реформатському кладовищі на вулиці Житня (ділянка 15-3-2)Informacje w serwisie Grobonet..
Нагороди
Золотий Хрест Заслуги (1948) Командорський хрест Ордена Відродження Польщі (2006)
Видання книг
Переклади
Клод Леві-Строс, «Смуток тропіків», Варшава : Державний видавничий інститут, 1960. Жан Ростан, Креативна біологія, Варшава : Державне наукове видавництво, 1964 Клод Леві-Строс, Тотемізм, Варшава: Державне наукове видавництво, 1968. Жан Мазель, Таємниці Марокко, Варшава: Державний видавничий інститут, 1975.
Примітки
Посилання
Biernacki K., Steinsbergowa Aniela, [w:] Encyklopedia Solidarności [online], Instytut Pamięci Narodowej [dostęp 2025-10-08].