Генна́дій Олекса́ндрович Бори́сов (30 серпня 1943, Жуліно, Орловська область — березень 2020, Москва) — радянський український і російський правознавець, фахівець із теорії держави і права та конституційного права, доктор юридичних наук (1991), професор. Завідувач кафедри теорії держави і права Харківського юридичного інституту та засновник і перший декан юридичного факультету Бєлгородського державного педагогічного інституту.

Життєпис За різними данними народився 12 або 30 серпня 1943 року в селі Жуліно Шабликінського району Орловської області.. Після закінчення школи працював слюсарем, проходив військову службу в Радянській армії, перебував на комсомольській роботі. Вищу освіту здобував у Харківському юридичному інституті, який закінчив у 1972 році. Протягом 1972—1975 років навчався в аспірантурі цього інституту. Під науковим керівництвом Марка Цвіка захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук у 1977 році за темою «Общие принципы социалистического строя и советское право». Його офіційними опонентами були доктори юридичних наук Лукашева О. А., та Горшеньов В. М.

У Харківському юридичному інституті працював асистентом у 1975—1978 роках, старшим викладачем у 1978—1981 роках, доцентом у 1981—1984 роках, завідувачем кафедри теорії та історії держави і права в 1984—1988 роках, старшим науковим співробітником у 1988—1990 роках, доцентом у 1990—1992 роках і професором у 1992—1993 роках.

1991 року захистив докторську дисертацію «Вихідні нормативні установлення радянського законодавства» (рос. Отправные нормативные установления советского законодательства). Його науковим консультантом був Горшеньов В. М. а офіційними опонентами були доктори юридичних наук Піголкін А. С., Копейчіков В. В. та . Того ж року здобув науковий ступінь доктора юридичних наук.

1993 року переїхав до Росії. У 1993—2000 роках був деканом юридичного факультету Бєлгородського державного педагогічного інституту, згодом реорганізованого в Бєлгородський державний університет. Був засновником і першим деканом цього факультету. Одночасно до 2018 року очолював кафедру теорії та історії держави і права.

Очолював дисертаційну раду з юридичних наук, входив до науково-консультативної ради при Бєлгородському обласному суді та був представником президента Росії у кваліфікаційній колегії суддів Бєлгородської області.

Помер у березні 2020 року. Похований у Москві.

Наукова діяльність Досліджував принципи функціонування правової системи, структуру і зміст законодавства, проблеми розвитку демократії та законності. До кола його наукових інтересів також належали загальна теорія держави і права, конституційне право, історія правових учень, юридичний процес і юридична відповідальність.

Вивчав правову природу загальних положень кодифікованих та інших нормативно-правових актів, правові межі діяльності органів влади й посадових осіб, проблеми парламентаризму та конституційності. Автор понад 150 наукових праць, зокрема семи монографій, двох підручників із теорії держави і права та шести навчальних посібників.

Основні праці

Конституционные основы советской социалистической демократии. Харків, 1982 (у співавторстві). Фундаментальные проблемы концепции формирования Советского правового государства. Харків, 1990 (у співавторстві). Правовая природа и особенности нормативных обобщений законодательства в условиях обновления правовой системы // Актуальные проблемы формирования правового государства. Київ, 1990. К проблеме законодательного урегулирования правотворческой деятельности в Украине // Сборник кратких тезисов, докладов и научных сообщений научно-практической конференции по итогам научно-исследовательской работы, выполненной в 1992 году. Харків, 1993 (у співавторстві).

Відзнаки Мав почесні звання «Заслужений юрист Російської Федерації» та почесного працівника вищої професійної освіти Російської Федерації. Був почесним професором Бєлгородського державного університету.

Нагороджений медалями «За заслуги перед Землею Бєлгородською» I та II ступенів і регіональною нагородою Асоціації юристів Росії «Юрист Бєлогор'я».

Примітки

Джерела