Ілля Зіновійович Гордон (рос. Илья Зиновьевич Гордон; 15 грудня [2 грудня за старим стилем] 1907, Зеленопіль, Катеринославська губернія — 28 лютого 1989, Москва), більш відомий як Еліє Гордон (їдиш: אלי גאָרדאָן), — радянський письменник, який писав їдишем. Він народився в Зеленополі, єврейській сільськогосподарській колонії в Росії між Катеринославом і Маріуполем (сьогодні Запорізька область, Україна), але виріс у дитячому будинку в Бердянську. Гордон навчався на єврейських мовних кафедрах (рабфаках) Одеського педагогічного інституту, а потім у Московському педагогічному інституті. Як доброволець Червоної Армії під час Другої світової війни, Гордон двічі був нагороджений орденом Червоного Прапора. Тематика воєнного часу також фігурувала в його літературній творчості.
Елі Гордон публікував оповідання майже в кожному радянському періодичному виданні мовою їдиш, зокрема в «Юнґер Бой-Кланґ» (Харків, 1928), «Дер Штерн» (1933) та «Геймланд» (Москва, 1948). Він дебютував у книжковій формі 1930 року двома творами: романом «Дика трава» та збіркою оповідань «На зеленій землі» (Af grænsende jord), обидва опубліковані в Москві. Протягом багатьох років він опублікував ще кілька романів і численні оповідання, зібрані щонайменше у 14 книгах.
«Дикий гріз» (1930) «Зі мною все гаразд» (1930) «Інгул-Боярин» (1935) «У госреґні» (1937) «Дрей Брідер» (1938) «Dertseylungen un noveln» (1939) «Ін Ейгене Кантн» (роман «Дрей Брідер» та оповідання) (1969) «Під гейзером» (1978) «Лайхт-турем» (1989)
Нотатки
Посилання
«Гордон, Елі» (1958). У: Leksikon fun der nayer yidisher literatur [Біографічний словник сучасної літератури мовою їдиш]. Том. 2. Нью-Йорк: Конгрес єврейської культури. Колонки 135-136.