Комуністична партія Закарпатської України

Комуністична партія Закарпатської України (КПЗУ) — політична партія на Закарпатті в 1944—1945 роках, створена в регіоні після того, як радянська Червона армія зайняла цю територію. Раніше закарпатські комуністи були організовані в Комуністичній партії Чехословаччини, проте КПЗУ не мала організаційних зв'язків із цією партією. КПЗУ повністю домінувала в тимчасових органах влади території. У грудні 1945 року КПЗУ влилася до складу Комуністичної партії (більшовиків) України.

Передісторія Регіон, відомий як Закарпаття, Підкарпатська Русь або Карпатська Русь, який став частиною Чехословаччини після Першої світової війни, був одним із головних опорних пунктів Комуністичної партії Чехословаччини. На додаткових виборах депутатів від Підкарпатської Русі до чехословацького парламенту 1924 року Комуністична партія здобула понад 100 000 голосів (майже 40 % від усіх поданих голосів).Fedinec, Csilla. A kárpátaljai magyarság történeti kronológiája 1918—1944. MEK

Під час угорської окупації регіону комуністичний рух діяв у підпіллі, а партизанські загони згодом сприяли просуванню Червоної армії. У 1942 році партизанський керівник і перший секретар Підкарпатського крайового комітету Комуністичної партії Чехословаччини Олекса Борканюк був страчений (повішений) угорською владою.Андрей Сульдин. Герои Великой войны. 1941—1945. ООО «Издательство АСТ», 2025.

Після розгрому угорських військ у Карпатській Русі/Закарпатті комуністичні організації, які діяли в підпіллі, почали виходити на легальне становище.Soviet Ukraine. Editorial Office of the Ukrainian Soviet Encyclopedia, Academy of Sciences of the Ukrainian S.S.R., 1969. p. 182 Перші легальні публічні збори комуністів у Мукачеві відбулися 31 жовтня 1944 року, через чотири дні після визволення міста. Перший публічний заклик до об'єднання Закарпаття з Радянською Україною прозвучав на мітингу в міському театрі Мукачева 3 листопада 1944 року.

Установча конференція Перша конференція комуністичних організацій Закарпаття відбулася в Мукачеві 19 листопада 1944 року.Торжество історичної справедливості: закономірність возз'єднання Західне-українських земель в єдиній українській державі. Vyd-vo Lʹvivsʹkoho universytetu, 1968. p. 653Закарпатская область. Glavnai︠a︡ redakt︠s︡ii︠a︡ Ukrainskoĭ sovetskoĭ ėnt︠s︡iklopedii, 1982. pp. 64, 68 Ці збори фактично стали установчим з'їздом Комуністичної партії Закарпатської України як незалежної партії. Засідання проходило в будівлі міського театру. Іван Туряниця, голова оргкомітету, відкрив збори. У своїй промові Туряниця взагалі не згадував Комуністичну派тію Чехословаччини. Усі вибори на конференції проводилися шляхом акламації (одноголосно без голосування). Конференція обрала Йосипа Сталіна, Михайла Калініна, В'ячеслава Молотова, Микиту Хрущова, Лазаря Кагановича, Георгія Жукова та Климента Ворошилова до складу почесної президії.

У конференції взяли участь 418 осіб — 294 делегати та 124 гості. 294 делегати представляли близько 3500 членів партії. Близько половини делегатів походили із селянства, 35 % становили робітники та 15 % — трудова інтелігенція.

Двома головними пунктами порядку денного конференції були возз'єднання з Радянською Україною та затвердження програми партії. Іван Керча виступив із доповіддю про возз'єднання з Радянською Україною. Згідно з протоколом конференції, його виступ викликав бурхливі овації присутніх. Після виступу Керчі Василь Русин зачитав проєкт резолюції з цього питання. Маніфест-резолюція «Про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною» була прийнята делегатами конференції одноголосно. У резолюції стверджувалося, що закарпатські українці були включені до складу Чехословацької Республіки проти своєї волі, а згодом віддані в «угорське рабство». Відповідно до тексту, прагненням закарпатських українців було возз'єднання «зі своїм старшим братом — народом Радянського Союзу». Крім того, зазначалося: «Відтепер ми не малий народ, який потребує захисту. Ми є невіддільною частиною великого українського народу».

Інша важлива резолюція, прийнята на конференції, мала назву «Про найближчі завдання Комуністичної партії Закарпатської України».Воззьєднання українських земель в єдиній українській радянській державі: торжество ленінської національної політики КПРС: матеріали республіканської науково-теоретічної конференції, присвяченої 30-річчю воззьєднання Закарпаття з Радянською Україною 17-18 квітня 1975 року. Ужгородський держ. університет, 1976. pp. 4, 24, 27 У ній наголошувалося, що основною метою партії є «організація народних сил для остаточного розгрому гітлерівської Німеччини, знищення фашистської тиранії та вирішення національних, культурних і соціальних питань шляхом возз'єднання з Радянською Україною». Також підкреслювалося, що одним із головних завдань партії є боротьба за перерозподіл земель безземельным селянам шляхом експропріації володінь великих поміщиків та транснаціональної компанії «Латориця». Резолюція закликала до запровадження восьмигодинного робочого дня, відновлення діяльності профспілок, націоналізації фабрик, реконструкції підприємств лісової та деревообробної промисловості, відкриття шкіл із навчанням рідною мовою, заснування Державного університету Закарпатської України та відбудови міст і селищ. Документ закликав до створення молодіжних і селянських організацій та завершувався вимогою скликати З'їзд народних комітетів 26 листопада 1944 року для обрання Народної ради.

Конференція надіслала вітальні телеграми Сталіну та Хрущову. У посланні Сталіну висловлювалася вдячність за визволення Закарпаття, а також наголошувалося на питанні об'єднання: «Тільки Ви, Йосипе Віссаріоновичу, тільки український і російський народи можуть зрозуміти наші почуття і наші прагнення […] Поверніть нас у лоно нашої матері-вітчизни — Української держави. Наш народ буде вічно вдячний Вам за цю допомогу». Прагнення партії сприяти об'єднанню з Україною було головною темою і в телеграмі Хрущову, якого називали «вождем українського народу, вождем українських більшовиків».

Центральний комітет Установча конференція КПЗУ обрала Центральний комітет у складі 24 членів. До партійного керівництва увійшли як репатріанти з Радянського Союзу, так і місцеві підпільні діячі. У складі ЦК опинилася низка функціонерів колишнього Підкарпатського крайового комітету КПЧ, які повернулися з СРСР, зокрема Самуїл Вайс, С. Борканюк, М. Климпотюк, П. Варга та Д. Тарахонич.Godʹmash, Pëtr, and Godʹmash, Sergeĭ. История Республики Подкарпатская Русь. Patent, 2008. p. 375 Також до ЦК увійшли військовослужбовці 1-го Чехословацького армійського корпусу: І. Ваш, І. Ледней та М. Мацканюк (усі з групи Бедржиха Рейцина). Список членів ЦК був опублікований у газеті «Закарпатська правда» 21 листопада 1944 року:ТРОЯН М. В., ЧІЧУР A.A. Возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною у складі СРСР — торжество історичної справедливості. Число 6. Український історичний журнал.- Київ. — 1980. — Вип. 6. pp. 40–46.I͡U. V. Ilʹnyt͡skyĭ, I͡Uriĭ Vasylʹovych Ilʹnyt͡sʹkyĭ, Ю. В Ільницкий Нариси історії Закарпатської обласної партійної організації: 1918—1945 pp. Karpaty, 1968. pp. 125, 301Boldyzhar, Mykhailo, and Hrin, Oleksandr. Zakarpatsʹka Ukraïna: derz︠h︡avno-pravovyĭ status i dii︠a︡lʹnistʹ (kinet︠s︡ʹ 1944 r. — pochatok 1946 r.). Polychka «Karpatskoho krai͡u», 1999. p. 22-23

Туряниця Іван Іванович (1901—1955) — народився в Мукачеві. У 1919 році вступив до Угорської Червоної армії. Брав участь у проголошенні Словацької Радянської Республіки в Пряшеві 16 червня 1919 року. Після поразки радянських республік повернувся до Мукачева, де очолив осередок Комуністичної партії Чехословаччини, а згодом керував партійною організацією в Ужгороді. Навчався в Українському комуністичному інституті журналістики в Харкові (1930—1933). Був заарештований через організацію грудневого страйку лісорубів 1935 року, але звільнений під тиском масових протестів. Після угорської окупації втік до СРСР, де працював у МОДР, а згодом на Ворошиловградському паровозобудівному заводі. У 1942 році пішов добровольцем до Чехословацького батальйону. У жовтні 1944 року прибув до Хуста разом із чехословацьким міністром Франтішеком Нємецем та генералом Антоніном Гасалом, проте 4 листопада 1944 року залишив розташування чехословацьких сил і повністю присвятив себе справі приєднання Закарпаття до УРСР.

Вайс Самуїл Леопольдович (1899—1971) — народився в Дунайській Стреді в єврейській робітничій родині. Навчався у Веспремській торговій школі (1914—1917). У 1919 році вступив до Угорської Червоної армії, у серпні 1919 року приєднався до лівого крила Чехословацької соціал-демократичної робітничої партії. Член КПЧ з 1921 року. Працював на пивоварні в Нових Замках, звідки був звільнений з політичних мотивів. У 1928 році виїхав до СРСР, де став членом відомої комуни Інтергельпо. У 1930 році повернувся до Чехословаччини, керував партійними організаціями в Кошицях, Нових Замках, Жиліні та Чеських Будейовицях. Часто заарештовувався. У 1934—1935 роках навчався в Міжнародній ленінській школі в Москві. Після повернення працював секретарем Червоних профспілок у Нітрі. У 1937 році направлений до Підкарпатської Русі для ведення роботи серед угорськомовного населення, очолював кілька великих страйків. Був членом Підкарпатського русинського крайового комітету КПЧ. Після угорської окупації втік до Радянського Союзу, працював у Луганську, Алма-Аті та в редакціях Радіо Москва. У травні 1944 року перейшов до політвідділу 4-го Українського фронту. Після визволення краю став першим секретарем Ужгородського міськкому партії. Обраний до Народної ради Закарпатської України (очолював управління промисловості та торгівлі). Після входження до складу СРСР працював заступником голови облвиконкому. Нагороджений орденом Червоної Зірки.

Ваш Іван Михайлович (1904—1966) — народився в селі Лоза Хустського району в бідній селянській родині, з 12 років наймитував. Навчався в Харківській партійній школі (1931—1933). Організатор робітничого руху в Підкарпатській Русі, лідер відомого страйку лісорубів у Богдані 1935 року. У 1939 році втік до СРСР, де був заарештований і відправлений до таборів. Згодом вступив до Чехословацького армійського корпусу. Делегат Першого з'їзду народних комітетів, член Народної ради Закарпатської України (відповідав за внутрішні справи та державну безпеку). Після возз'єднання з УРСР обіймав посади секретаря облвиконкому та першого секретаря обкому партії. Чотири рази обирався депутатом Верховної Ради СРСР. Брат відомого чехословацького військового діяча Карела Ваша.

Ледней Іван Дмитрович (1904—1969) — народився в селі Репинне в бідній селянській родині. Через матеріальну скруту не закінчив середню школу, працював на лісопильні. Член КПЧ з 1926 року. Навчався в партійній школі в Києві (1930—1932) та в Українському комуністичному інституті журналістики в Харкові (1932—1935). Повернувшись, працював в апараті крайового комітету КПЧ, був секретарем Ужгородського та Тячівського окружкомів партії. У 1939 році втік до СРСР, працював у ЦК МОДР у Москві. З 1943 року — командир взводу в Чехословацькому армійському корпусі, брав участь у боях за Київ. У 1944 році очолював Мукачівський окружний народний комітет. З квітня 1946 року — перший секретар Мукачівського міськкому партії. Нагороджений орденом «Знак Пошани».

Фущич Василь Іванович (1900—1970) — член Комуністичної партії Чехословаччини з 1924 року. У 1926 році навчався в партійній школі в Харкові. З 1932 року — секретар Іршавського та Хустського окружкомів партії. У 1932—1936 роках — кадровий працівник крайового комітету. 4 червня 1936 року став членом Національних зборів Чехословаччини, замінивши померлого депутата Пала Терека.Pahyrja, Vasyl' V., and Pyshchalʹnyk, Petro. Borz︠h︡avsʹke vidlunni︠a︡: istorii︠a︡ Irshavshchyny ta narysy pro vyznachnykh li︠u︡deĭ Borz︠h︡avsʹkoho krai︠u︡. Patent, 2001. p. 173