«Прелюдія до післяполудневого відпочинку фавна» ( L. 86), — симфонічна поема для оркестру Клода Дебюссі тривалістю приблизно 10 хвилин. Написана в 1894 році та вперше виконана в Парижі 22 грудня 1894 року під керівництвом Гюстава Доре . Соло на флейті виконав Жорж Баррер .

Композиція була натхненна поемою «Пополудні фавна» Стефана Малларме. Це один із найвідоміших творів Дебюссі, який вважається поворотним моментом в історії західної музики, а також шедевром імпресіоністичної композиції. П'єр Булез вважав партитуру початком сучасної музики, зазначаючи, що «флейта фавна вдихнула нове дихання в музичне мистецтво». Твір присвячено композитору Раймонду Бонер, синові художника Огюста Бонер .

Пізніше творчість Дебюссі лягла в основу балету «Полудень фавна» у хореографії Вацлава Ніжинського та пізнішої версії Джерома Роббінса .

Передісторія Музика цієї прелюдії є дуже вільною ілюстрацією прекрасної поеми Малларме. Вона аж ніяк не претендує на те, щоб бути її синтезом. Швидше, це низка сцен, крізь які проходять бажання та мрії фавна у післяобідню спеку. Потім, втомившись від боязкого польоту німф та наяд, він піддається п'янкому сну, в якому нарешті може здійснити свої мрії про володіння вселенською Природою. Поль Валері засвідчив, що сам Малларме був незадоволений тим, що його вірш було використано як основу для музики:Він вважав, що його власної музики достатньо, і що навіть за найкращих намірів, зіставлення поезії та музики, навіть якщо це найкраща музика з усіх, що існують, є справжнім злочином стосовно поезії. Однак його думка змінилася після відвідування прем'єри на запрошення Дебюссі; Малларме написав йому:Я щойно вийшов з концерту, глибоко зворушений. Диво! Ваша ілюстрація до «Полудня фавна» не дисонансує з моїм текстом, а насправді йде набагато далі, у ностальгію та світло, з витонченістю, чуттєвістю, насиченістю. Захоплено тисну вашу руку, Дебюссі. Ваш, Малларме.

Композиція

Твір написаний для трьох флейт, двох гобоїв, англійського ріжка, двох кларнетів ля та сі , двох фаготів, чотирьох валторн, двох арф, двох кроталі та струнних інструментів .

Образну сферу поеми описує :[Ця прелюдія] була музичною відповіддю [Дебюссі] на поему Стефана Малларме (1842–1898), у якій фавн, що самотньо грає на своїх сопілках у лісі, пробуджується від німф та наяд, що проходять повз, безуспішно переслідує їх, а потім стомлено засинає, наповнений видіннями. Хоча твір називається «прелюдією», він все ж є завершеним – це виклик почуттів поеми в цілому. Дебюссі мав намір написати другу та третю частини, відповідно інтерлюдію та фінал-парафраз, але врешті обмежився однією частиною.

Основні музичні теми представлені дерев'яними духовими інструментами з акомпанементом засурдинених валторн, струнних та арфи . Композитор використовує цілотонові гами, гармонічна плинність без тривалих модуляцій. Розвиток повільної основної теми плавно в розмірах 9/ 8, 6/ 8 та 12 /8. Тема проводиться в партії флейти, гобоя, знову флейт, потім до кларнета.

Головна тема

Зіставлення септакордів

Друга тема

Композиція загалом налічує 110 тактів. Якщо вважати неповні віршовані рядки за один, то текст Малларме також складатиме 110 рядків. Друга частина в ре починається з такту 55, рівно посередині твору.

У 1912 році твір був перетворений на короткий балет з костюмами та декораціями художника Леона Бакста, хореографію та виконання якого виконав Вацлав Ніжинський.

У 1958 році був поставлений ще один балет Джерома Роббінса, який часто виконувався багатьма трупами.

Транскрипції і перекладення Клод Дебюссі сам переклав цей твір для двох фортепіано у 1895 році.

Транскрипції цього твору також робили: Моріс Равель — для фортепіано в чотири руки. Гюстав Самазей — для флейти та фортепіано. Тім Маллеман — для флейти, кларнета, скрипки, віолончелі і фортепіано. Майкл Вебстер — для флейти, кларнета та фортепіано. Грем Стіл Джонсон — для флейти, кларнета, арфи, струнного квартету і контрабасу. В’ячеслав Грязнов — для фортепіано соло. Linos Piano Trio — для фортепіанного тріо; включене до альбому Stolen Music (2021). Паоло Фрадіані — для флейти, гобоя, кларнета, валторни, арфи та струнних; опублікована Universal Edition. Бенно Сакс, учень Арнольда Шенберга - для камерного ансамблю за участі фортепіано і фісгармоніії.

Література У творі Томаса Манна «Чарівна гора» є натяк на те, що головний герой Ганс Касторп слухав твір Дебюссі на грамофоні . У книзі «Прелюдія» є одним з його улюблених записів і змушує його мріяти про фавна, який грає на сопілці в оніричному пейзажі. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (March 2025)">потрібне посилання</span> ]

Кіно У анімаційному фільмі Бруно Боццетто 1976 року «Allegro non troppo» першу анімаційну секцію очолює «Прелюдія» Дебюссі, зображуючи літнього сатира, який марно намагається косметично повернути собі молодість і мужність.

Примітки