Анатолій Миколайович Демидов (; ) — російський і французький меценат, дійсний статський радник, дипломат, з 1840 року — князь Сан-Донато. Представник роду Демидових, молодший син Миколи Микитовича Демидова від його шлюбу з Єлизаветою Олександрівною Строгановою. Більшу частину свого життя прожив у Європі, лише зрідка приїжджаючи до Росії.
Життєпис У молодості Анатолій Демидов служив у міністерстві закордонних справ і працював у російському посольстві спочатку в Парижі, потім у Римі та у Відні. Володів багатьма європейськими мовами, при цьому російською говорив поганоМ. Гавлин. Российские предприниматели и меценаты. — Москва: Дрофа, 2009. — С. 206. — 432 с. — ISBN 978-5-358-06161-3..
У 1840 році він одружився з племінницею Наполеона I, сестрою принца Наполеона, Матильдою Бонапарт, але сімейне життя майже з самого початку не склалося. Існують дві версії побиття Матильди Демидовим. Згідно з першою версією, він прилюдно на балу дав їй ляпаса. Друга версія свідчить про побиття по дорозі на бал. Матильда вирушила до Петербурга за допомогою до імператора. Той став на бік Матильди, змусивши Демидова виплачувати їй 200 тисяч франків на рік (близько 40 тисяч рублів). Розлучення між Матильдою де Монфор та Анатолієм Демидовим відбулося у 1845 році. Згодом Матильда отримала титул імператорської високості. Демидов болісно сприймав це і неодноразово намагався зблизитися з нею. Спроби були марними.
Демідов вирушив у подорож Італією та Росією. Успадкувавши від батька, колишнього російського посла у Флоренції, колосальне багатство, чистий річний дохід від якого сягав двох мільйонів рублів на рік, Анатолій Демідов заснував у Флоренції шовкову фабрику. Разом з іншими залізо- та мідноплавильними заводами Демидову належав і Нижньо-Тагільський завод, на території якого під час його володіння було знайдено особливий мінерал, названий на честь власника заводу — демидовіт. Успадкована Демидовим від батька колекція чудових творів живопису, скульптури, бронзи та різних інших рідкісних предметів була настільки великою, що для її розміщення у 1833 році в Петербурзі було закладено спеціальну будівлю на Василівському острові.
Фінансував розвідку запасів кам’яного вугілля в Донецькому басейні.
Зацікавлений у розвитку гірничої справи на батьківщині, Анатолій Демидов у 1837 році організував за власний рахунок наукову експедицію для вивчення південної Росії та Криму. У цій експедиції взяли участь 22 особи, зокрема кілька видатних вчених і художників, на чолі зі знаменитим професором гірничої паризької школи Ле Пле. Результати цієї першої за часом науково організованої експедиції, яка вже тоді передбачала блискуче майбутнє російської гірничозаводської промисловості, були опубліковані в 1840–1842 роках у Франції у чудово виданому описі цієї подорожі«Voyage dans la Russie Meridionale et la Crimee par la Hongrie, la Valachie et la Moldavie, execute en 1837, sous la direction de M. Anatol de Demidoff par M. M. de Sainson, Lе-Play, Huot, Leveille, Raffet, Rousseau, de Nordmann et du Ponceau». Dedie a S. M. Nicolas I-er Empereur de toutes les Russies, Paris, 4 vol., 1840—1842.. У 1854 році вийшла версія видання російською мовою під назвою «Дослідження кам’яновугільного Донецького басейну, проведене в 1837–1839 рр. за розпорядженням А. Н. Демидова»М. Гавлин. Российские предприниматели и меценаты. — Москва: Дрофа, 2009. — С. 208. — 432 с. — ISBN 978-5-358-06161-3..
Опис власне подорожі вийшов також окремо«Voyage dans la Russie Meridionale et la Crimee par la Hongrie, la Valachie et la Moldavi, execute en 1837 par M. Anatol de Demidoff», Paris, 1840, illustre de 64 dessins par Raffet. Цей твір з’явився у перекладі російською мовою в «Журналі міністерства народної освіти» (ч. LXXXII № 6), а потім, у переглянутому вигляді, вийшов у 1854 році в Парижі другим виданням і був перекладений на такі мови: італійську (Торіно, 1841), польську (Варшава, 1845), російську (Москва, 1853), англійську (Лондон, 1853, 2-ге вид.), німецьку (Бреслау, 1854) та іспанську. Крім того, у 1842 році французькою мовою з’явилася праця головного гірничого інженера Ле Пле, виконана за участю Міленбо, Лалана та Ейро, під назвою: «Дослідження кам’яновугільного Донецького басейну, проведене у 1837—1839 рр. за розпорядженням А. П. Демидова». Ця праця Ле Пле та його співробітників є частиною загальної роботи Демидівської експедиції, в якій брав активну участь, як знавець гірничої справи, між іншим, і граф С. Г. Строганов, причому цю участь можна вважати дуже цінною як за своєю науковою цінністю, так і за тим значенням, яке поступово набуло кам’яне вугілля в нашій промисловості. На прохання ініціатора та організатора експедиції книга Ле Пле була перекладена російською мовою проф. Г. Є. Щуровським і видана 1854 року в Москві, з атласом, геологічною картою та обширним додатком від перекладача, в якому викладено подальші успіхи кам’яновугільної справи в Донецькому басейні. Під псевдонімом Nil-Tag Демидов опублікував про Росію низку листів у «Journal des Debats» і видав їх окремою книгою: «фр. Lettres sur l’Empire de Russie».
За часів Анатолія Демидова маєток став нагадувати заміську резиденцію монарха: гульні тривали безперервно, житлові приміщення були прикрашені предметами мистецтва, виконаними відомими майстрами. Були зведені теплиці й оранжереї, що нагадували кришталеві палаци. Утримувався звіринець, у якому жили леви й тигри.
Йому було надано придворні звання камер-юнкера (1829) та камергера (1855). У 1840 році герцог Тосканський надав Демидову титул князя Сан-Донато, який згодом був затверджений королем Італії. У відповідь на це під час повстання у Флоренції Демидов придбав пароплав, на якому було врятовано герцога. У Росії ж титул князя не було підтверджено, що викликало роздратування імператора Миколи IМ. Гавлин. Российские предприниматели и меценаты. — Москва: Дрофа, 2009. — С. 206. — 432 с. — ISBN 978-5-358-06161-3..
Помер бездітним у Парижі від запалення в грудях 16 квітня 1870 року. Оскільки у нього не було дітей, титул князя «Сан-Донато» перейшов до його племінника Павла Демидова.
Благотворительность Анатолій Демидов, наслідуючи приклад батька, був щедрим на великі пожертви: одразу після досягнення повноліття він пожертвував 500 000 рублів на будівництво в Санкт-Петербурзі притулку для робітників, який і носив ім’я жертводавця; разом із братом Павлом Миколайовичем пожертвував капітал, на який у Санкт-Петербурзі було облаштовано дитячу лікарню; при Академії наук у Санкт-Петербурзі заснував премію в розмірі 5 000 рублів за найкращий твір російською мовою (Демидовська премія); у 1853 році надіслав із Парижа 2 000 рублів на оздоблення церкви Демидівського ліцею в Ярославлі, пожертвував до бібліотеки ліцею всі свої видання та кілька інших цінних французьких книг, а також щедро підтримував вчених і художників; до речі, знаменита картина «Останній день Помпеї» була написана Карлом Брюлловим на замовлення Анатолія Демидова.
На будівництво лікарні в Москві було виділено 500 тисяч рублів.
За кошти Демидових було засновано «Миколаївську дитячу лікарню», на яку він разом із братом Павлом Миколайовичем пожертвував 200 000 руб. Імператор Микола I призначив його опікуном лікарні.
Примітки
Посилання Плеть для племянницы Наполеона: За что уральский заводчик Анатолий Демидов выпорол свою супругу Матильду Бонапарт // Родина, 2017.