Миха́йло фон Виса́ник (також Миха́йло Вівся́ник; , ; , Сатмарнеметі, Сатмар, Угорщина, за іншими даними — , Саболч, Угорщина — , Відень, Австро-Угорщина) — австрійський медик, психіатр закарпатського українського походження.

Життєпис Михайло Висаник народився 10 жовтня 1792 року в родині Івана Висаника — греко-католицького священника села у комітаті Саболч. Місцем народження Михайла, за одними даними, було місто Сатмарнеметі  — центр комітату Сатмар (нині — Сату-Маре, Румунія), за іншими даними — село Дюлай, де служив його батько.

Спершу здобув освіту в гімназії Сатмарнеметі, після чого продовжив вивчення філософії в місті Еґер. Вищу медичну освіту здобув в університетах Пешта і Відня. 1821 року у Відні захистив дисертацію «Про шлунково-жовчну гарячку» () і здобув ступінь доктора. 1825 року здобув ступінь магістра акушерства.

Почав працювати у Центральній лікарні Відня загальним терапевтом. Стажувався у низці інших австрійських лікарень, зокрема в психіатричній. Після здобуття магістерського ступеня 1825 року продовжив роботу у лікарнях у передмістях Відня. Був шанованим серед громадськості лікарем, агітував вакцинуватися від різних хвороб — холери, віспи, кору. Брав активну участь у боротьбі з епідемією холери у Відні та передмістях 1831 року та з наслідками повеней у Відні 1830 року і в Угорщині 1838 року.

Основною галуззю медицини, у яку свій внесок зробив Висаник, була психіатрія. 1838 року Висаник очолив психіатричну лікарню при Центральній лікарні Відня. Лікарня також була відома як Narrenturm, або Вежа дурнів, заснована 1784 року імператором Йосифом II. Як очільник цієї лікарні Висаник реформував лікування психічно хворих, гуманізував його. Із хворих за його розпорядженням зняли обмежувальні кайдани і ланцюги — разом понад 3 тисячі кг заліза. 1843 року Висаник здійснив подорож Швейцарією, Францією, Великою Британією з метою вивчення психіатричного лікування там. Результати подорожі виклав у своїй праці 1845 року під назвою «Заклади з лікування і догляду за психічно хворими у Німеччині, Франції, включно й заклади для кретинів на Абенберзі у Швейцарії». Того ж року Висаник захистив докторську дисертацію «Досягнення і статистичні відомості цісарськокоролівської лікарні для психічно хворих у Відні з часу її заснування у 1784 і до 1844 року». У ній Висаник обстоював застосування у лікуванні психічно хворих гуманних методів. Також Висаник підтримував застосування методу гідротерапії. Сприяв заснуванню у Відні на Брюннльфельді (нині — Лазаретґассе) нової психіатричної лікарні, яку очолив 1851 року. У 1853—1869 роках очолював станцію з виявлення психічних хвороб. Для пацієнтів, що пройшли лікування у психіатричній лікарні, Висаник заснував Асоціацію підтримки безпорадних осіб, звільнених з Нижньоавстрійських державних притулків.

Займався викладацькою діяльністю у Віденському університеті, де з 1844 року працював доцентом психіатрії. У 1835—1836 роках був заступником декана медичного факультету, у 1836—1839 роках — деканом факультету, а в 1859—1862 роках — деканом Докторського колегіуму (Doktorenkollegium) при медичному факультеті. Запропонував на базі очолюваної ним психіатричної лікарні проводити лікарську практику для студентів. Ідея була відхилена іншими викладачами Віденського університету, які вважали Висаника у галузі психіатрії хорошим практиком, проте недосвідченим теоретиком, а його лікарню — непридатною для проходження там практики студентами .

1848 року отримав дворянство з правом використовувати фамільний предикат фон (von).

1849 року входив до складу делегації закарпатських русинів-українців на чолі з Адольфом Добрянським, що 19 жовтня зустрілася з імператором Францом Йосифом I. У розмові з міністром внутрішніх справ говорив про свою русинську (українську) ідентичність.

Помер у Відні 3 листопада 1872 року. Похований на віденському Центральному кладовищі.

Праці Написав низку наукових досліджень на тему медицини. Перші праці писав на основі польових досліджень під час епідемій. Основна частина наукового доробку присвячена проблемам психіатрії, лікування психічних хвороб.

De febri gastrica biliosa, 1821 (дисертація). Medizinisch-praktische Abhandlung über die Epidemie der Masern und Grippe im Jahre 1833 mit besonderer Berücksichtigung der im hierortigen k. k. Waisenhaus gemachten Beobachtungen. Wien, 1833. Die Anomalien der Schutzpocken in Bezug auf die Erhaltung und Fortpflanzung eines reinen, schützenden Impfkeimes. Wien, 1840 (у співавторстві з Августом-Фрідріхом Цьорером). Leistungen u. Statistik d. k. k. Irrenheilanstalt z. Wien seit ihrer Gründung im J. 1784 bis z. J. 1844. Wien, 1845 (докторська дисертація) Die Irrenheil- und Pflegeanstalten Deutschlands, Frankreichs sammt der Cretinen-Anstalt auf dem Abendberge in der Schweiz. Wien, 1845. Unterrichts-Grundzüge zur Bildung brauchbarer verläßlicher Irrenwärter. Wien, 1850. Die asiatische Cholera: nach eigener Erfahrung an mehr als zweitausend Cholerakranken und mit Berücksichtigung aller darüber erschienenen vorzüglichsten Schriften für Ärzte und gebildete Laien. Wien, 1856.

Родина Був одружений з Амалією фон Янко (; 1803—1876). У шлюбі народилася дочка Гонора — дружина юриста (1778—1862).

Нагороди Орден Франца Йосифа () папський Орден святого Григорія Великого Орден Корони ()

Примітки

Література